головуючого Козир Т.П. суддів Гольцової Л.А. (доповідач), Губенко Н.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Торговий дім Тернопіль" на рішення та на постанову Господарського суду Тернопільської області від 14.06.2013 Львівського апеляційного господарського суду від 17.09.2013 у справі № 921/363/13-г/10 господарського суду Тернопільської області за позовом Управління обліку та контролю за використанням комунального майна Тернопільської міської ради до Приватного підприємства "Торговий дім Тернопіль" про усунення перешкод в користуванні майном шляхом звільнення приміщення за участю представників сторін:

позивача: Сухарська А.В., дов. від 14.02.2013;

відповідача: повідомлений, але не з'явився;

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 14.06.2013 у справі №921/363/13-г/10 (суддя Півторак М.Є.) позов задоволено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 17.09.2013 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Костів Т.С., судді - Малех І.Б., Желік М.Б.) рішення Господарського суду Тернопільської області від 14.06.2013 у справі № 921/363/13-г/10 залишено без змін.

Не погоджуючись з рішеннями попередніх судових інстанцій, ПП "Торговий дім Тернопіль" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати вказані вище рішення, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржувані судові рішення.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено наступні фактичні обставини.

Між Виконавчим комітетом Тернопільської міської ради, а Управління обліку та контролю за використанням комунального майна, як уповноважений орган по укладанню договорів оренди (Орендодавець) та ПП "Торговий дім Тернопіль" (Орендар) 27.06.2012 укладено договір індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до комунальної власності № 3206, за умовами якого Орендодавець на підставі наказу Фонду комунального майна міста від 16.03.1998 № 68-0 передав, а Орендар прийняв у строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно (нежитлові приміщення) комунальної власності площею 531,2 м2, розміщене за адресою м. Тернопіль б-р Тараса Шевченка, 23 на першому поверсі та підвалі, що знаходиться на балансі Управління обліку та контролю за використанням комунального майна, вартість якого визначена згідно з висновком про вартість майна (акт оцінки станом на 31.01.2012 і становить 1597435,00 грн. без ПДВ). Майно передається в оренду з метою використання під магазин-склад.

Згідно п. 2.1 договору, Орендар вступає у строкове платне користування майном одночасно з підписанням сторонами договору та акта приймання-передачі майна. Обов'язок щодо складання акта приймання-передачі покладається на Орендодавця. У випадку відмови Орендаря підписати акт приймання - передачі, Орендодавець складає акт про відмову від підпису, який засвідчується підписами трьох осіб, що є підтвердженням передачі майна в оренду.

У разі припинення цього договору або по закінченні терміну дії договору оренди, якщо договір не продовжений, Орендар зобов'язаний в 10-ти денний термін повернути Орендодавцю майно з проведенням санітарної побілки, збереженнями всіма конструктивними елементами і оснащенням, без якого це приміщення не може бути надане іншому орендарю для негайного використання. (п. 2.4 договору).

Пунктом 3.9 договору передбачено, що Орендодавець має право відмовитись від договору оренди і вимагати повернення майна, якщо Орендодавець не вносить плату за користування майном протягом трьох місяців підряд. У разі відмови Орендодавця від договору оренди договір є розірваним з моменту одержання Орендарем повідомлення Орендодавця про відмову від договору. Повідомлення надсилається Орендарю рекомендованим листом з повідомленням про вручення. В такому разі Орендар зобов'язаний в 10-ти денний термін звільнити приміщення і по акту передати Орендодавцю майно.

Орендар зобов'язувався своєчасно і в повному обсязі вносити орендну плату за користування майном та плату за користування земельною ділянкою, на якій воно знаходиться, а також за право користування земельною ділянкою, яка прилягає до будівлі або споруди без визначення меж земельної ділянки на місцевості у відповідності до розділу 3 "Орендна плата" та розділу 4 "Плата за користування земельною ділянкою даного договору" даного договору (п. 5.3 договору).

Чинність цього договору припиняється внаслідок, зокрема, відмови Орендодавця від договору (п. 10.7 договору).

Позивач листом від 28.02.2013 № 246/9-у звернувся до відповідача з повідомленням про припинення дії договору оренди № 3206 з підстав не здійснення своєчасної оплати останнім орендних платежів та просив, враховуючи положення ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", п. 5.17 договору, повернути об'єкт оренди в 10-денний термін після отримання цього листа та сплатити орендну плату відповідно до умов договору.

Судами досліджено, що зазначений лист направлено в порядку, передбаченому 3.9 договору та отриманий відповідачем 18.03.2013, однак відповідач не здійснив дії, визначені законодавством та умовами договору щодо повернення Орендодавцю нежитлового приміщення.

Звертаючись до суду з позовом, позивач, як вірно встановили суди, просив зобов'язати відповідача усунути перешкоди в користуванні спірним майном шляхом звільнення нежитлового приміщення.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходив з положень ЦК України (435-15) , ГК України (436-15) , Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) та, врахувавши всі матеріали справи в їх сукупності, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та їх задоволення.

Згідно положень ч. 2 ст. 111-5 ГПК України, касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" (v0006600-12) , рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 (v0006600-12) ).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (ст. ст. 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (ст. 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст. 525 ЦК України).

У відповідності до ст. 286 ГК України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Згідно зі ст. 762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Згідно зі ст. 782 ЦК України, наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

У разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди (ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 33 ГПК України).

Згідно статті 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд апеляційної інстанції, керуючись положеннями ст.ст. 99, 101 ГПК України, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі дійшов правильного висновку, що оскільки договір № 3206 є розірваним з 18.03.2013, враховуючи положення вищезазначеного законодавства, а також беручи до уваги всі матеріали справи в їх сукупності, позовні вимоги є обґрунтованими та підставними.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч. 1 ст. 43 ГПК України).

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що вищезазначені висновки господарських судів відносно задоволення позовних вимог, зроблені з дотриманням вимог ст. ст. 43, 47, 43 ГПК України (1798-12) щодо повного та всебічного дослідження фактичних обставин справи і перевірки їх наявними доказами з урахуванням визначених меж позовних вимог та правильного застосування законодавства під час розгляду справи.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ст. 111-7 ГПК України).

Судова колегія Вищого господарського суду України зазначає, що доводи скаржника фактично зводяться до оцінки доказів та переоцінки обставин справи, що не є компетенцією касаційної інстанції, з огляду на приписи ст.ст. 111-5, 111-7 ГПК України.

Враховуючи межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають вимогам матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Торговий дім Тернопіль" залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17.09.2013 та рішення Господарського суду Тернопільської області від 14.06.2013 у справі №921/363/13-г/10 - без змін.