головуючого судді Малетича М.М., суддів: Круглікової К.С., Мамонтової О.М. розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ларксіт" на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 22.10.2013 року у справі №905/3026/13 Господарського суду Донецької області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Золотий Урожай" до Товариства з обмеженою відповідальністю " Ларксіт " про стягнення 75 844,77 грн., з яких сума основного боргу у розмірі 73 535,14 грн. та 30% річних у розмірі 2309,63 грн.

за участю представників сторін :

позивача : не з'явився,

відповідача : не з'явився,

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Золотий Урожай" звернулося до господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ларксіт" про стягнення боргу у розмірі 73535,14грн., 30% річних у сумі 2350,01грн.

У суді першої інстанції позивач уточнив свої вимоги та подав відповідну заяву, в якій просив суд стягнути з відповідача суми боргу у розмірі 73535,14 грн. та 30% річних в розмірі 2309,63 грн.

Рішенням господарського суду Донецької області від 06.08.2013р. у справі №905/3026/13, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 22.10.2013р., позовні вимоги задоволені повністю. Присуджено до стягнення з ТОВ "Ларксіт" на користь ТОВ "Торговий Дім "Золотий Урожай" суму основного боргу у розмірі 73535,14 грн., 30% річних у розмірі 2309,63 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1719,58 грн.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, ТОВ "Ларксіт" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить постанову Донецького апеляційного господарського суду від 22.10.2013 року та рішення місцевого господарського суду від 06.08.2013р. скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 30.06.2011р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Золотий Урожай" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ларксіт" (покупець) було укладено договір поставки № 2510 на умовах самовивозу, відповідно до якого постачальник зобов'язується по замовленню покупця передати йому у власність хлібобулочні та кондитерські вироби (далі - продукція), а покупець зобов'язується прийняти продукцію та оплатити її в порядку та строки, встановлені чинним договором (п.1.1 договору).

Умовами договору сторони визначили предмет, порядок та строки поставки, кількість, асортимент, ціну та порядок розрахунків, відповідальність сторін, строк дії договору.

Згідно з п.2.4 договору поставка продукції здійснюється на складі постачальника уповноваженому представнику покупця. Покупець самостійно та за свій рахунок здійснює вивіз продукції зі складу постачальника, при цьому наявність санітарного паспорту на автомобіль та санітарної книжки у водія/експедитора обов'язкова.

Поставка продукції здійснюється по товарно-транспортній накладній (ф.№1-ТТН (хліб). Право власності на продукцію, ризики втрати або зіпсування переходять до покупця з моменту її підписання (п.4.1 договору).

Пунктом 5.2 договору передбачені розрахунки за отриману продукцію, які здійснюються у порядку:

попередньої оплати у розмірі 100% вартості поставляємої продукції по замовленню (5.2.1) або з відстрочкою платежу 5 календарних днів з моменту поставки кожної партії продукції (5.2.2).

У разі, якщо покупець не виконує зобов'язань з оплати продукції у встановлений в даному пункті строк, постачальник має право в односторонньому порядку та без попередження вимагати 100% попередньої оплати при поставці наступних партій продукції або припинити поставку до повного погашення заборгованості.

Оплата продукції здійснюється шляхом внесення покупцем грошових коштів у касу постачальника (у межах встановленого законодавством ліміту) або перерахуванням грошових коштів на поточний рахунок постачальника, вказаний у даному договорі.(п.5.3 договору).

Пунктом 5.4 договору сторони визначили, що незалежно від призначення платежу, грошові кошти, які надходять від покупця, відносяться постачальником в рахунок погашення раніше виниклої за датою виникнення заборгованості покупця за поставлену продукцію та нараховані штрафні санкції.

Абзацом 3 п.6.2 договору передбачено, що покупець, який прострочив оплату, зобов'язаний сплатити постачальнику суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочки, а також 30% річних від простроченої суми (ст. 625 ЦК України).

Даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2012р.

У розділі договору "Особливі вимоги" сторони передбачили, що представник покупця перед видачею йому продукції зобов'язаний пред'явити оригінал довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, оформлений згідно вимог Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих та використаних довіреностей на отримання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 99 від 16.05.1996р. (z0293-96) Якщо продукція отримується на різних складах постачальника, для кожного складу повинна бути видана окрема довіреність. Підтвердженням факту отримання продукції є підпис представника покупця на накладній (п.10.1). Договір підписаний та скріплений печатками підприємств у встановленому порядку.

На виконання умов договору позивачем було здійснено постачання продукції, що підтверджується товарно-транспортними накладними, які містяться в матеріалах справи. Вказані товарно-транспорті накладні підписані та скріплені печатками сторін як юридичних осіб без заперечень.

Також в матеріалах справи є список автотранспортних засобів з зазначенням прізвищ водіїв, яким доручається в'їзд на територію ТОВ "Торговий Дім "Золотий Урожай" для отримання товару.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказував на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань з оплати за отриману від позивача продукцію, у зв'язку з чим у відповідача утворилася заборгованість у розмірі 73 535,14 грн., яку позивач просив суд стягнути на його користь.

Задовольняючи в повному обсязі позовні вимоги, місцевий господарський суд, з яким також погодився й апеляційний, вказав, що позивач довів факт постачання відповідачеві продукції на загальну суму 73 535,14грн., а також факт її отримання відповідачем на зазначену суму, тому позовні вимоги є обґрунтованими та правомірними. Крім того, місцевий суд стягнув на користь позивача 30 % річних у сумі 2309,63 грн., зазначивши про те, що сторони передбачили у договорі вказаний розмір річних за прострочення оплати продукції.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, виходячи з наступного.

Як вже зазначалося вище, судами було встановлено, що позивач поставив відповідачу продукцію на загальну суму 73 535,14 грн., що підтверджується товарно-транспортними накладними, які знаходяться в матеріалах даної справи.

Здійснення між сторонами господарських зобов'язань підтверджується також податковими накладними, які містяться в матеріалах справи.

Відповідач зобов'язання з оплати отриманої від позивача продукції не виконав, внаслідок чого у нього виникла заборгованість на суму 73 535,14 грн.

Відповідач, в свою чергу, вказував на те, що підприємство отримувало від позивача хлібну продукцію лише за 35 товарно-транспортними накладними на загальну суму 22495,66 грн., які були оплачені в повному обсязі. При цьому відповідач заперечував факт отримання решти продукції за 44 товарно-транспортними накладними, тому що підприємство не замовляло продукцію та довіреностей на отримання цієї продукції не видавало.

В якості доказів оплати за поставлену товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Золотий Урожай" продукцію відповідачем надані засвідчені копії прибутково-касових ордерів.

При дослідженні зазначених прибутково-касових ордерів судами було встановлено, що вони не мають призначення платежу з посиланням на вказані товарно-транспортні накладні, а тому не підтверджують доводів відповідача про оплату продукції, поставленої йому за вищевказаними накладними. Підставою для сплати зазначений лише договір №2510 від 30 червня 2011 року. Інших доказів в підтвердження своїх доводів відповідачем не надано.

Стосовно доводів відповідача про те, що за частиною спірних товарно-транспортних накладних відповідач не отримував продукцію, також правомірно не було взято до уваги судами, тому що жодних належних та допустимих доказів на зазначене відповідачем надано не було.

Згідно зі ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти цей товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами абзацу 2 ч. 1 ст. 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не передбачено договором, законом або не виникає з характеру відносин сторін (ч.2 ст. 712 ЦК України).

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобов'язаний на підставі ст. 692 ЦК України оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено іншого строку оплати товару.

Крім суми основного боргу позивач просив суд стягнути на його користь 30% річних у розмірі 2 309,63 грн., нарахованих на підставі п.6.2 договору та ст. 625 ЦК України.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок річних, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про його правомірність, задовольнивши в цій частині позовні вимоги в повному обсязі.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суди попередніх судових інстанцій дійшли правомірного висновку про повне задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Золотий Урожай", стягнувши на його користь суму боргу та 30% річних.

Відповідно до ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного господарського суду та не впливають на них, а тому підстави для її задоволення і скасування постанови Донецького апеляційного господарського суду від 22.10.2013р., ухваленої з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.

Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ларксіт" залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 22.10.2013 року у справі №905/3026/13 без змін.