Головуючого судді: Запорощенка М.Д.- доповідач суддів: Акулової Н.В. Владимиренко С.В. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.10.2013 р. та рішення господарського суду міста Києва від 07.08.2013 р. у справі №910/13256/13 господарського суду міста Києва за позовом Приватного акціонерного товариства "Дніпровська пристань" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Призма-Бета" За участю третіх особі без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Панорама Груп" 2. ОСОБА_4 про визнання недійсною додаткової угоди за участю представників сторін: від позивача: не з'явився від відповідача: Козлова Д.Д., за довіреністю від третіх осіб: не з'явилися

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.08.2013 р. позовні вимоги задоволені повністю, визнано недійсною з моменту укладення Додаткову угоду від 25.05.2009 р. до Інвестиційного договору № ДИ-10/08 від 10.08.2007 р., укладену між Закритим акціонерним товариством "Дніпровська пристань" та Товариством з обмеежною відповідальністю "Призма-Бета", стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Призма-Бета" на користь Приватного акціонерного товариства "Дніпровська пристань" 1 147,00 витрат по сплаті судового збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.10.2013 р. у справі № 910/13256/13 апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Панорама Груп" та ОСОБА_4 залишено без задоволення. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.08.2013 р. у справі № 910/13256/13 залишено без змін.

Не погодившись з прийнятими у справі судовими актами, ОСОБА_4 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою про скасування означених судових актів з вимогою прийняти нове рішення, яким Позивачу в позові відмовити повністю.

В обґрунтування заявлених вимог, скаржник вважає, що судами попередніх інстанцій помилково застосовано до спірних правовідносин норми ст.ст. 2, 70 Закону України "Про акціонерні товариства" з посиланням на п.п. 1,2,5 Прикінцевих та перехідних положень Закону та роз'яснення Державної Комісії з цінних паперів та фондового ринку від 20.05.2011 року № 7 (vr007312-11) . При цьому, скаржник зауважує, що суди помилково не застосовували приписи Закону України "Про господарські товариства" (1576-12) , що регулюють спірні правовідносини. Також, заявник посилається на порушення судом апеляційної інстанції ст.ст. 4-2, 43 Господарського процесуального кодексу України.

Представники позивача та третіх осіб в нинішнє судове засідання не з'явилися. Про час та місце розгляду касаційної скарги сторони були сповіщені належним чином.

До судового засідання від скаржника, ОСОБА_4, надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з перебуванням уповноваженої особи - адвоката ОСОБА_6 на лікарняному.

Дане клопотання судовою колегією відхилено як необґрунтоване, оскільки обставини наведені у клопотання не доведені заявником, а також не доведено неможливості представляти інтереси третьої особи особисто ОСОБА_4 або іншим представником.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як з'ясовано попередніми судовими інстанціями, 10 серпня 2007 р. закритим акціонерним товариством "Дніпровська пристань", правонаступником всіх прав та обов'язків якого є Приватне акціонерне товариство "Дніпровська пристань", як замовником, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Призма Бета", як інвестором, був укладений Інвестиційний договір, предметом якого стало інвестування інвестором будівництва другої черги торгово-розважального центру по проспекту Генерала Ватутіна в м. Києві

Відповідно до ст. 2 Інвестиційного договору об'єктом інвестування по Договору є друга черга будівництва, яка включає в себе: будівництво триповерхового торгово-розважального центру, попередньої загальною площею 96 907 кв.м., будівництво інженерних мереж та споруд, благоустрій, берегоукріплення, необхідних для другої черги.

За умовами п. 3.1. Інвестиційного договору будівництво об'єкту здійснюється на земельній ділянці площею 179 100,00 кв.м., що передана Приватному акціонерному товариству "Дніпровська пристань" в оренду Київською міською радою згідно Договору оренди від 15.05.2002 р. та рішення Київської міської ради від 27.12.2001р. №178/1612 (ra_178023-01) .

Статтею 4 Інвестиційного договору передбачено, що замовник (позивач у справі) самостійно зобов'язується здійснити наступні дії на виконання Договору: виготовити та узгодити в установленому порядку проектну та робочу документацію; укласти всі необхідні договори, виконати інші необхідні дії для будівництва та введення в експлуатацію об'єкта; виконати інші функції замовника проектування та замовника будівництва об'єкта згідно з діючим законодавством та в установлені Договором та проектною документацією терміни. Інвестор (відповідач у справі) зобов'язується здійснити в повному об'ємі інвестування будівництва об'єкта на умовах, передбачених Договором.

Згідно ст.6 Інвестиційного договору, інвестор зобов'язується здійснювати повне фінансування будівництва та передбачені Договором платежі в порядку, термін та на умовах, визначених Договором. Об'єм інвестицій, що вносяться інвестором, для будівництва об'єкта, визначається загальним об'ємом витрат, які необхідно здійснити. Сторони дійшли згоди, що на дату підписання даного Договору його загальна орієнтовна ціна складає 484 671 015,00 грн., що еквівалентно 95 974 458,00 доларів США по курсу Національного банку України на день підписання даного Договору. Порядок і строки внесення інвестором інвестицій визначаються в графіку, що викладений в Додатку №1 до даного Договору, який є невід"ємною частиною даного Договору. Інвестор здійснює фінансування будівництва шляхом перерахування відповідних сум грошових коштів на поточний рахунок замовником або безпосередньо генеральному підряднику, підрядникам, і іншим особам, що здійснюють будівництво та інші роботи з метою будівництва об'єкта, вказаним замовником.

За умовами п. 7.3. Інвестиційного договору після завершення будівництва та прийняття об'єкта в експлуатацію державною приймальною комісією інвестор набуває право власності на об'єкт.

Додатком № 1 до Інвестиційного договору сторонами був визначений наступний графік внесення інвестицій: 10.08.2007 р. - 30.09.2007 р. - не менше 25 000 000,00 грн.; 01.10.2007 р. - 31.12.2007 р. - не менше 50 000 000,00 грн., 01.01.2008 р. - 30.09.2008 р. - 409 671 015,00 грн.

11.08.2007 р. сторонами підписаний Додатковий договір №1 до Інвестиційного договору, яким внесені зміни в п. 7.1. Інвестиційного договору.

04.09.2008 р. позивач та відповідач уклали Додаткову угоду до Інвестиційного договору, якою виклали п. 6.3. Інвестиційного договору в новій редакції, зазначивши в ньому, що загальна орієнтовна ціна Договору складає 610 275 090,00 грн., що еквівалентно 125 822 132,65 доларів США по курсу Національного банку України, діючого на день підписання даної Додаткової угоди, та, у зв'язку з цим, внесли зміни в графік внесення інвестицій, виклавши його наступним чином: 10.08.2007 р. - 30.09.2007 р. - не менше 25 000 000,00 грн., 01.10.2007 р. - 31.12.2007 р. - не менше 50 000 000,00 грн., 01.01.2008 р. - 01.04.2009 р. - 535 275 090,00 грн.

Додатковою угодою від 22.05.2009 р. до Інвестиційного договору сторони внесли зміни в статтю 7 та п. 11.3. Інвестиційного договору.

25 травня 2009 р. позивачем та відповідачем була підписана Додаткова угода до Інвестиційного договору, за якою, зокрема,

- сторони дійшли згоди викласти п. 2.1. Інвестиційного договору в новій редакції, за якою об'єктом інвестування по Договору є друга черга будівництва, яка включає в себе: будівництво триповерхового торгово-розважального центру, попередньою загальною площею 66 810,00 кв.м., будівництво інженерних мереж та споруд, благоустрій, берегоукріплення, необхідні для другої черги;

- сторони дійшли згоди викласти п. 6.3. Інвестиційного договору в новій редакції, вказавши в ньому, що загальна орієнтовна ціна Договору складає 495 654 819,00 грн., що еквівалентно 65 132 039,30 доларів США по курсу Національного банку України, діючого на день підписання даної Додаткової угоди.

Приватне акціонерне товариства "Дніпровська пристань" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Призма-Бета" про визнання недійсною Додаткову угоду від 25.05.2009 р. до Інвестиційного договору №ДИ-10/08 від 10.08.2007 р.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на наявність істотних порушень вимог Закону України "Про акціонерні товариства" (514-17) щодо порядку вчинення значних правочинів, зокрема ст. 70 цього Закону.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.08.2013 р. позовні вимоги задоволені повністю, визнано недійсною з моменту укладення Додаткову угоду від 25.05.2009 р. до Інвестиційного договору №ДИ-10/08 від 10.08.2007 р., укладену між Закритим акціонерним товариством "Дніпровська пристань" та Товариством з обмеежною відповідальністю "Призма-Бета", стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Призма-Бета" на користь Приватного акціонерного товариства "Дніпровська пристань" 1 147,00 витрат по сплаті судового збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.10.2013 р. у справі №910/13256/13 апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Панорама Груп" та ОСОБА_4 залишено без задоволення. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.08.2013 р. у справі № 910/13256/13 залишено без змін.

Приймаючи означені судові акти, суди попередніх інстанцій виходили з того, що оспорюваний правочин - Додаткова угода від 25.05.2009 р. до Інвестиційного договору, підпадає під визначення значного правочину за Законом України "Про акціонерні товариства" (514-17) , для укладення якого на підставі ст. 70 цього Закону необхідне відповідне рішення наглядової ради або загальних зборів учасників товариства. Рішення про вчинення Додаткової угоди, що оспорюється, як того вимагає ст. 70 Закону України "Про акціонерні товариства", загальними зборами не приймалось, що є порушенням цієї статті. Матеріали справи не містять відповідного рішення. Також, суду не надано доказів того, що така угода в подальшому була схвалена її акціонерами. Крім того, суди встановили, що Статутом позивача, чинного на момент укладення спірного правочину, не було встановлено обмежень повноважень генерального директора, однак такі обмеження були визначені Законом України "Про акціонерні товариства" (514-17) .

Судова колегія Вищого господарського суду України погоджується з висновками попередніх судових інстанцій з оглядом на наступне.

За приписами ст. 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч.1 ст. 215 Цивільного Кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього кодексу, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

При цьому, вирішуючи спір про визнання договору недійсним, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання договорів недійсними: відповідність договору вимогам закону, додержання встановленої форми договору, дієздатність сторін за договором, у чому конкретно полягає порушення вільного волевиявлення та не відповідність його внутрішній волі учасника правочину, не спрямованість сторони на реальне настання правових наслідків правочину та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно п. 1 ст. 241 Цивільного кодексу України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цієї особи. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Так, судами попередніх інстанцій, з урахуванням ст.ст. 2, 70 Закону України "Про акціонерні товариства" та фінансового звіту позивача станом на 31.12.2008 р. вірно встановлено, що Додаткова угода від 25.05.2009 р. до Інвестиційного договору є значним правочином та для її укладення необхідне відповідне рішення наглядової ради або загальних зборів учасників товариства.

При цьому, судами, на підставі умов Статуту позивача, що діяв на момент укладення спірної угоди, було встановлено, що наглядова рада на підприємстві не створювалась. Відповідно до п.8.1. Статуту позивача в редакції, затвердженій рішенням Загальних зборів акціонерів, оформлених протоколом № 14 від 12.01.2007 р., управління товариством здійснюють вищий орган товариства - загальні збори акціонерів, виконавчий орган - генеральний директор, контролюючий орган - ревізійна комісія.

Як про це вже було позначено вище, Додаткова угода від 25.05.2009 р. зі сторони позивача була підписана генеральним директором Пінчуком М.А.

За приписами ч. 1 ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

Відповідно до ч. 3 означеної статті орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Як про це вірно зазначено судами, у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. При цьому, Статутом позивача, що був чинний на момент укладення спірного правочину, не було встановлено обмежень повноважень генерального директора, однак такі обмеження були визначені Законом України "Про акціонерні товариства" (514-17) .

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що спірна угода була підписана генеральним директором позивача з перевищенням повноважень, за відсутністю відповідного рішення загальних зборів та подальшим схваленням акціонерів, тобто з порушенням норм діючого, на момент підписання, законодавства, зокрема ст. 70 Закону України " Про акціонерні товариства".

Стосовно доводів касаційної скарги, судова колегія вважає необхідним зазначити наступне.

Відповідно до положень Статуту Закритого акціонерного товариства "Дніпровська пристань", що діяв на момент укладення спірної угоди, Товариство керується у своїй діяльності, на сам перед, чинним законодавством. Закон України "Про акціонерні товариства" (514-17) набрав чинності 30.04.2009 року, тобто до укладення спірної угоди, та "Прикінцеві та перехідні положення" не маються іншого застереження щодо його застосування, окрім речення другого частини другої статті 20 Закону.

Крім того, посилання скаржника на Роз'яснення Державної Комісії з цінних паперів та фондового ринку від 20.05.2011р. № 7 (vr007312-11) не є нормативним актом, що регулює діяльність акціонерних товариств та прийняте після укладення спірної угоди.

Проаналізувавши матеріали та обставини справи, а також факти встановлені судами попередніх інстанцій під час розгляду справи, судова колегія дійшла до висновку про те, що наведені скаржником доводи є необґрунтованими та безпідставними. Більш того, зводяться до переоцінки доказів, що виходить за межи повноважень суду касаційної інстанції.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини встановлені господарськими судами на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих сторонами доказів, висновки судів першої й апеляційної інстанцій відповідають цим обставинам, їм дана належна юридична оцінка.

Відповідно до ч. 2 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

За приписами ч.2 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що прийняте рішення суду першої та постанова апеляційної інстанцій відповідають матеріалам справи та вимогам закону, а тому судові акти слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.