Вищий господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Прокопанич Г.К., суддів Алєєвої І.В., Євсікова О.О., розглянувши касаційну скаргу заступника прокурора міста Севастополя на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 16.09.2013 р. (головуючий суддя Котлярова О.Л., судді Сікорська Н.І., Воронцова Н.В.) у справі № 901/803/13-г Господарського суду Автономної Республіки Крим за позовом Сімферопольського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері до 1. Інституту винограду і вина "Магарач" Української академії аграрних наук, 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Південний берег" про визнання недійсним договору, за участю представників: прокуратури Кузнецова Ю.В., відповідача-1 не з'явилися, відповідача-2 не з'явилися,

Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 20.05.2013 р. позов Сімферопольського міжрайонного природоохоронного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері задоволено: визнано недійсним договір про спільну діяльність, укладений 10.04.2002 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Південний берег" та Інститутом винограду та вина "Магарач" Української академії аграрних наук.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 16.09.2013 р. рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 20.05.2013 р. у справі № 901/803/13-г скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, заступник прокурора міста Севастополя звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення місцевого суду залишити в силі.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що апеляційним господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема ст. ст. 20- 22, 84, 87 Земельного кодексу України, ст. 430 ЦК України. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суд апеляційної інстанції не врахував, що земельна ділянка, надана у користування Інституту, відноситься до земель сільськогосподарського призначення та повинна використовуватись для дослідних і навчальних цілей. Однак при укладенні спірного договору Інститут взяв на себе зобов'язання надати земельну ділянку під забудову без зміни її цільового призначення.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги, проте в судове засідання представники сторін не з'явились. Від відповідача-2 через канцелярію суду надійшло клопотання від 16.12.2013 р. про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю явки представника.

Зважаючи на те, що явку представників сторін не було визнано обов'язковою, на необґрунтованість заявленого клопотання, а також на достатність матеріалів справи для прийняття рішення, колегія суддів, беручи до уваги встановлені ст. 111-8 ГПК України строки розгляду касаційних скарг, дійшла висновку про можливість розглянути справу за відсутності представників позивача та третьої особи.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представника прокуратури, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, Сімферопольською міжрайонною природоохоронною прокуратурою з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері у лютому 2013 року була проведена перевірка додержання вимог законодавства, відповідно до якої встановлено, що 10.04.2002 р. Інститут винограду і вина "Магарач" Української академії аграрних наук (далі - підприємство) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Південний берег" (далі - фірма) уклали договір про спільну діяльність.

Пунктом 1.1 договору передбачено, що сторони зобов'язуються спільно діяти для досягнення наступної загальної мети: проектування, будівництво пансіонату сімейного типу за адресою: м. Ялта, смт Відрадне.

Вказаний Договір був взятий на облік в ДПІ за №00233565/1.

В якості внеску у спільну діяльність підприємство відповідно до пункту 3.1 договору зобов'язалось провести фінансування розробки проектно-кошторисної документації інженерно-геологічних вишукувань, надати під будівництво об'єкта земельну ділянку площею 1,07 га, отримати дозволи виконавчого комітету Ялтинської міської ради на проектно-вишукувальні роботи та на будівництво об'єкта, отримати дозвіл Державного архітектурно-будівельного контролю на будівництво об'єкта, надати точки для підключення енергозбереження об'єкта, а також у випадку необхідності отримати інші документи та погодження, необхідні для досягнення мети спільної діяльності за цим договором.

Сторони узгодили, що доля підприємства в спільній діяльності складає 50% та оцінюється сторонами в розмірі 729.150,00 грн.

У свою чергу, в якості внеску в спільну діяльність фірма згідно з п. 3.2 договору взяла на себе зобов'язання виконати проектно-кошторисну документацію відповідно до архітектурно-планувального завдання на будівництво об'єкта, виступити в ролі замовника будівельно-монтажних робіт об'єкта, передати для спільної діяльності 6 облаштованих квартир в м. Ялта (в тому числі три двокімнатні та три трикімнатні).

Також сторони узгодили, що доля фірми в спільній діяльності складає 50% та оцінюється сторонами в розмірі 729.150,00 грн. на підставі експертної оцінки.

Відповідно до положень пункту 3.3 договору внески в спільну діяльність повинні бути здійснені сторонами протягом 2002 - 2004 років.

Строк дії договору був встановлений сторонами до 31.12.2005 р. та продовжувався за їх згодою до 31.12.2008 р. (в редакції додаткової угоди від 25.11.2005 р., пункт 8.1 договору).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно зі Статутом Інституту винограду і вина "Магарач" Української академії аграрних наук (у чинній на час укладення договору редакції) інститут підпорядкований Українській академії аграрних наук.

Пунктом 3.3 Статуту передбачено, що Інститут заснований на державній власності, основні фонди та інше майно, закріплене за ним Академією, придбане за рахунок бюджетних і позабюджетних коштів, що є економічною основою його діяльності. Так, за Інститутом закріплені землі Академії, надані йому згідно з державним актом на право користування землею. Землі, надані Інституту для виконання його статутних цілей і завдань, не можуть передаватись у недержавну власність, на них не можуть створюватись сільськогосподарські кооперативи, селянські (фермерські) господарства. Вилучення земель без згоди Президії Академії не допускається.

Відповідно до державного акта на право користування землею серії Б № 014922, виданого дослідно-виробничій базі ВПИВ та ПП "Магарач" (реєстраційний номер № 19), за Інститутом закріплено у безстрокове і безоплатне користування 76,06 га землі для сільськогосподарського використання.

Відповідно до ст. 430 ЦК УРСР (який був чинним на час укладення договору) за договором про сумісну діяльність сторони зобов'язуються сумісно діяти для досягнення спільної господарської мети, як-то: будівництво і експлуатація міжколгоспного або державно-колгоспного підприємства або установи (що не передаються в оперативне управління організації, яка є юридичною особою), будування водогосподарських споруд і пристроїв, будівництво шляхів, спортивних споруд, шкіл, родильних будинків, жилих будинків і т. ін.

Статтею 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України (435-15) , іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Отже, вирішуючи спори про визнання договорів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочинів недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту договору вимогам закону; додержання встановленої форми договору; правоздатність сторін за договором; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що в результаті укладення договору про сумісну діяльність від 10.04.2002 р. настали негативні наслідки у вигляді протиправного вилучення земельної ділянки площею 1,07 га з землекористування Інституту, а сам договір про сумісну діяльність без створення юридичної особи, укладений 10.04.2002 р. між Інститутом винограду і вина "Магарач" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Південний берег", не відповідає вимогам (статей 25, 112, 430 432 ЦК УРСР (1540-06) , а також статтям 20, 22, 79, 84, 87 Земельного кодексу України) законодавства, з огляду на що підлягає визнанню недійсним.

Обома судами встановлено, що відповідно до умов договору Інститут винограду та вина "Магарач" Української академії аграрних наук зобов'язується надати під будівництво об'єкта земельну ділянку загальною площею 1,07 га.

При цьому, як зазначив апеляційний суд, пунктами 3.1, 3.3 договору встановлено, що Інститут не передає земельну ділянку у спільну власність, а лише зобов'язується надати під будівництво ділянку визначеної площі протягом 2002-2004 років.

Частиною 2 статті 149 Земельного кодексу України встановлено, що вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Пунктом 11 статті 39 Статуту Української академії аграрних наук, який діяв на час виникнення спірних відносин, встановлено, що Президія Академії в установленому порядку погоджує вилучення та надання земельних ділянок, закріплених за Академією, установам, підприємствам та організаціям, що перебувають у її віданні, у встановленому законодавством порядку.

Апеляційним судом встановлено, що відповідно до витягу із протоколу № 10 засідання Президії Української академії аграрних наук від 09.07.2001 р., який підписано президентом та першим заступником головного вченого секретаря Української академії аграрних наук, надано згоду на вилучення земельної ділянки із користування Інституту винограду та вина "Магарач" Української академії аграрних наук.

У матеріалах справи наявний договір оренди земельної ділянки від 09.02.2007 р., який укладено на підставі рішення Масандрівської селищної ради 7 сесії 5 скликання від 27.12.2006 р. Сторони за договором Масандрівська селищна рада (орендодавець) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Південний берег".

Пунктом 2.1 даного договору встановлено, що предметом оренди є земельна ділянка загальною площею 1,07 га, яка розташована в м. Ялта, сел. Відрадне.

Доказів оскарження договору оренди земельної ділянки та рішення Масандрівської селищної ради суду не надано.

Також апеляційним судом встановлено, рішенням Господарського суду Миколаївської області від 24.10.2006 р. у справі № 15/448/06 задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Південний берег" до Інституту винограду та вина "Магарач" Української академії аграрних наук про розірвання договору про спільну діяльність від 10.04.2002 р. у зв'язку з невиконанням Інститутом взятих на себе зобов'язань.

На підставі вищенаведеного судом апеляційної інстанції встановлено, що надання земельної ділянки площею 1,07 га у спільну діяльність фактично не відбулось, а тому місцевим судом зроблено необґрунтований висновок, що земельну ділянку було передано на виконання умов договору та відбулися зміни цільового призначення ділянки.

Вимагаючи визнати договір недійсним, прокурор стверджує, що укладення спірного договору спричинило негативні наслідки у вигляді протиправного вилучення земельної ділянки з землекористування Інституту.

Однак апеляційним судом встановлено, що надання земельної ділянки площею 1,07 га за умовами договору про спільну діяльність у спільну діяльність фактично не відбулось, а тому відсутні підстави стверджувати про настання негативних наслідків у вигляді протиправного вилучення земельної ділянки з землекористування Інституту.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги про визнання договору про спільну діяльність недійсним з наведених підстав відсутні.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє всі інші доводи скаржника, які фактично зводяться до переоцінки доказів та необхідності додаткового встановлення обставин справи.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

На думку колегії суддів, висновок апеляційного суду про відсутність правових підстав для задоволення позовної заяви є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постанови суду апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись статтями 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

Касаційну скаргу заступника прокурора міста Севастополя залишити без задоволення, а постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 16.09.2013 р. у справі № 901/803/13-г - без змін.