головуючого Козир Т.П. суддів Гольцової Л.А. (доповідач), Губенко Н.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника прокурора міста Севастополяна постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 16.09.2013 у справі № 901/590/13-г господарського суду Автономної Республіки Крим за позовом Прокурора Роздольненського району Автономної Республіки Крим до 1. Роздольненської селищної ради; 2. Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 про визнання недійсним та скасування рішення, визнання недійсним договору, зобов'язання повернути земельну ділянку за участю представників сторін:

позивача: Баклан Н.Ю., старший прокурор відділу Генеральної прокуратури України, посв. № 008813 від 11.10.2012;

відповідача-1: повідомлений, але не з'явився;

відповідача-2: повідомлений, але не з'явився;

Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 25.04.2013 у справі № 901/590/13-г (суддя Осоченко І.К.) позовні вимоги задоволено.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 16.09.2013 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Фенько Т.П., судді - Проценко О.І., Сікорська Н.І.) рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 25.04.2013 у справі № 901/590/13-г скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, Заступник прокурора міста Севастополя звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції у даній справі залишити в силі.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, прокурор послався на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Відзиви на касаційну скаргу не надходили, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржуване судове рішення.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено наступні фактичні обставини.

Роздольненською селищною радою 14.03.2012 прийнято рішення № 537/01-1 "Про погодження розміщення малої архітектурної форми - павільйону дрібнороздрібної торгівлі та дозволу на встановлення особистого строкового сервітуту ОСОБА_4 за адресою АДРЕСА_1 площею 0,0050 га", яким вирішено укласти з ФОП ОСОБА_4 договір особистого строкового сервітуту для розміщення малої архітектурної форми-павільйону дрібно роздрібної торгівлі на земельній ділянці загальною площею 0,0050 га.

Зобов'язано ФОП ОСОБА_4 розробити, узгодити та зареєструвати у відділі містобудування та архітектури Роздольненської районної Державної адміністрації паспорт прив'язки малої архітектурної форми, розробити технічну документацію по землеустрою із встановлення особистого строкового сервітуту та проект договору про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення малої архітектурної форми - павільйону дрібнороздрібної торгівлі на земельній ділянці загальною площею 0,0050 га та надати до Роздольненської селищної ради на узгодження в строк до 01.07.2012.

Між Роздольненською селищною радою (Власник) та ФОП ОСОБА_4 (Сервітуарій) 18.06.2012 укладено договір про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності, предметом якого є особистий строковий сервітут, встановлений виключно Сервітуарію на земельну ділянку в АДРЕСА_1, на якій буде розміщуватись та використовуватись для проведення підприємницької діяльності тимчасова споруда - павільйон дрібно-роздрібної торгівлі.

Об'єктом особистого строкового сервітуту за цим договором є територія в АДРЕСА_1 площею 50,0 м2, розташування та межі якої визначено в додатку до цього договору (п. 1.2 договору).

Пункт 1.3 договору передбачає, що даним договором, окрім території, на яку Сервітуарію встановлено особистий строковий сервітут, за тимчасовою спорудою Сервітуарія закріплюється територія для благоустрою (підтримання в санітарному стані) площею 70,00 м2, межі якої зазначено в додатку №1 до цього договору. Плата за закріплену за Сервітуарієм територію для благоустрою (підтримання в санітарному стані) не справляється. Витрати на утримання в санітарному стані закріпленої за тимчасовою спорудою Сервітуарія території здійснюється за рахунок Сервітуарія.

Відповідно до п. 2.2 договору, строк його дії становить 5 (п'ять) років.

Договір зареєстрований у відділі Держкомзему у Роздольненському районі АР Крим, про що у Державному реєстрі земель зроблено запис № 01239955100:01:043:0032 від 09.10.2012.

Звертаючись до суду, прокурор, як вірно встановили суди, послався, що Роздольненською селищною радою не проведено земельних торгів відповідно до ЗК України (2768-14) , а рішення від 14.03.2012 прийнято на підставі Порядку розміщення малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26.08.2009 № 982 (982-2009-п) , який, на час його прийняття втратив чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку проведення експертизи містобудівної документації" від 25.05.2011 №548 (548-2011-п) .

Також, на переконання прокурора, Роздольненською міською радою не враховано, що для здійснення підприємницької діяльності встановлення земельного сервітуту не є можливим.

Приймаючи рішення у справі про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, керуючись положеннями ст.ст. 203, 215, 216, 393, 401 ЦК України, ст.ст. 12, 93, 98, 99, 100, 116, 122, 124, 134, розділом ІІ "Прикінцевих положень та розділом Х "Перехідних положень" ЗК України (2768-14) , ст. 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог.

При цьому, суд взяв до уваги посилання прокурора, що Порядок розміщення малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності", затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26.08.2009 № 982 (982-2009-п) , яким, за твердженням останнього, рада керувалась при прийнятті спірного рішення, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 25.05.2011 № 548 (548-2011-п) втратив чинність на час прийняття цього рішення.

Крім того, суд встановив, що приймаючи рішення та передаючи земельну ділянку за договором від 18.06.2012, радою порушено вимоги ст.ст. 116, 134 ЗК України, оскільки не було проведено земельні торги, а тому рада вийшла за межі своїх повноважень.

Апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, виходив з положень ст.ст. 203, 215, 401, 402 ЦК України, ст.ст. 12, 83, 98, 99, 100, 101, розділу Х "Перехідних положень" ЗК України (2768-14) та визначився, що до спірних правовідносин не підлягають до застосування на ст.ст. 116, 124, 134 ЗК України, оскільки дані положення законодавства визначають конкурентні засади (земельні торги) для передачі земельних ділянок, що перебувають у державній та комунальній власності, а також в орендне користування, але у даному випадку земельна ділянка в оренду не передавалася, а було встановлено особистий строковий сервітут.

Також, суд апеляційної інстанції спростував доводи прокурора, що рішення Роздольненської селищної ради прийнято на підставі скасованої постанови Кабінету Міністрів України від 26.08.2009 № 982 "Про затвердження Порядку розміщення малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності" (982-2009-п) . Згідно тексту спірного рішення воно прийнято на підставі, зокрема, Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженому наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 № 244 (z1330-11) .

Втім, колегія Вищого господарського суду України не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Згідно положень ч. 2 ст. 111-5 ГПК України, касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно до абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" (v0006600-12) , рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 (v0006600-12) ).

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 33 ГПК України).

Згідно статті 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. ст. 4-2, 4-3 ГПК України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Статтею 98 ЗК України в редакції, чинній на момент прийняття оспореного рішення встановлено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими.

Види права земельного сервітуту обумовлено ст. 99 ЗК України. Зазначена стаття визначає конкретних суб'єктів, між якими виникають відносини щодо сервітуту. Вимагати встановлення земельних сервітутів можуть власники або землекористувачі земельних ділянок. Ініціатором встановлення земельного сервітуту може бути власник або користувач земельної ділянки, у яких є потреба у використанні суміжної (сусідньої) земельної ділянки, щоб усунути недоліки своєї ділянки, зумовлені її місцем розташування або природним станом.

Право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом (ст. 401 ЦК України).

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Частиною 1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України (254к/96-ВР) , цим та іншими законами.

Згідно зі ст. 12 ЗК України, п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", сільські, селищні, міські ради здійснюють передачу у власність або надання у користування земельних ділянок виключно відповідно до закону та в порядку, передбаченому Земельним кодексом України (2768-14) .

Судам, при розгляді справи слід було з'ясувати, чи можливо було задовольнити потреби ФОП ОСОБА_4, а саме, розміщення тимчасової споруди іншим способом, зокрема, шляхом передачі в оренду спірної земельної ділянки (ст. 401 ЦК України).

Статтями 123, 124, 134, 135 ЗК України визначено порядок передачі в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній чи комунальній власності, права на які підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах).

Таким чином, вирішуючи спір, попереднім судовим інстанціям слід було приділити увагу вирішенню питання, чи Роздольненська селищна рада при прийнятті спірного рішення діяла всупереч або/ні зазначеним нормам чинного законодавства та інтересам територіальної громади.

При цьому, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає правильним висновок апеляційного господарського суду про необґрунтованість доводів прокурора, з якими погодився суд першої інстанції, що при прийнятті спірного рішення, рада керувалась Порядком розміщення малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26.08.2009 № 982 (982-2009-п) , однак, висновок суду апеляційної інстанції, що Порядком розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затверджений наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 № 244 (z1330-11) не передбачено оформлення земельної ділянки замовником на якому-небудь праві, є безпідставним, оскільки вказаний Порядок визначає виключно механізм розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності і не регулює жодним чином порядок оформлення земельної ділянки.

Що стосується позовних вимог про визнання недійсним договору та зобов'язання повернути земельну ділянку, то суди правильно визначились, що такі вимоги є похідними від позовної вимоги щодо визнання недійсним та скасування рішення Роздольненської селищної ради від 14.03.2012 № 537/01-1.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч. 1 ст. 43 ГПК України).

Наведене свідчить, що, під час розгляду справи місцевим господарським судом та апеляційного перегляду, господарськими судами попередніх інстанцій допущено порушення ст. ст. ст. ст. 42, 43, 47, 43, 82, 99, 101 ГПК України (1798-12) , що є підставою для скасування прийнятих у цій справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

При цьому, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що дослідження усіх наданих у матеріали справи доказів в сукупності з наданими сторонами поясненнями, має істотне значення для вирішення спору у цій справі та є підґрунтям для подальших висновків щодо наявності (або відсутності) підстав для задоволення позову за наведених у позовній заяві підстав.

Оскільки, в силу приписів ст. 111-7 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, а лише на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення місцевого господарського суду та постанова господарського суду апеляційної інстанції - скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги наведене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і, в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством, прийняти відповідне рішення.