у справі № 911/3077/13 господарського суду Київської областіза позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Комунального підприємства Київської обласної ради "Тетіївтепломережа" про стягнення сумиза участю представників від:позивача Пількевич В.В. (дов. від 22.03.13) відповідача Мамаєв Д.Ю. (дов. від 25.12.12)

Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулась до господарського суду Київської області з позовом про стягнення із Комунального підприємства Київської обласної ради "Тетіївтепломережа" 242336,36 грн.

Рішенням господарського суду Київської області від 20.08.13 (суддя Заєць Д.Г.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.10.13 (колегія суддів у складі: головуючого-судді Яковлєва М.Л., суддів: Гончарова С.А.,

Куксова В.В.), позов задоволений частково; стягнуто з Комунального підприємства Київської обласної ради "Тетіївтепломережа" на користь позивача 204843,97 грн. заборгованості, 8003,39 грн. пені, 8763,64 грн. штрафу, 3236,15 грн. 3% річних та 4832,29 грн. судового збору; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суди виходили з доведеності факту неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором щодо своєчасної оплати вартості поставленого позивачем відповідачу природного газу, передбаченої договором відповідальності за прострочення виконання зобов'язання з оплати природного газу у вигляді пені та штрафу, а також передбаченої статтею 625 ЦК України відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання. Дійшовши висновку про правомірність заявлених позивачем до стягнення сум пені та штрафу, керуючись ч. 3 ст. 551 ЦК України та враховуючи наявність заборгованості перед відповідачем споживачів за послуги з теплопостачання, у тому числі населення, державного бюджету, а також те, що відповідачем повністю оплачена вартість поставленого йому природного газу, суди скористалися правом, наданим п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України правом та зменшили розмір пені та штрафу, які підлягали стягненню з відповідача на користь позивача, на 50%.

Частково не погоджуючись із рішенням та постановою (в частині зменшення розміру штрафних санкцій на 50%), позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати в частині зменшення розміру пені. Свої доводи скаржник обґрунтовує прийняттям зазначених актів з порушенням норм матеріального права (ст. 233 ГК України, ст.ст. 549- 552 ЦК України) та процесуального права (ст.ст. 42, 43, 83- 84 ГПК України). В решті судові акти не оскаржуються, суми основного боргу, 3% річних, інфляційних та пені не заперечуються, визнаються такими, що визначені вірно, а тому в частині задоволення позову судові акти Вищим господарським судом України не перевіряються та підлягають залишенню без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, 30.09.11 між сторонами укладений договір № 14/2408/11 на купівлю-продаж природного газу, за яким у відповідача перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 204 843,97 грн., на яку нараховано та стягнуто 3 236,15 грн. 3% річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України, що не оскаржується та не заперечується сторонами. Також позивач просив суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 16 006,78 грн. та штрафу у сумі 17 527,28 грн. за порушення дисципліни розрахунків. Суди визнали обґрунтованим нарахування 16006,78 грн. пені та 17527,28 грн. штрафу, але керуючись ст. 233 Господарського кодексу України, зменшили їх на 50 %. Позивач оскаржує судові акти саме в частині зменшення належних до стягнення пені та штрафу.

Зменшуючи на 50% штраф та пеню, суди виходили з того, що споживачі заборгували відповідачу 784,5 тис. грн. Крім того, заборгованість з різниці в тарифах на послуги з теплопостачання, що надані населенню становить 2512,3 тис. грн. Зважаючи на специфіку діяльності відповідача, фінансовий стан, ступінь вини останнього, з метою виконання судового рішення та не доведення в подальшому комунального підприємства до банкрутства, суд вирішив зменшити розмір пені та штрафу на 50%, тобто до 8003,39 грн. пені та 8763,64 грн. штрафу.

Колегія суддів Вищого господарського суду України підтримує правову позицію судів з огляду на наступне. Цивільним кодексом України (435-15) передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (частина перша статті 546). Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 Кодексу). Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом (частина друга статті 551 Кодексу). Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина третя статті 551 Кодексу).

В даному випадку договором між сторонами передбачено як стягнення пені в максимальному розмірі, так і стягнення штрафу з позивача також у максимальному розмірі.

У випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 Кодексу засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Пунктом 1 ст. 233 ГК України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно ч.3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. В даному випадку судами дотриманий баланс інтересів сторін та правомірно зменшено розмір неустойки. Тому судові акти підлягають залишенню без змін, а скарга - без задоволення.