Головуючого судді Корсака В.А. суддів Данилової М.В., Данилової Т.Б. розглянувши матеріали касаційної скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 21.08.2013 у справі № 908/1322/13 господарського суду Запорізької області за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до 1. Фізичної особи-підриємця ОСОБА_5, 2. Фізичної особи-підриємця ОСОБА_6 про визнання права власності

в судовому засіданні взяли участь представники :

- позивачаОСОБА_7 - відповідача-1 не з'явився - відповідача - 2ОСОБА_6, ОСОБА_8

В квітні 2013 року фізична особа - підприємець ОСОБА_4 звернувся до господарського суду Запорізької області з позовною заявою до фізичної особи - підприємця ОСОБА_5, фізичної особи - підприємця ОСОБА_6, в якій просив суд визнати право власності на об'єкт нерухомого майна - недобудовану будівлю кафе під літ. П1 загальною площею 225, 4 кв. м., розташовану у АДРЕСА_1.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 20.05.2013 (суддя Азізбекян Т.А.) у справі № 908/1322/13 позов задоволено повністю.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 21.08.2013 (головуючий Склярук О.І., судді: Богатир К.В., Ушенко Л.В.) вказане судове рішення скасовано. Прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено.

Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції - залишити в силі.

В своєму відзиві на касаційну скаргу фізична особа-підриємець ОСОБА_5 підтримує доводи скаржника і просить суд задовольнити касаційну скаргу, оскаржувану постанову апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції - залишити в силі.

Фізична особа-підриємець ОСОБА_6 не скористався правом, наданим статтею 111-2 Господарського процесуального кодексу України, не надіслав свій відзив на касаційну скаргу, що в силу положень зазначеної статті 1112 не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується.

Розпорядженням секретаря судової палати від 16.10.2013 склад колегії суддів змінено та сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий - Корсак В.А., судді - Данилова М.В., Ходаківська І.П. для розгляду даної справи.

Розпорядженням секретаря судової палати від 11.11.2013 склад колегії суддів змінено та сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий - Корсак В.А., судді - Данилова М.В., Данилова Т.Б. для розгляду даної справи.

В судовому засіданні 13.11.2013 оголошувалась перерва до 20.11.2013.

20.11.2013 фізична особа-підриємець ОСОБА_5 не реалізував процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення був повідомлений належним чином.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судом апеляційної інстанції на підставі поданих до матеріалів справи доказів було встановлено, що 01.09.2009 між приватним підприємцем ОСОБА_4 (позивачем) та приватним підприємцем ОСОБА_5 (відповідачем-1) підписано договір про надання безпроцентної позики терміном на один рік (а. с. 20-22).

Відповідно до умов цього договору відповідач-1 отримав грошові кошти у сумі 140 000, 00 грн., що підтверджується відповідною розпискою (а. с. 23) та зобов'язався повернути борг у термін до 01.09.2010 (пункт 4.1. договору).

Пунктом 1.2. договору встановлено, що сума позики передавалася відповідачеві на будівництво кафе, розташованого по АДРЕСА_1.

Відповідно до пункту 5 договору, у разі коли позичальник в термін, встановлений у пункті 4.1. договору не поверне позикодавцеві суму позики, то позичальник зобов'язується передати позикодавцеві у власність нерухоме майно (як об'єкт незавершеного будівництва так і завершений та введений в експлуатацію об'єкт), замощення кафе площею 225, 4 кв. м., за адресою: АДРЕСА_1.

Посилаючись на неповернення боргу, позивач звернувся до суду з позовом до приватного підприємця ОСОБА_5 та приватного підприємця ОСОБА_6 про визнання права власності на недобудовану будівлю кафе під літ. П1 загальною площею 225, 4 кв. м., розташовану за вказаною адресою.

У своєму позові позивач зазначив, що він є добросовісним набувачем вказаного об'єкту нерухомого майна, однак відповідачі його право власності оспорюють та не визнають. Матеріально-правовою підставою позову позивач визначив статті 328, 330, 388, 392 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 330 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до статті 388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Статтею 392 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що спірний об'єкт є незавершеним самочинним будівництвом і являє собою стрічковий фундамент лінійними розмірами (довжиною) 2,80 х 5,16 х 1,12 х 2,0 х 11,68 х 5,50 х 4,10 погонних метрів.

Апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що визнання права власності на незавершений об'єкт самочинного будівництва не допускається, оскільки це суперечить змісту як частини третьої статті 376, так і статті 331 Цивільного кодексу України.

Частиною 3 статті 331 Цивільного кодексу України передбачено, що до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач з відповідною вимогою до суду не звертався.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що фізична особа-підриємець ОСОБА_5, який зобов'язався передати спірний об'єкт у власність позивача у разі невиконання умов договору позики, права власності на нього, як на об'єкт нерухомості, не набув, оскільки рішенням господарського суду Запорізької області від 01.12.2011 по справі № 10/264/10-22/5009/7207/11, яке набрало законної сили, фізичній особі-підриємцю ОСОБА_5 було відмовлено в позові про визнання права власності на об'єкт нерухомого майна - недобудованої будівлі кафе під літ. П1 загальною площею 225, 4 кв. м., розташованої у АДРЕСА_1. Дане рішення суду залишене в силі постановою Донецького апеляційного господарського суду від 15.02.2012 та постановою Вищого господарського суду України від 12.06.2012.

Підставою для прийняття цього рішення стало те, що фізична особа-підриємець ОСОБА_5 самочинно без належного дозволу та належно затвердженого проекту, без відведення йому земельної ділянки під будівництво, або під уже збудоване майно, побудував цей об'єкт. Вказаною особою не було надано жодних документів, які б підтверджували додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил під час будівництва спірного об'єкту.

Відповідно до частини 1 статті 334 Цивільного кодексу України, в редакції яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому, в розумінні статей 330, 388 Цивільного кодексу України набувачем визнається особа, яка є фактичним володільцем майна.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач на підставі статей 330, 388 Цивільного кодексу України право власності на спірний об'єкт не набув, оскільки матеріали справи не містять акту приймання-передачі, відповідно до якого цей об'єкт було передано позивачу.

Встановивши на підставі поданих доказів зазначені обставини в їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позов на підставі статей 328, 330, 388, 392 Цивільного кодексу України, які позивач визначив як його матеріально-правову підставу, задоволенню не підлягає.

Колегія суддів вважає, що апеляційний господарський суд правомірно скасував рішення місцевого господарського суду, як таке, що прийняте при неповно з'ясованих обставинах справи з прийняттям нового рішення про відмову у позові.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що в межах іншого судового провадження розглядався спір з інших правових підстав та з іншим суб'єктним складом, за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 про визнання права власності на об'єкт нерухомого майна, що розташований у АДРЕСА_1, а саме: недобудовану будівлю кафе під літ. П1.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 16.11.2010 по справі № 13/292/10 визнано право власності на вказаний об'єкт за фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 28.03.2012 вказане рішення суду скасовано. В задоволенні позову відмовлено. Дана постанова залишена без змін постановою Вищого господарського суду від 21.08.2012 (а. с. 29-33, 34-36).

Підставою для відмови у позові став висновок суду про те, що об'єкт нерухомого майна, що розташований за вказаною адресою є об'єктом незавершеного самочинного будівництва і визнання права власності на такий об'єкт діючим законодавством не передбачено.

Відповідно до приписів статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

На думку колегії суддів, судом апеляційної інстанції дана належна юридична оцінка обставинам справи, норми матеріального та процесуального права застосовані вірно, тому правові підстави для скасування оскаржуваної постанови, відсутні.

В своїй касаційній скарзі скаржник фактично просить вирішити питання про достовірність поданих ним доказів, які на його думку, в зв'язку з вибірковим підходом до їх оцінки, були безпідставно відхилені судами попередніх інстанцій. В той же час, скаржник просить надати нову оцінку доказам у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.