головуючого Овечкіна В.Е., суддів Чернова Є.В., Цвігун В.Л., за участю представників: позивача -ОСОБА_4, відповідача-не з'явились, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.09.2013 у справі №910/4015/13 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4доТОВ "Арсенал-Центр" про стягнення заборгованості по орендній платі, неустойки, пені, 3% річних, штрафу та збитків, завданих відновленням пошкодженого майна До початку судового засідання від ТОВ "Арсенал-Центр" надійшло клопотання про відкладення розгляду касаційної скарги з причин необхідності певного часу для підготовки письмового відзиву на касаційну скаргу, яке (клопотання) підлягає відхиленню у зв'язку з його необґрунтованістю.

Рішенням господарського суду м.Києва від 16.05.2013 (суддя Борисенко І.І.) позов задоволено частково - на підставі ст.ст. 179, 193, 224, 230, 232, 285 ГК України, ст.ст. 22, 525, 526, 549, 611, 625, 629, 762, 785 ЦК України з ТОВ "Арсенал-Центр" стягнуто на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 24773,83 грн. заборгованості з орендної плати за фактичне користування майном після припинення договору оренди від 20.06.2011 №ФН/06/11, 22451,60 грн. неустойки, 2279,21 грн. пені, 744 грн. штрафу, 3% річних у сумі 536,02 грн. та 320 грн. збитків, завданих відновленням пошкодженого майна. В решті позовних вимог відмовлено у зв'язку їх необґрунтованістю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.09.2013 (судді: Кропивна Л.В., Отрюх Б.В., Новіков М.М.) рішення скасовано в частині стягнення з відповідача 22451,60 грн. неустойки з прийняттям нового рішення про відмову в цій частині позову. В решті рішення залишено без змін.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 у поданій касаційній скарзі просить скасувати постанову в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 22451,60 грн. неустойки та залишити без змін рішення в цій частині позову, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме ст.ст. 530, 627, 629, 653, 785, 795 ЦК України, ст. 179, ч.1 ст. 284 ГК України та ст.ст. 4, 35, 43, 111-28 ГПК України. Зокрема, скаржник вважає, що всупереч практиці Верховного Суду України (постанови ВСУ від 20.03.2012 у справі №40/117 та від 20.11.2012 у справі №12/75-2167-33/75-4/180) та п.5.1 постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.2013 №12 (v0012600-13) "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" апеляційний суд помилково ототожнив стягнення орендної плати за фактичне користування приміщенням після розірвання договору оренди до моменту його повернення за актом приймання-передачі №2 зі стягненням з відповідача неустойки в якості правового наслідку невиконання орендарем зобов'язання щодо повернення речі, яка (неустойка) є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається як подвійна плата за користування річчю за час прострочення повернення майна з оренди, внаслідок чого безпідставно скасував первісне рішення в частині стягнення залишкової суми неустойки за період з 03.10.2012р. по 25.01.2013р.

Колегія суддів, перевіривши в межах вимог касаційної скарги (в частині відмови у стягненні 22451,60 грн. неустойки) фактичні обставини справи на предмет правильності їх юридичної оцінки судом апеляційної інстанції, заслухавши пояснення присутнього у засіданні представника позивача, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана постанова - скасуванню із залишенням без змін рішення суду першої інстанції з наступних підстав.

Змінюючи первісне рішення шляхом відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 22451,60 грн. неустойки, апеляційний господарський суд виходив того, що:

Рішенням господарського суду м.Києва у справі №5011-30/9782-2012 (між тими ж сторонами), яке набрало законної сили, встановлено, що укладений між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 та ТОВ "Арсенал-Центр" договір оренди нежитлового приміщення від 20.06.2011 №ФН/06/11 був припинений 17.05.2012р. шляхом односторонньої відмови орендодавця від договору на підставі ст. 782 ЦК України. Цим рішенням зобов'язано орендаря повернути орендоване ним майно орендодавцю за актом прийому-передачі, оскільки добровільно у трьохденний строк від дня припинення договору орендар не повернув об'єкт оренди.

Повернення орендованого приміщення відбулося відповідачем за участю працівників Нікопольського ДВС МУЮ у Дніпропетровській області, про що складений акт державного виконавця від 25.01.2013р., і у той же день сторони підписали акт №2 прийому-передачі нежитлового приміщення, за яким об'єкт оренди повернутий орендодавцю.

За змістом пункту 6.2 договору оренди, зобов'язання по сплаті орендної плати припиняється з моменту повернення об'єкту оренди за актом прийому-передачі №2.

Поряд з цим, згідно п.2.3 договору оренди сторони встановили, що прийняття об'єкта оренди після закінчення строку оренди або дострокового розірвання договору оренди здійснюється шляхом підписання сторонами акту прийому-передачі №2, що свідчить про фактичний стан приміщення та устаткування в приміщенні і його повернення орендодавцеві.

У відповідності до ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як випливає зі змісту ст. 6 ЦК України, сторони мають право укласти договір, який відповідає загальним засадам цивільного законодавства, врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами, і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. При цьому, сторони не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Згідно з ч.1 ст. 627 ЦК України свобода договору не є безмежною, адже сторони є вільними у визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Неустойка у цивільному праві має подвійний характер, оскільки є не лише мірою відповідальності, але й заходом забезпечення належного виконання зобов'язань боржником.

Своєчасне повернення орендарем з оренди об'єкту оренди забезпечено штрафом у розмірі у розмірі 0,1% від суми орендної плати за місяць, установленої на дату підписання договору, за кожний день прострочення повернення з оренди. Належне виконання орендарем цих же обов'язків за згодою сторін забезпечено неустойкою у вигляді плати за фактичне користування річчю за весь прострочення по час його повернення орендодавцю.

Апеляційний суд вважає, що тим самим сторони скористалися своїм правом відступити від актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, чим реалізували право на свободу договору та визначення його умов, адже, передбачена ч.2 ст. 785 ЦК України неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення замінена ними неустойкою у розмірі плати за фактичне користування річчю за весь час прострочення.

Орендна плата є платежем за користування орендованим майном, підставою якого є договір оренди. При припиненні договору оренди законна підстава орендного користування відпадає, а володіння об'єктом оренди здійснюється без договору. Внесення плати за фактичне користування об'єктом оренди після припинення договору оренди актами цивільного законодавства не передбачено.

З цього апеляційна інстанція дійшла до висновку, що встановлена договором плата за фактичне користування об'єктом оренди після припинення договору є заходом, який стимулює орендаря до своєчасного повернення об'єкту оренди орендодавцю після припинення договору і забезпечує своєчасне повернення орендарем об'єкта оренди орендодавцю, в силу чого є договірною неустойкою, стосовно якої сторони досягли письмової згоди.

Судом апеляційної інстанції відхилені доводи позивача з приводу преюдиціальності судового рішення у справі №5011-30/9782-2012, яким були задоволені позовні вимоги і стягнута неустойка у вигляді подвійної плати за час користування об'єктом оренди, оскільки стягнення такої неустойки є не фактом, а правовою оцінкою їх судом і елементом правозастосування.

Проте, колегія не може погодитися з висновками апеляційного суду з огляду на таке.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.3 ст. 653 ЦК України у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір розривається у судовому порядку, зобов'язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили.

Згідно зі ст. 785 ЦК України (яка регулює обов'язки наймача у разі припинення договору найму) у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Відповідно до ч.2 ст. 795 ЦК України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Як роз'яснено в п.п.5.1,5.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №12 (v0012600-13) "Про деякі питання практики застосування законодавства про найм (оренду) майна", з урахуванням положень статей 653, 795 ЦК України та умов договору, якщо останніми передбачено, що після закінчення або дострокового розірвання договору оренди нарахування орендної плати за фактичне користування майном припиняється з моменту підписання акта приймання-передачі приміщень орендодавцеві, нарахування орендної плати за відповідний період є правомірним. Застосовуючи приписи ст. 785 ЦК України у розгляді справ зі спорів про стягнення неустойки за прострочення виконання зобов'язань з повернення об'єкта оренди, господарським судам слід звертати увагу на те, що неустойка, стягнення якої передбачено ч.2 ст. 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається як подвійна плата за користування річчю за час прострочення.

Відповідно до ч.1 ст. 762 ЦК України та ч.1 ст. 286 ГК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Орендна плата за фактичне користування майном після розірвання договору оренди та неустойка за весь час прострочення повернення майна з оренди мають різну правову природу, оскільки передбачена ч.2 ст. 785 ЦК України неустойка є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається як подвійна плата за користування річчю за час прострочення (Такої правової позиції дотримується ВСУ у постанові від 20.03.2012 у справі №40/117).

Вказана неустойка є мірою відповідальністю внаслідок порушення зобов'язання, тобто штрафною (господарською) санкцією в розумінні ст. 611 ЦК України та ст. 230 ГК України, або ж засобом забезпечення належного виконання зобов'язань боржником в розумінні ст.ст. 546, 549 ЦК України, але аж ніяк не фіксованим орендним платежем за фактичне користування майном, що підлягає внесенню за період після розірвання договору оренди до моменту його повернення за актом приймання-передачі.

Водночас, колегія вважає таким, що суперечить приписам ч.2 ст. 795 ЦК України, висновок апеляційного суду про те, що внесення плати за фактичне користування об'єктом оренди після припинення договору оренди актами цивільного законодавства не передбачено. При цьому, такий висновок апеляційного суду суперечить і правовим позиціям Верховного Суду України при здійсненні перегляду судових рішень господарських судів у справах зі спорів, що виникають з подібних правовідносин припинення договору оренди та стягнення орендної плати (постанови ВСУ від 20.11.2012 у справі №12/75-2167-33/75-4/180 та від 04.12.2012 у справі №36/12), суть яких полягає у наявності в орендодавця правових підстав вимагати від орендаря виконання зобов'язання зі сплати орендних платежів, нарахованих за період після закінчення або дострокового розірвання договору оренди аж до моменту підписання акта приймання-передачі приміщень орендодавцю.

Апеляційний суд, прийнявши оскаржувану постанову, порушив імперативні вимоги ч.1 ст. 111-28 ГПК України, згідно яких рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Відповідно до ч.3 ст. 213 ЦК України при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

Згідно умов п.п.2.3,6.2 договору оренди від 20.06.2011 №ФН/06/11 прийняття об'єкта оренди після закінчення строку оренди або дострокового розірвання договору оренди здійснюється шляхом підписання сторонами акту прийому-передачі №2, що свідчить про фактичний стан приміщення та устаткування в приміщенні і його повернення орендодавцеві. Зобов'язання по сплаті орендної плати закінчуються з моменту підписання акта прийому-передачі №2.

Як вбачається з матеріалів справи, в договорі оренди від 20.06.2011 №ФН/06/11 сторони не визначають плату за фактичне користування майном в якості договірної неустойки. Більше того, договір не містить жодних посилань на досягнення сторонами домовленості (згоди) про те, що передбачену ч.2 ст. 785 ЦК України неустойку у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення сторони, нібито скориставшись принципом свободи договору, замінили договірною неустойкою у розмірі плати за фактичне користування річчю за весь час прострочення, чим спростовується передчасний висновок апеляційного суду про зворотне.

Таким чином, необґрунтованим слід визнати висновок апеляційної інстанції про те, що за згодою сторін належне виконання орендарем обов'язків з повернення орендарем майна з оренди забезпечено неустойкою у вигляді плати за фактичне користування річчю за весь прострочення по час його повернення орендодавцю.

Отже, всупереч приписам ст.ст. 213, 627, 629, 546, 762, 785, 795 ЦК України, ч.1 ст. 286 ГК України та змісту п.п.2.3,5.1,6.2 договору оренди від 20.06.2011 №ФН/06/11 апеляційний суд безпідставно витлумачив в якості договірної неустойки орендну плату за фактичне користування майном в період після дострокового розірвання договору до моменту повернення майна орендодавцю за актом приймання-передачі.

За таких обставин, колегія погоджується з твердженням скаржника про те, що апеляційний суд помилково ототожнив стягнення орендної плати за фактичне користування приміщенням в період після розірвання договору оренди до моменту його повернення за актом приймання-передачі №2 зі стягненням з відповідача неустойки в якості правового наслідку невиконання орендарем зобов'язання щодо повернення речі, яка (неустойка) є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається як подвійна плата за користування річчю за час прострочення повернення майна з оренди, внаслідок чого безпідставно скасував первісне рішення в частині стягнення залишкової суми неустойки за період з 03.10.2012р. по 25.01.2013р.

Відповідно до п.6 ст. 111-9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

З огляду на те, що підставою скасування рішення від 16.05.2013 судом апеляційної інстанції стало порушення та неправильне застосування останнім норм ст.ст. 213, 627, 629, 762, 785, 795 ЦК України та ст.ст. 43, 111-28 ГПК України, а судом першої інстанції встановлено правомірне нарахування позивачем 22451,60 грн. неустойки за період з 03.10.2012р. по 25.01.2013р., і ці обставини не спростовано апеляційним господарським судом, первісне рішення про часткове задоволення позову є правомірним та підлягає залишенню без змін.

Правомірність задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості по орендній платі, пені, 3% річних, штрафу та збитків, завданих відновленням пошкодженого майна, не є предметом даного касаційного оскарження, в зв'язку з чим законність та обґрунтованість судових рішень в цій частині касаційною інстанцією не перевіряється виходячи з меж перегляду справи в порядку касації.