головуючого судді Божок В.С., суддів Костенко Т.Ф., Сибіги О.М. розглянувши матеріали касаційної скарги Тернопільської обласної дирекції публічного акціонерного товариства "Райфайзен Банк Аваль", м. Тернопільна постанову Львівського апеляційного господарського суду від 19.08.2013 року у справі господарського суду Тернопільської області за позовом Публічного акціонерного товариства "Райфайзен Банк Аваль" в особі Тернопільської обласної дирекції публічного акціонерного товариства "Райфайзен Банк Аваль", м. Тернопіль до Тернопільської обласної організації товариства "Знання України", м. Тернопіль за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову на стороні позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Міське бюро технічної інвентаризації", м. Тернопіль за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову на стороні відповідача Тернопільської міської ради, м. Тернопіль про визнання права власності

за участю представників

позивача: не з'явився,

відповідача: не з'явився,

третьої особи на стороні позивача: не з'явився,

третьої особи на стороні відповідача: не з'явився

Публічне акціонерне товариство "Райфайзен Банк Аваль" в особі Тернопільської обласної дирекції публічного акціонерного товариства "Райфайзен Банк Аваль" (далі за текстом - ПАТ "Райфайзен Банк Аваль" в особі Тернопільської обласної дирекції) звернулось до господарського суду Тернопільської області з позовом до тернопільської обласної організації товариства "Знання України" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: товариства з обмеженою відповідальністю "Міське бюро технічної інвентаризації" про визнання права власності на приміщення гаражу загальною площею 25, 4 кв.м. (28 кв.м по зовнішніх замірах), розташованого на Майдані Волі, 2 в м. Тернополі.

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 10.11.2011 року позовні вимоги задоволено: визнано за ПАТ "Райфайзен Банк Аваль" право власності на приміщення гаражу загальною площею 25, 4 кв.м. (28 кв.м по зовнішніх замірах), розташованого на Майдані Волі, 2 в м. Тернополі, за планом земельної ділянки літера "Г".

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що оскільки позивачем втрачено оригінали договору міни та акту прийому-передачі, свідоцтво про право власності на спірний об'єкт нерухомості він не отримував, а також відповідачем не підтверджено його право власності на спірні об'єкти, то його право підлягає захисту на підставі ст. 392 Цивільного кодексу України шляхом визнання права власності на спірний об'єкт нерухомості.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 17.06.2013 року Тернопільську міську раду залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 19.08.2013 року рішення господарського суду Тернопільської області було скасовано та прийнято нове рішення у справі, яким в позові відмовлено.

Постанову апеляційного господарського суду мотивовано тим, що фактів порушення прав позивача тернопільською обласною організацією товариством "Знання України" не встановлено, оскільки останнє право власності на об'єкт нерухомого майна не оспорювало та не заявляло претензій до позивача; також, в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про надання позивачу земельної ділянки у власність чи користування, на якій розташоване спірне нерухоме майно; крім того, в матеріалах справи наявна копія витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно № 31184224 від 05.09.2011 року, виданого ПАТ "Райффайзен банк Аваль", в якому вказано останнього як власника гаражу площею 25,4 кв.м., у графі підстава виникнення права власності зазначено договір купівлі-продажу від 02.07.1996 року.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, ПАТ "Райфайзен Банк Аваль" в особі Тернопільської обласної дирекції звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 19.08.2013 року та залишити в силі рішення господарського суду Тернопільської області від 10.11.2011 року.

Відповідачем та третіми особами відзивів на касаційну скаргу подано не було.

Сторін та третіх осіб згідно з приписами ст. 111-4 ГПК України було належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак вони не скористались передбаченим процесуальним законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі договору міни від 21.05.1996 року по акту прийому-передачі (накладній № 1) від 30.05.1996 року тернопільська обласна організація товариства "Знання України" передала у власність акціонерному поштово-пенсійному банку "Аваль" (правонаступником якого є ПАТ "Райффайзен Банк Аваль") в особі тернопільської обласної дирекції акціонерного поштово-пенсійного банку "Аваль" частину приміщення розташованого на Майдані Волі, 2 у місті Тернополі, загальною площею 441,8 з надвірними будівлями (гараж площею 28 кв.м.), а згідно із договором від 02.07.1996 року між тернопільською обласною дирекцією акціонерного поштово-пенсійного банку "Аваль" та акціонерним поштово-пенсійним банком "Аваль" по акту прийому-передачі від 05.07.1996 року третій поверх приміщення, розташованого на Майдані Волі, 2 в місті Тернополі, загальною площею 441,8 з надвірними будівлями (гараж площею 28 кв.м) передано на баланс акціонерного поштово-пенсійного банку "Аваль".

Згідно довідки-характеристики від 21.04.2011 року № 229 28 кв. м. площі гаражу пораховано по зовнішніх розмірах, внутрішня площа гаражу становить 25,4 кв. м.

В подальшому, приміщення третього поверху під літерою "А" площею 408,5 кв.м. розташоване на Майдані Волі, 2 в місті Тернополі було відчужено ДСК "Ощадний банк України". Гараж площею 25,4 кв.м розташований на Майдані Волі, 2 в місті Тернополі під літерою "Г" за планом земельної ділянки, АППБ "Аваль" не відчужувався і згідно витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно за 05.09.2011 року належить на праві власності ПАТ "Райффайзен Банк Аваль".

Позивач, зазначаючи про те, що у зв'язку із втратою первинних (оригіналів) правовстановлюючих документів (договорів) та наявністю обставин, що перешкоджають їх відновленню, власник гаражу - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" позбавлений можливості повною мірою розпоряджатись своїм майном, посилаючись на положення ст. ст. 316, 317, 319, 328, 392 Цивільного кодексу України звернувся до суду з позовом про визнання права власності на вищевказаний гараж.

З урахуванням встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи здійснюючи касаційний перегляд, колегія суддів Вищого господарського суду України виходить з наступного.

Предметом спору у даній справі є визнання права власності на об'єкти нерухомого майна, а, отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Конституції України (254к/96-ВР) , Цивільного кодексу України (435-15) та інших законодавчих актів, які регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до ч. 2 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 цього ж Кодексу унормовано, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Згідно з ч. 4 ст. 41 Основного закону та ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право приватної власності є непорушним та ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Стаття 316 Цивільного кодексу України визначає, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Позов про визнання права власності є речово-правовим, вимоги котрого звернені до суду, який повинен підтвердити наявність у позивача права власності на спірне майно.

Підставою ж позову є обставини, що підтверджують право власності позивача на майно.

Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачу спірного майна.

Відповідно до положень ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з положеннями ст. 392 Цивільного кодексу України позов про визнання права власності може бути заявлений до особи, яка оспорює або не визнає таке право власника, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності.

Таким чином, вказаною нормою встановлена обов`язкова умова, за наявності якої власник майна може пред`явити позов про визнання за ним права власності, зокрема це не визнання права його власності особою, яка вказана відповідачем.

Позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб.

Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається у належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майно, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.

Отже, сторонами у справі є особи, правовий спір яких вирішується в суді, що мають юридичну заінтересованість у результаті справи, мають комплекс процесуальних прав і обов'язків, необхідних для захисту прав, свобод та інтересів.

Тобто, позов про визнання права власності подається у випадках, коли належне певній особі майно або набуття цією особою права на майно не визнається, оспорюється іншою особою або у разі відсутності у неї документів (у зв'язку з втратою), що засвідчують належність їй такого права.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України відзначає, що в силу приписів ст. 392 Цивільного кодексу України позов про визнання права власності може бути заявлений до особи, яка оспорює або не визнає таке право власника, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності, а такі факти порушення, невизнання чи заперечення прав позивача відповідачем або створення неможливості реалізації свого права власності - в матеріалах справи відсутні, оскільки тернопільська обласна організація товариство "Знання України" право власності на об'єкт нерухомого майна не оспорював та не заявляв претензій до позивача.

Так, слід зазначити, що позивач у позовній заяві посилався на те, що на його запит тернопільська обласна організація товариство "Знання України" оригіналу договору міни від 21.05.1996 року та акту приймання-передачі від 30.05.1996 року не надала а встановлення втрачених правовстановлюючих документів Банком, на думку позивача, неможливе, оскільки з посади Голови Правління АППБ "Аваль" звільнився Шпиг Ф.І., а з посади директора Тернопільської обласної дирекції АППБ "Аваль" - Єленчук С.Г., а також, що після перейменування АППБ "Аваль" у ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" було знищено печатки АППБ "Аваль" і тернопільської обласної дирекції АППБ "Аваль".

Проте, вказані посилання не можуть слугували підставою вважати, що відповідачем оспорюється право власності позивача.

Крім того, посилання позивача на звільнення з посад Голови правління, директора філії, а також знищення печаток, не може слугувати підтвердженням відсутності можливості відновлення втрачених правовстановлюючих документів Банком.

Також необхідно відзначити, що в матеріалах справи наявний відзив на позовну заяву, в якому відповідач підтверджує укладання договору міни 21.05.1996 року та повністю визнає заявлені позивачем вимоги.

Поряд з цим, в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про надання позивачу земельної ділянки у власність чи користування, на якій розташоване спірне нерухоме майно.

Так, з метою з'ясування відомостей щодо власника (користувача, орендаря) земельної ділянки за вказаною адресою судом апеляційної інстанції було направлено запит до Головного управління Держземагентства у Тернопільській області, із наданої інформації останнім (лист за вих.№21-27/256 від 22.07.2013 року) вбачається, що відомості про власника (користувача) земельної ділянки за адресою: м. Тернопіль, Майдан Волі,2 відсутні.

Щодо посилань скаржника на Державний акт на право постійного користування землею ІІ-ТР № 001526 від 12.10.2000 року апеляційним господарським судом встановлено, що такий акт видано Тернопільською міською радою ВАТ "Державний ощадний банк України" та в цьому акті вказано про надання зазначеному землекористувачу у постійне користування 0,1476 гектарів землі в межах згідно з планом землекористування, землю надано для обслуговування адміністративно-виробничих приміщень "Тернопільського обласного управління ощадного банку України" Майдан Волі, 2.

Крім того, господарським судом апеляційної інстанції при винесенні оскаржуваного судового акту вірно враховано і той факт, що в матеріалах справи наявна копія витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно № 31184224 від 05.09.2011 року, виданого ПАТ "Райффайзен банк Аваль", в якому вказано останнього як власника гаража площею 25,4 кв.м., а у графі підстава виникнення права власності зазначено договір купівлі-продажу від 02.07.1996 року.

З урахуванням вищенаведених правових норм та тієї обставини, що з наявних у матеріалах справи документів не вбачається порушення, невизнання або оспорювання відповідачем прав позивача чи створення будь-яких ускладнень у володінні, користуванні майном, на яке позивач просив визнати право власності, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що апеляційний господарський суд дійшов вірного висновку про те, що у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити, з огляду на те, що у даному випадку було фактично пред'явлено позов до відповідача, який жодним чином не оспорює право власності позивача на майно у розумінні приписів ст. 392 Цивільного кодексу України, а також таке право власності не підтверджено належними та допустимими доказами і взагалі відсутні докази існування спору між сторонами.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи апеляційним господарським судом фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Також колегія суддів Вищого господарського суду України відзначає, що доводи ПАТ "Райфайзен Банк Аваль" в особі Тернопільської обласної дирекції, викладені в касаційній скарзі, не приймаються судом касаційної інстанції до уваги, оскільки зводяться до вільного тлумачення правових норм щодо переходу та набуття права власності на майно, до переоцінки наявних у справі доказів та не спростовують висновків апеляційного господарського суду.

Відповідно до п. 1 ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками апеляційного господарського суду, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваного судового акту не вбачається.