головуючого судді: судді: Прокопанич Г.К., Алєєва І.В. (доповідач), Акулова Н.В. за участю представників: від ТОВ "УніКредит Лізинг": Криворог І.О., представник за дов.; від ТОВ "Автотрейд": Волохова М.С., представник за дов. розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг" на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 20.02.2013 р. у справі господарського суду №29/5014/2612/2012 Луганської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотрейд" про 1 486 650,72 грн. за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотрейд" до Товариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг" про визнання недійсним договору фінансового лізингу

Рішенням господарського суду Луганської області від 17.12.2012р. (складене 24.12.2012р.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 20.02.2013р. у справі №29/5014/2612/2012, у задоволенні первісних позовних вимог відмовлено у повному обсязі. Зустрічні позовні вимоги задоволені у повному обсязі. Визнано недійсним договір фінансового лізингу №534-LD від 16.04.2008р., між Товариством з обмеженою відповідальністю "Автотрейд" та Товариством з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг". Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотрейд" грошові кошти в розмірі 1 858 925,87грн., отриманих за вищезазначеним договором. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Позивач за первісним позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг", з прийнятими судовими актами не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким первісні позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

У зв'язку з відпусткою судді Євсікова О.О. було проведено повторний автоматичний розподіл справи №29/5014/2612/2012 відповідно до розпорядження керівника апарату Вищого господарського суду України від 12.07.2013р. №08.03-04/764.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 18.07.2013р. зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду у новому складі колегії суддів: головуючий суддя - Прокопанич Г.К., судді - Алєєва І.В. (доповідач), Владимиренко С.В.

Розпорядженням секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 25.07.2013р. №02-05/615 у зв'язку з виходом у відпустку судді Владимиренко С.В. для розгляду справи №29/5014/2612/2012 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Прокопанич Г.К., судді - Алєєва І.В. (доповідач), Акулова Н.В.

В судовому засіданні касаційної інстанції 31.07.2013р. оголошено перерву до 07.08.2013р.

У письмовому відзиві на касаційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Автотрейд" просило залишити оскаржувані судові акти без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

В призначене судове засідання касаційної інстанції 07.08.2013р. з'явились представники Товариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотрейд".

Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, проаналізувавши доводи з цього приводу, викладені в касаційній скарзі, Вищий господарський суд України дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг".

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, між Товариством з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Автотрейд" оформлено договір фінансового лізингу №534-LD від 16.04.2008р., відповідно до умов якого позивач за первісним позовом взяв на себе зобов'язання придбати предмет лізингу у власність від продавця у відповідності до встановлених лізингоодерждувачем специфікацій та умов, передбачених у цьому договорі та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та умовах, визначених цим договором.

Листом №1623 від 25.07.2012р. Товариство з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг" повідомило про відмову від договору фінансового лізингу в односторонньому порядку, припинення дії договору з 27.07.2012р. та вимагало повернення предметів лізингу.

Господарськими судами попередніх інстанцій також встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Автотрейд" повернуті предмети лізингу (про що свідчать складені відповідні акти приймання-передачі).

Відповідно до приписів ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У відповідності до ч. 1-2 ст. 806 ЦК України, яка кореспондується з положеннями Закону України "Про фінансовий лізинг" (723/97-ВР) , за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Сплата лізингових платежів здійснюється у порядку, встановленому договором (ч. 1 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг").

Згідно положень ч. 2 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингові платежі можуть включати суму, яка відшкодовує вартість предмета лізингу, платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом, інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Частинами 1, 2 ст. 533 ЦК України передбачено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Так, господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що предмети лізингу були придбані за національну валюту України - гривню.

При цьому, залишаючи без змін судове рішення місцевого господарського суду, апеляційна інстанція правомірно виходила з наявності правових підстав для застосування ч. 3 ст. 632 ЦК України, яка забороняє зміну ціни договору після його вчинення, та обґрунтовано виходила з того, що вартість предметів лізингу, придбаних за національною валютою України, не була змінена після їх придбання лізингодавцем, що в свою чергу призводить до правомірного висновку щодо незмінності впродовж всього періоду дії договорів фінансового лізингу вартості предметів лізингу для лізингодавця і відповідно для лізингоодержувача при їх відшкодуванні у складі лізингових платежів.

При цьому, апеляційною інстанцію вірно враховано, що порядок визначення лізингових платежів, визначених розділом 7 та 9 спірного договору фінансового лізингу безпідставно призводить до зростання незмінної у правовідносинах між лізингодавцем та продавцем вартості предметів лізингу, та запроваджується винагорода, яка перебуває в залежності від зростання валютних курсів, а не від передання майна в лізинг.

Таким чином, господарські суди попередніх інстанцій дійшли до вірного та обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення первісних позовних вимог з одночасним задоволенням зустрічних позовних вимог шляхом визнання спірного договору недійсним із застосуванням наслідків цього з урахуванням того, що виходячи з алгоритму визначення суми винагороди, не вбачається, що вона є платою за користування предметом лізингу, оскільки остання є розстроченою в часі сумою, сплативши яку лізингоодержувач одержував майно у власність. При цьому складовими лізингових платежів, які сплачувались в спірних правовідносинах, є частина вартості майна та винагорода лізингодавця, які коригувались на зростанні курсу Євро.

Крім того, господарськими судами попередніх інстанцій вірно застосовані приписи ст. ст. 261, 267 ЦК України.

В силу приписів ст. 111-7 ГПК України, касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, у касаційної інстанції відсутні процесуальні повноваження щодо переоцінки фактичних обставин справи, встановлених під час розгляду справи місцевим господарським судом та під час здійснення апеляційного провадження.

Щодо викладених в касаційній скарзі інших доводів, то вони вже були обґрунтовано спростовані судом апеляційної інстанції, і колегія суддів касаційної інстанції погоджується з викладеними в оскаржуваній постанові мотивами відхилення доводів скаржника, у зв'язку з чим підстави для скасування постанови Донецького апеляційного господарського суду від 20.02.2013р. у справі №29/5014/2612/2012 відсутні.

З огляду на приписи ст. 49 ГПК України, судові витрати за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9- 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 20.02.2013р. у справі №29/5014/2612/2012 - залишити без змін, а касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг" - без задоволення.