головуючого Хандуріна М.І., суддів: Білошкап О.В., Короткевича О.Є.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сумахна постанову Харківського апеляційного господарського суду від 06.06.2013 у справі господарського суду № 5023/6031/12 Харківської області за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридичні послуги-Харків" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вотекс-Спецмонтаж-Плюс" про визнання банкрутом, за участю представників сторін: не з'явились;

Постановою господарського суду Харківської області від 08.01.2013 (суддя Дзюба О.А.) визнано Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) "Вотекс-Спецмонтаж-Плюс" банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру процедуру, ліквідатором призначено ініціюючого кредитора Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) "Юридичні послуги-Харків". Встановлено, що розмір безспірних вимог ТОВ "Юридичні послуги-Харків" до боржника складає 344200,00 грн. Зобов'язано ліквідатора подати до офіційного друкованого органу оголошення про визнання боржника банкрутом, в строк до 08.07.2013 виконати ліквідаційну процедуру, за результатами якої надати суду обґрунтований звіт про виконану роботу, ліквідаційний баланс банкрута.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 06.06.2013 (колегія суддів у складі: Фоміна В.О. - головуючий, Кравець Т.В., Крестьянінов О.О.) постанову господарського суду Харківської області від 08.01.2013 залишено без змін.

В касаційній скарзі Державна податкова інспекція (ДПІ) у м. Сумах просить скасувати постанову суду першої інстанції від 08.01.2013 та постанову суду апеляційної інстанції від 06.06.2013, повернути справу на розгляд до господарського суду Харківської області . В обґрунтування посилається на невірне застосування норм матеріального та процесуального права, зокрема ст.ст. 1, 22, 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст.ст. 4- 5, 22, 43 ГПК України.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Статтею 4-1 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) (далі Закон).

Згідно зі ст.ст. 4, 43 ГПК України судове рішення є законним та обґрунтованим лише у випадку всебічного повного та об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності у відповідності з нормами матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 1 ст. 52 Закону в разі, якщо громадянин-підприємець - боржник або керівні органи боржника - юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань.

Тобто, згідно з особливостями банкрутства відсутнього боржника за ст.52 Закону предметом доказування є визначення місцезнаходження боржника, факт відсутності особи за її місцезнаходженням, а також неплатоспроможність боржника.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 6 Закону, яка регулює загальні, основні підстави для порушення справи про банкрутство, справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим Законом.

При цьому безспірність вимог кредитора повинна підтверджуватись документами, які кредитор зобов'язаний додати до заяви про порушення справи про банкрутство.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що 07.07.2011 між ТОВ "Юридичні послуги-Харків" (ініціюючий кредитор) та ТОВ "Вотекс-Спецмонтаж0Плюс" (боржник) укладено договір № б/н про надання юридичних послуг, відповідно до п.1.1 якого Клієнт (Боржник) доручає, а Виконавець (Кредитор) приймає на себе обов'язок надання юридичних послуг Замовнику на умовах цієї угоди.

Згідно п. 3.1 договору, за послуги надані Виконавцем, Клієнт перераховує на його рахунок оплату у розмірі, вказаному в акті прийому-передачі наданих послуг.

Згідно акту № 1 приймання - передачі виконаних юридичних робіт та наданих юридичних послуг від 12.03.2012 року, вартість виконаних робіт та наданих послуг склала суму 344200,00 грн. без ПДВ.

Додатковою угодою № 1 від 26.03.2012 до договору сторони допустили вексельну форму розрахунків.

Актом прийняття - передачі векселя від 27.03.2012 боржник передав кредитору простий вексель серії АА № 1902907 на суму 344200,00 грн.

07.12.2012 вказаний вексель був опротестований про неоплату ініціюючим кредитором шляхом вчинення виконавчого напису приватного нотаріуса і 17.12.2012 постановою Київського ВДВС Харківського МУЮ від 17.12.12 відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого документу про стягнення з боржника 344 200,00 грн.

Однак, відповідно до Акту державного виконавця від 21.12.2012 встановлено, що боржник відсутній за своїм місцезнаходженням: Харківська область, Харківський район, м. Південне, вул. Кірова, буд. 36, майно, на яке можна звернути стягнення для погашення заборгованості боржника - відсутнє.

Отже, виконавче провадження щодо боржника було відкрито 17.12.2012, а ініціюючий кредитор звернувся до суду з заявою про порушення справи про банкрутство 21.12.2009, тобто через 4 дня з моменту відкриття виконавчого провадження. При цьому, доказів, що підтверджують стан здійснення виконавчого провадження щодо боржника на момент ініціювання справи про банкрутство (зокрема, довідка виконавчої служби про неможливість стягнення коштів або постанова про закінчення виконавчого провадження), а також відомостей про майновий стан боржника не надано.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.

Згідно ч. 2 ст. 25 вищевказаного Закону державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії по виконанню рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Таким чином, виконавчі дії щодо примусового стягнення з боржника заборгованості перед ініціюючим кредитором фактично не здійснювалися.

Колегія суддів наголошує, що на момент подачі заяви про порушення провадження у справі про банкрутство повинні бути надані документи, які підтверджують наявність ознак неплатоспроможності боржника, встановлених ч. 3 ст. 6 Закону про банкрутство. Інакше таке банкрутство має ознаки фіктивного, тобто ініційованого з метою невиконання зобов'язань.

Крім того, в якості доказів безспірності вимог ініціюючий кредитор надав суду копії векселів, на яких ґрунтується заборгованість перед ініціюючим кредитором. Проте оригіналів згаданих документів не було надано до заяви про порушення справи про банкрутство, їх оригінал не витребовувалися, в судовому засіданні при визнанні боржника банкрутом не оглядалися.

З правовою позицією про необхідність витребування у кредитора оригіналу векселя на підтвердження грошових зобов'язань боржника перед зазначеним кредитором погодився Верховний Суд України у Постанові №04/262 від 08.06.2004року у справі №32/173б.

Таким чином, ініціюючим кредитором не доведено факту неплатоспроможності боржника у розумінні ст. 1 Закону про банкрутство, а саме, неможливості виконання останнім зобов'язання перед ініціюючим кредитором інакше як через застосування процедур банкрутства.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено провадження у справі на підставі ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", визнано боржника банкрутом, як відсутнього, без наявності правових підстав, із якими Закон про банкрутство пов'язує можливість порушення справи про банкрутство за правилами ст. 52 цього Закону.

Пунктом 36 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 15 від 18.12.2009 року (v0015700-09) роз'яснено, що Законом не врегульовано подальшого перебігу провадження у справі у випадках, коли у встановленому законодавством порядку виявлено безпідставність вимог кредитора (кредиторів), за заявою якого (яких) було порушено справу про банкрутство боржника, або коли порушено провадження у справі про банкрутство підприємств, стосовно яких діє законодавча заборона порушувати справи про банкрутство. У таких випадках судам слід припиняти провадження у справі на підставі пункту 7 частини першої статті 40 Закону (за відсутності інших підстав для такого припинення) та пункту 11 частини першої статті 80 ГПК України (за відсутністю предмету спору).

Статтею 111-9 ГПК України, яка визначає повноваження касаційної інстанції, передбачено право суду касаційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції, постанову апеляційної інстанції та припинити провадження у справі.

За таких обставин оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, як такі, що не відповідають приписам чинного законодавства, а безпідставно порушене провадження у даній справі - припиненню відповідно до п.п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, яка підлягає застосуванню з урахуванням вимог ст. 41 ГПК України, тобто особливостей процедури банкрутства.

Керуючись статтями 111-7, 111-9- 111-12 ГПК України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сумах задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 06.06.2013 та постанову господарського суду Харківської області від 08.01.2013 у справі № 5023/6031/12 скасувати, провадження у справі припинити.