Дроботової Т.Б. - головуючого, Гоголь Т.Г., Рогач Л.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто Стандарт Україна" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.06.2013 р. у справі № 5011-51/14238-2012Господарського суду міста Києва за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто Стандарт Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пан-Таксі" про стягнення 2796,55 грн. за участю представників: позивача Стецюк Ю.О., дов. від 02.08.2013 р. відповідача Олішевський А.Л., 13.02.2013р.

ТОВ "Авто Стандарт Україна " звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з ТОВ "Пан-Таксі" 2796,55 грн., а саме, 2535,81 грн. основного боргу, 187,58 грн. пені, 73,16 грн. - 3% річних, посилаючись на порушення відповідачем договірних зобов'язань, статті 525, 530, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідач у відзиві на позов відхилив позовні вимоги та вказав, що видаткова накладна №4874 від 03.10.2011р. не відповідає вимогам чинного законодавства щодо оформлення первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій та не містить посилання на договір поставки №471 від 23.08.2011р., відтак, не може бути належним доказом отримання відповідачем товару від позивача.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.12.2013р. (суддя Пригунова А.Б.) в позові відмовлено.

При прийнятті вказаного рішення місцевий господарський суд дійшов до висновку про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту поставки товару відповідачеві.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.06.2013р. (судді: Агрикова О.В. - головуючий, Суховий В.Г., Чорногуз М.Г.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з мотивів його законності та обґрунтованості.

Не погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю "Авто Стандарт Україна" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та постанову у даній справі, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме, приписів статей 207, 241, 692 Цивільного кодексу України, статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", неповним з'ясуванням судами та невідповідність їх висновків обставинам справи; скаржник посилається на те, що ним було поставлено товар відповідачеві згідно з видатковою накладною від 03.10.2011р. №4874, яка є належним доказом такої поставки, водночас судами не досліджено надані позивачем докази, зокрема, податкові накладні, рахунки на оплату, оборотно-сальдову відомість по рахунку № 361 з ТОВ "Пан-Таксі", які відображають заборгованість покупців за одержану продукцію та підтверджують факт поставки товару.

Відповідач відзив на касаційну скаргу не надав, усно у судовому засіданні відхилив її доводи, як безпідставні та необґрунтовані.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

Як встановлено господарським судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 23.08.2011р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Авто Стандарт Україна" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Пан-Таксі" (покупець) було укладено договір поставки №471, згідно з умовами якого позивач в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, зобов'язується передати у власність відповідачу, а відповідач в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, зобов'язується прийняти та оплатити оливи моторні, охолоджуючі рідини, акумулятори, автозапчастини та інші автотовари за ціною, яка визначається згідно видаткових накладних.

Пунктами 2.1.2., 2.2.1 визначено, що договору позивач зобов'язаний передавати товар у власність відповідача згідно видаткових накладних на кожну партію товару, а відповідач зобов'язаний прийняти товар від позивача за видатковою накладною, переглянути товар на предмет відповідності якості та кількості і поставити особистий підпис відповідальної особи за отриманий товар.

Згідно з пунктом 3.2 договору відповідач зобов'язаний оплатити отриману конкретну партію товару протягом 7 календарних днів з дати оформлення видаткової накладної.

Позивач звернувся до суду про стягнення з відповідача заборгованості у сумі 2535,81 грн.,73,16 грн. 3% річних та 187,58 грн. пені, обгрунтовуючи свої вимоги тим, що ним було поставлено відповідачеві товару на загальну суму 3535,81 грн. згідно з видатковою накладною від 03.10.2011 р. № 4874 (т.1, а.с.11), а відповідач за поставлений товар розрахувався частково у сумі 1000,00 грн. згідно з банківською випискою (т.1, а.с. 15).

Судами попередніх інстанцій досліджено, що видаткова накладна від 03.10.2011р. №4874 не містить відомостей про місце її складання, посад та прізвищ осіб, відповідальних за здійснення господарської операції, зазначене не дає змоги ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарської операції, в той час, коли відповідач заперечив факт отримання будь якого товару за видатковою накладною від 03.10.2011 р. №4874 та факт її підписання.

Разом з цим, місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що позивачем не надані суду докази на підтвердження факту передачу товару відповідачеві, зокрема, товарно-транспортні накладні, докази перевезення, відправки товару; не надана довіреність, видана представникові ТОВ "Пан-Таксі" на отримання товарно-матеріальних цінностей від позивача.

Відтак, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд та суд апеляційної інстанції виходили з недоведеності належними та допустимими доказами факту поставки товару відповідачеві.

Відповідно до вимог статей 32, 34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж Кодексу, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 цього Кодексу, тобто, із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 175, статті 193 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку; суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (436-15) .

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судами попередніх інстанцій визначено, що за своєю правовою природою укладений сторонами договір відповідає договору поставки згідно з визначенням, що міститься у статті 265 Господарського кодексу України. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) про договір купівлі-продажу.

Згідно зі статтею 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За змістом статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Одностороння відмова від зобов'язання чи одностороння зміна його умов не допускаються, крім випадків, передбачених договором чи законом, зокрема, у випадках порушення зобов'язання; такі випадки повинні підтверджуватися належними доказами, складеними та оформленими відповідно до вимог законодавства.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та повинні бути складені під час здійснення цієї операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Статтею 1 цього Закону встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Кожною стороною (підприємством), що брала участь у здійсненні господарської операції, мають бути отримані первинні документи для записів у регістрах бухгалтерського обліку, інформація в яких ідентично засвідчує зміст господарської операції. Первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України.

Також згідно з Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1994 року (z0168-95) , господарські операції господарюючих суб'єктів фіксуються та підтверджуються первинними документами, складеними та оформленими відповідно до вимог зазначеного Положення; первинні документи для надання їм юридичної сили та доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, від імені якого складено документ, назва документа, дата та місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному та вартісному виразі), посади, підписи та прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та складання первинного документу; первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто, перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів (пункти 2.4 та 2.15 вказаного Положення).

Відповідно до пункту 2 "Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей", затвердженої наказом Міністерства фінансів України №99 від 16.05.1996 року (z0293-96) , сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (надалі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

Згідно з пунктом 15 цієї Інструкції відповідальність за дотримання постачальником встановленого порядку відпуску за довіреністю цінностей покладається на посадових осіб підприємства-постачальника, які мають право підписувати первинні документи на відпуск цінностей.

Посилаючись на подання необхідних документів, які підтверджують факт здійснення господарських операцій, позивач залишив поза увагою, що загальний порядок виконання постачальником зобов'язань за договором поставки передбачає надання продавцем первинних документів, які для надання їм юридичної сили та доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, від імені якого складено документ, назва документа, дата та місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному та вартісному виразі), посади, підписи та прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та складання первинного документу, та належно уповноважених діяти від особи одержувача.

Натомість, відхиляючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій вірно вказали, що видаткова накладна від 03.10.2011 року №4874 не може вважатись належним доказом передачі позивачем відповідачеві товару в розумінні статей 33, Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , оскільки не відповідає вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що матеріали справи не містять та позивачем не надано доказів на підтвердження факту передачі товару відповідачеві та довіреності, виданої представникові ТОВ "Пан-Таксі" на отримання товарно-матеріальних цінностей від позивача.

Посилання позивача на часткову оплату відповідачем поставленого товару, судом апеляційної інстанції правомірно відхилено, оскільки згідно банківської виписки по рахунку позивача оплата ТОВ "Пан-Таксі" в розмірі 1000,00 грн. проводилась за моторне масло згідно рахунку №445 від 14.09.2011р. та на іншу суму, а позивач в обґрунтування своїх вимог посилається на несплату відповідачем за товар, поставлений пізніше - 03.10.2011р., разом з тим умовами укладеного між сторонами спору не передбачено попередньої оплати товару.

Доводи позивача щодо недослідження наданих позивачем доказів, зокрема, податкових накладних, рахунків на оплату, оборотно-сальдову відомість по рахунку №361 з ТОВ "Пан-Таксі" судами вмотивовано відхилено, оскільки вказані документи не є доказами здійснення господарських операцій в розумінні статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ".

Враховуючи викладене, висновки господарських судів про відмову в задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача 2535,81 грн. основного боргу, 187,58 грн. пені та 73,16 грн. - 3% річних є законними та обґрунтованими.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно та об'єктивно розглянули у судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; належним чином проаналізували спірні правовідносини, правильно застосували норми матеріального та процесуального права, що їх регулюють.

Доводи скаржника про порушення господарськими судами норм матеріального та процесуального права суперечать дійсним обставинам справи та приписам чинного законодавства, не спростовують обґрунтованих висновків судів, фактично зводяться до переоцінки обставин, належно та повно встановлених судами та не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на положення статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України; підстав для скасування законних та обґрунтованих судових рішень не вбачається.