Вищий господарський суд України у складі колегії:

головуючого: Черкащенка М.М., суддів: Нєсвєтової Н.М., Студенця В.І. (доповідач), за участю представників сторін позивача - не з'явився; відповідача - не з'явився; третьої особи - не з'явився; розглянувши касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_4на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 14.05.2013 та на рішення господарського суду Донецької області від 14.03.2013 у справі № 36/34 за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_4 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_6 про стягнення 140 268, 80 грн.

Суб'єкт підприємницької діяльності-фізична особа ОСОБА_4 (далі - СПД-ФО ОСОБА_4.) звернулась до господарського суду Донецької області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 (далі - ФОП ОСОБА_5.) про стягнення 140 268,8 грн., з яких 86 800 грн. - вартість поставленого цукру, 45 656,8 грн. - інфляційних втрат, 7 812 грн. - 3% річних.

Рішенням господарського суду Донецької області від 21.04.2010 відмовлено в задоволені позову.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 14.06.2010 рішення господарського суду Донецької області від 21.04.22010 залишено без зміни.

Постановою Вищого господарського суду України від 23.09.2010 рішення господарського суду Донецької області від 21.04.2010 та постанова Донецького апеляційного господарського суду від 14.06.2010 скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням господарського суду Донецької області від 22.12.2010 (суддя Мальцев М.Ю.) позов задоволено повністю. Суд стягнув з ФОП ОСОБА_5 на користь СПД-ФО ОСОБА_4 86 800 грн. - основного боргу; 45 656,8 грн. - суми інфляції, 7 812 грн. - 3% річних.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 29.03.2011 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Скакун О.А., судді Колядко Т.М., Ломовцева Н.В.) рішення господарського суду Донецької області від 22.12.2010 скасовано, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 06.07.2011 рішення господарського суду Донецької області від 22.12.2010 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 29.03.2011 скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді, рішенням господарського суду Донецької області від 14.03.2013 (суддя Макарова Ю.В.) у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 14.05.2013 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Шевкова Т.А.., судді Бойченко К.І., Чернота Л.Ф.) рішення господарського суду Донецької області від 14.03.2013 залишено без змін, а апеляційну скаргу СПД-ФО ОСОБА_4 - без задоволення.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду Донецької області від 14.03.2013 та постановою Донецького апеляційного господарського суду від 14.05.2013, СПД-ФО ОСОБА_4 подала касаційну скаргу, в якій просить рішення та постанову суду, як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, скасувати, та прийняти нове рішення, яким стягнути з ФОП ОСОБА_5 на користь СПД-ФО ОСОБА_4 86 800 грн. основного боргу, 45 656,80 грн. збитків від інфляції та 7 812 грн. трьох відсотків річних, а всього стягнути 140 268,80 грн.

Відповідно до розпорядження Секретаря четвертої судової палати Вищого господарського суду України від 02.07.2013 № 05-05/577 у зв'язку з виходом суддів Черкащенка М.М. та Жукової Л.В. у відпустку, для розгляду справи № 5028/3/36/2012, сформовано колегію суддів у такому складі: головуючий-суддя Студенець В.І., судді Грек Б.М., Нєсвєтова Н.М.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 02.07.2013 касаційну скаргу прийнято до розгляду та призначено на 17.07.2013.

Відповідно до розпорядження Секретаря четвертої судової палати Вищого господарського суду України від 15.07.2013 № 05-05/614 у зв'язку з виходом судді Черкащенка М.М. із відпустку, для розгляду справи № 36/34, призначеної до перегляду в касаційному порядку на 17.07.2013 колегією суддів у складі: головуючий-суддя Студенець В.І., судді Грек Б.М., Нєсвєтова Н.М., сформовано колегію суддів у такому складі: головуючий-суддя Черкащенко М.М., судді Нєсвєтова Н.М., Студенець В.І.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 17.07.2013 розгляд касаційної скарги відкладено на 31.07.2013.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Господарськими судами встановлено, що СПД-ФО ОСОБА_4 звернулась до господарського суду Донецької області з позовом до ФОП ОСОБА_5 про стягнення суми боргу, інфляційних витрат та 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що згідно розписки ОСОБА_5, підписаної 24.02.2007, він отримав від ОСОБА_4 цукор в обсязі 35 000 кг на загальну суму 86 800, 00 грн. за ціною 2, 48 грн. за один кілограм. Суму 86 800, 00 грн. зобов'язався повернути 28.02.2007.

Передачу товару позивач підтверджує також накладною б/н від 24.02.2007, відповідно до якої передача цукру у кількості 35 тн. на суму 86 800, 00 грн. відповідачу відбулась через його представника ОСОБА_7

Постановою Вищого господарського суду України від 06.07.2011 судові рішення судів попередніх інстанцій скасовано з огляду на те, що суд апеляційної інстанції,при вирішенні спору не врахував вимоги ст. 545 ЦК України, ст. 32, 34, 43 ГПК України і зосередився лише на правовій природі розписки як первинного бухгалтерського документа, а судом першої інстанції справа розглянута за відсутності відповідача та третьої особи, які не були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи.

Під час нового розгляду справи, господарські суди, відмовляючи у позові, зазначили, що відповідно до висновку експертів Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз № 3901 від 20.11.2012 підпис, розташований в графі "Принял", на оригіналі накладної б/н від 24.02.2007 не належить ОСОБА_5, ОСОБА_6, а виконаний іншою особою. Печатка відповідача у вказаній накладній відсутня.

Виходячи з цього, суди дійшли висновку, що накладна б/н від 24.02.2007 не може вважатися належним доказом поставки товару відповідачу, оскільки не доводить факту здійснення господарської операції - поставки товару продавцем СПД ОСОБА_4 та її отримання покупцем ФОП ОСОБА_5

Також суди зазначили, що наявна в матеріалах справи розписка не є первинним документом, який підтверджує факт здійснення господарської операції, у розумінні ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", та не являється належним документом, який підтверджує факт передачі (поставки, доставки) спірного товару, узв"язку з чим не приймається у якості належного доказу фактичного здійснення господарської опаерації з поставки товару та виникнення зобов"язання по його оплаті.

Інших документів, які б підтверджували поставку 35 тон цукру позивачем з м. Харків або Дніпропетровськ відповідачеві у м. Макіївку не надано.

Разом з тим, колегія суддів вважає такий висновок суддів попередніх інстанцій передчасним з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини (ч.2 ст. 11 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.ст. 525, 526 ЦК України).

Згідно ст. 545 ЦК України прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.

Отже, ч. 3 ст. 545 ЦК України передбачено презумцію належності виконання обов"язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов"язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов"язку.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Згідно ст. 111-12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що при новому розгляді суди попередніх інстанцій не виконали вказівки, що містились у постанові касаційної інстанції, оскільки не дали належної правової оцінки наявній в матеріалах справи розписці відповідача про отримання у позивача товару з урахуванням вимог ст. 545 ЦК України, ст. 32, 34, 43 ГПК України.

Отже, як місцевий, так і апеляційний господарські суди припустились неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 4- 7 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч. 1 ст. 111-10 ГПК України є підставою для скасування судових рішень у справі та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду (ч. 2 ст. 111-5 ГПК України).

Відповідно до ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Під час нового розгляду господарському суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін, і, залежно від встановленого та відповідно до вимог чинного законодавства, вирішити спір.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 14.05.2013 та рішення господарського суду Донецької області від 14.03.2013 у справі № 36/34 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.