головуючого: суддів: Черкащенка М.М., Нєсвєтової Н.М., Студенця В.І. (доповідач), за участю представників сторін позивача - не з'явився; відповідача - не з'явився; розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк" на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 21.05.2013 та на рішення господарського суду Запорізької областівід14.02.2013у справі № 5009/4801/12 за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк" до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 про стягнення 31 474,42 грн.

Публічне акціонерне товариство Комерційний Банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до господарського суду Запорізької області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 (далі - ФОП ОСОБА_5.) про стягнення 9 999,62 грн. заборгованості за кредитом, 11 958,05 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом, 9 516,75 грн. пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за кредитним договором.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 20.12.2012 порушено провадження у справі № 5009/4801/12 за позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" до ФОП ОСОБА_5 про стягнення 31 474,42 грн.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 14.02.2013 (суддя Носівець В.В.) у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 21.05.2013 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Дучал Н.М., судді Склярук О.І., Ушенко Л.В.) апеляційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" залишено без задоволення, а рішення господарського суду Запорізької області від 14.02.2013 - без змін.

Не погоджуючись з постановою Донецького апеляційного господарського суду від 21.05.2013 та рішенням господарського суду Запорізької області від 14.02.2013, ПАТ КБ "ПриватБанк" подало касаційну скаргу, в якій просить судові рішення скасувати, як такі, що винесені з порушенням норм матеріального та процесуального права, та направити справу на повторний розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 15.07.2013 касаційну скаргу прийнято до розгляду та призначено на 31.07.2013.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Господарськими судами встановлено, що між ПриватБанком в особі керівника Четвертого Бердянського відділення Худіч І.І. та ФОП ОСОБА_5 укладено договір про надання овердрафтового кредиту №Z01DUW.

Відповідно до п. 1.1. договору банк при наявності вільних грошових ресурсів зобов'язується здійснювати овердрафтове обслуговування клієнта, що полягає в проведенні його платежів понад залишок коштів на поточному рахунку клієнта № 2600, відкритому у банку, за рахунок кредитних коштів у межах ліміту, встановленого у відповідності до п.1.3., шляхом дебетування поточного рахунку. При цьому утворюється дебетове сальдо.

Овердрафт надається на поповнення оборотних коштів і здійснення поточних платежів клієнта.

Пунктом 1.2 договору встановлено, що кредит надається в обмін на зобов'язання клієнта з повернення кредиту, сплати відсотків та винагороди в обумовлені даним договором терміни.

На момент підписання договору ліміт складає 10 000,00 грн. (п. 1.3. договору).

Овердрафтове кредитування клієнта здійснюється банком у межах ліміту і терміну, установлених згідно з п.п. 1.3, 1.4. договору, з періодом безперервного користування кредитом не більше 30 днів. Періодом безперервного користування кредитом є період часу, протягом якого безперервно існувало дебетове сальдо на поточному рахунку(п. 1.5. договору).

За умовами п. 2.2. договору клієнт зобов'язався: використовувати кредит на цілі, зазначені в п. 1.1. даного договору (п.2.2.1.); сплатити відсотки за весь час фактичного використання кредиту відповідно до п. 4.1., 4.2, 4.3. (п. 2.2.2.); здійснювати погашення кредиту, отриманого в межах встановленого ліміту, не пізніше терміну закінчення безперервного використання кредиту, встановленого п.1.5. даного договору (п.2.2.3.); повернути кредит у терміни, встановлені п.п.1.4, 2.3.4.(п.2.2.5.) тощо.

За використання кредиту у період з дати виникнення дебетового сальдо на поточному рахунку клієнта при закритті банківського дня клієнт сплачує відсотки, виходячи з відсоткової ставки, розмір якої залежить від строку користування кредитом і встановлений в додатку №1 до даного договору (п. 4.1.договору).

При порушені клієнтом будь-якого із зобов'язань: зі сплати відсотків за використання кредиту, передбачених п.п. 2.2.2., 4.1., 4.2., 4.3. цього договору; термінів повернення кредиту, передбачених п.п. 1.4., 1.5., 2.2.3., 2.2.4., 2.2.5., 2.3.4. цього договору, винагороди, передбаченої п.п. 2.2.7., 4.4., 4.5., клієнт виплачує банку за кожен випадок порушення пеню в розмірі 0,2% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який виплачується пеня (п.5.1. договору).

Даний договір у частині п.4.4. набирає сили з моменту його підписання, в інших частинах - з моменту надання клієнтом розрахункових документів на використання кредиту в межах зазначених у них сум, і діє в обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов"язань сторонами за даним договором (п.6.1. договору).

Предметом спору у даній справі є матеріально правова вимога ПАТ КБ "ПриватБанк" до ФОП ОСОБА_5 про стягнення 9 999,62 грн. заборгованості за кредитом, 11 958,05 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом, 9 516,75 грн. пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за кредитним договором.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк", виходив з того, що по-перше, договір містить додаток № 1, який не надавався позивачем із позовними матеріалами та не надавався у засіданні 24.01.2013; по-друге, дата укладання договору на титульному аркуші договору зазначена - 16.02.2009, дата підписання на восьмому аркуші - 17.03.2008; по-третє, дата підписання як у договорі так і у додатку № 1 до нього, були виправлені шляхом замалювання рідиною білого кольору попереднього тексту та написання кульковою ручкою інших відомостей про підписання договору; по-четверте, позивач додав до позовних матеріалів завірену банком фотокопію договору № Z01DUW від 16.02.2009, у якому пункт 1.4 (термін проведення платежів) був незаповнений (порожній), так само як і розділ 9 не містив у реквізитах з боку банку зазначення року підписання договору, тобто також був незаповнений (порожній), натомість в оригіналі цього договору пункт 1.4. має термін по 16.02.2009 і розділ 9 містить зазначення року підписання банком договору - 2008.

Разом з тим, висновки судів попередніх інстанцій колегія суддів вважає передчасними з таких підстав.

Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Частиною 2 ст. 1050 ЦК України встановлено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.ст. 526, 525 ЦК України).

В п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" (v0006600-12) зазначено, що рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом (п. 4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" (v0006600-12) ).

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами

Разом з цим, суди попередніх інстанцій, не приймаючи в якості доказу договір про надання овердрафтного кредиту, не вказали правового обґрунтування, з яких укладений між сторонами договір не може бути підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків, та відповідно підставою для стягнення заборгованості.

Також суди попередніх інстанцій не дали належної оцінки наданим ПАТ КБ "ПриватБанк" доказам щодо виконання сторонами спірного договору, зокрема, наданим ПАТ КБ "ПриватБанк" випискам по рахунку ФОП ОСОБА_5, меморіальним ордерам і при цьому не вказали правових підстав, з яких ці докази не взяті до уваги.

Отже, як місцевий, так і апеляційний господарські суди припустились неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 4-7 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч. 1 ст. 111-10 ГПК України є підставою для скасування судових рішень у справі.

Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду (ч. 2 ст. 111-5 ГПК України).

Відповідно до ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Під час нового розгляду господарському суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін, і, залежно від встановленого та відповідно до вимог чинного законодавства, вирішити спір.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк" задовольнити.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 21.05.2013 та рішення господарського суду Запорізької області від 14.02.2013 у справі № 5009/4801/12 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.