розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Атем" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.04.2013 року у справі № 5011-9/17672-2012 господарського суду міста Києва за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кислотоупор ЛТД" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Атем" про стягнення 407751,30 грн.,

за участю представників:

Позивача: Петрова Я.М., дов. б/н від 22.07.2013 року,

Відповідача: не з'явився.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Кислотоупор ЛТД" (далі - ТОВ "Кислотоупор ЛТД", Позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Атем" (далі - ТОВ "Атем", Відповідач) про стягнення 400832,50 грн. боргу, 5765,55 грн. пені і 1153,25 грн. трьох відсотків річних, у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за договором поставки № 12/10-1 від 23.12.2010 року.

Рішенням господарського суду міста Києва від 19.02.2013 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.04.2013 року, позов ТОВ "Кислотоупор ЛТД" задоволено повністю.

У поданій касаційній скарзі, ТОВ "Атем", посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права і, зокрема, ст.ст. 526, 678 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) ), ст.ст. 47, 32, 33, 35, 43 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) (далі - ГПК України (1798-12) ), просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції у даній справі, та направити справу на новий розгляд до місцевого господарського суду.

В судовому засіданні 30.07.2013 року оголошувалась перерва до 31.07.2013 року.

Заслухавши пояснення учасників судового процесу, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як видно за матеріалів справи та було встановлено судами попередніх інстанцій, 23.12.2010 року між ТОВ "Кислотоупор ЛТД" (Продавець) і ТОВ "Атем" (Покупець), було укладено договір поставки № 12/10-1 (далі - Договір), відповідно до умов якого (пункт 1.1.) Продавець зобов'язався поставити і передати у власність Покупця глину вогнетривку українського виробництва (в подальшому - Товар), а Покупець зобов'язався прийняти її та оплатити відповідно до умов даного договору. Також, Продавець зобов'язався (пункт 2.1. Договору) поставити Товар за погодженою заявкою Покупця відповідно до п. 4.3. Договору, за реквізитами, у кількості, за марками та цінами, передбаченими специфікаціями до даного Договору, які являються невід'ємною частиною Договору.

При чому, пунктом 4.8. Договору окремо передбачалось, що на протязі 3-х робочих днів від дати відвантаження продукції Продавець направляє Покупцю рекомендованою поштою з квитанцією підтвердження наступні документи: сертифікат якості, рахунок-фактуру, податкову накладну.

Крім того, умовами Договору (пункти 9.4., 9.5.) передбачалось, що претензія відносно якості Товару або його недоліків можуть бути пред'явлені тільки протягом 30 днів з дати відвантаження. Претензії направляються листом з повідомленням і повинні містити всі супутні документи, включаючи акт приймання. Якщо Покупець не пред'явить претензію в період, визначений в п. 9.4., він позбавляється права пред'являти претензії на поставлений Товар.

Відповідно до умов Договору (пункти 5.1., 5.2.) ціни на поставлений Товар встановлюються у специфікаціях до даного Договору, на умовах, зазначених в п. 4.1. даного Договору. Оплата Товару по даному контракту здійснюється Покупцем на умовах передплати вартості залізничного тарифу, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Продавця протягом 3-х банківських днів від дати виставлення Продавцем рахунку-проформи. Остаточний розрахунок здійснюється сторонами з урахуванням дати фактичного відвантаження кожної партії згідно рахунку-фактури протягом 14 календарних днів від дати відвантаження.

Згідно п. 11.1. Договору, він вступає в силу з дати його підписання сторонами. Строк дії Договору до 31.12.2011 року, але не раніше виконання взаємних зобов'язань, які виникли за даним Договором.

Судами також було встановлено, що на виконання умов Договору Позивач протягом грудня 2010 року - березня 2011 року здійснив поставку Відповідачу Товару на загальну суму 956832,50 грн., тоді як останній розрахувався за поставлений товар тільки частково, перерахувавши Позивачу в якості оплати 536000,00 грн. Внаслідок цього, у Відповідача виникла заборгованість перед Позивачем по оплаті отриманого Товару в сумі 400832,50 грн.

Предметом спору у даній справі є вимоги Позивача про стягнення з Відповідача 400832,50 грн. боргу, 5765,55 грн. пені і 1153,25 грн. трьох відсотків річних, у зв'язку з неналежним виконанням останнім своїх зобов'язань за договором поставки № 12/10-1 від 23.12.2010 року, з посиланням на положення ст.ст. 11, 14, 202, 509, 525, 526, 530, 549, 599, 611, 625, 626, 655, 692, 712 ЦК України, ст.ст. 193, 230, 265 ГК України, і те, що Позивач відповідно до умов Договору направив на адресу Відповідача 16.10.2012 року нові рахунки-фактури на оплату Товару, який поставлявся у період з 31.10.2010 року по 18.03.2011 року.

Суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, встановивши наявність заборгованості Відповідача перед Позивачем за поставку Товару за договором поставки № 12/10-1 від 23.12.2010 року, з посиланням на положення ст.ст. 525, 526, 530, 549, 610, 629, 655, 692, 712 ЦК України, ст. 193 ГК України та умови укладеного між сторонами Договору, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог і їх задоволення у повному обсязі.

При цьому, як і суд першої інстанції, суд апеляційної інстанції, з посиланням на пункти 9.4. та 9.5. Договору та недоведеність обставин, відхилив доводи Відповідача про те, що партія Товару, який поставлявся в період з 03.01.2011 року по 29.01.2011 року, не відповідала по якості, визначеній умовами цього Договору.

Проте, з такими висновками судів попередніх інстанцій у повній мірі погодитись не можна, оскільки такі, в порушення вимог ст. 43 ГПК України, були прийняті при неповному встановлені обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, з огляду на таке.

Згідно ч. 1 та п. 3 ч. 2 ст. 111-10 ГПК України, підставами для скасування чи зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

При цьому, судове рішення вважається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.

Разом з тим, оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам у повній мірі не відповідають.

Так, згідно ст. 174 ГК України, однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, є господарський договір.

Відповідно до приписів ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Також, частиною 1 ст. 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

При цьому, статтею 629 ЦК України також передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Водночас, згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

При цьому, згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України та ст.ст. 188, 193 ГК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Також, статтею 613 ЦК України передбачено, що кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Кредитор також вважається таким, що прострочив, у випадках, встановлених частиною четвертою статті 545 цього Кодексу. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора. Боржник не має права на відшкодування збитків, завданих простроченням кредитора, якщо кредитор доведе, що прострочення не є наслідком його вини або осіб, на яких за законом чи дорученням кредитора було покладено прийняття виконання. Боржник за грошовим зобов'язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора.

Поряд з цим, згідно частин 1-2 статті 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

При цьому, статтею 616 ЦК України встановлено правові наслідки порушення зобов'язання з вини кредитора, а саме: якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, суд відповідно зменшує розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника. Суд має право зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника, якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов'язання, або не вжив заходів щодо їх зменшення.

Водночас, статтею 617 ЦК України передбачені підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання - особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Крім того, статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом, є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

При чому, частиною 1 ст. 230 ГК України також передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Щодо окремого виду зобов'язань і, зокрема, тих, що виникають з договорів поставки, то відповідно до частин 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього грошову суму.

Також, статтею 662 ЦК України передбачено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

При цьому, статтею 666 ЦК України передбачено правові наслідки невиконання продавцем обов'язку передати приналежності товару та документи, що стосуються товару: якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

У свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

При цьому, частинами 1, 2 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу-може бути передбачено розстрочення платежу.

Також, статтею 688 ЦК України передбачений обов'язок покупця повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару у строк, встановлений договором або актами цивільного законодавства, а якщо такий строк не встановлений, - в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

Разом з тим, частиною 1 ст. 675 ЦК України передбачено, що товар, який продавець передає або зобов'язаний передати покупцеві має відповідати вимогам щодо його якості в момент його передання покупцеві, якщо інший момент визначення відповідності товару цим вимогам не встановлено договором купівлі-продажу.

Водночас ст. 678 ЦК України передбачає, що Покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором: пропорційного зменшення ціни; безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; відшкодування витрат на усунення недоліків товару. У разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов'язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з'явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором: відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми; вимагати заміни товару; якщо продавець товару неналежної якості не є його виготовлювачем, вимоги щодо заміни, безоплатного усунення недоліків товару і відшкодування збитків можуть бути пред'явлені до продавця або виготовлювача товару. Положення цієї статті застосовуються, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншим законом.

В даному випадку, вимогами Позивача у даній справі є стягнення з Відповідача 400832,50 грн. боргу, 5765,55 грн. пені і 1153,25 грн. трьох відсотків річних, у зв'язку з неналежним виконанням останнім своїх зобов'язань за договором поставки № 12/10-1 від 23.12.2010 року, з посиланням на положення ст.ст. 11, 14, 202, 509, 525, 526, 530, 549, 599, 611, 625, 626, 655, 692, 712 ЦК України, ст.ст. 193, 230, 265 ГК України, та умови укладеного Договору, на виконання яких Позивач 16.10.2012 року повторно направляв на адресу Відповідача рахунки-фактури на оплату Товару, що поставлявся у період з 31.10.2010 року по 18.03.2011 року.

При цьому, як зазначалось вище, ТОВ "Кислотоупор ЛТД" уже зверталось до господарського суду з позовом до ТОВ "Атем" про стягнення боргу в розмірі 400832,50 грн., 26062,80 грн. пені, 5044,41 грн. трьох відсотків річних і 19698,54 грн. інфляційних втрат за неналежне виконання умов договору поставки № 12/10-1 від 23.12.2010 року, проте, постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2012 року у справі №51/210-66/55-2012 у даному позові було відмовлено.

При чому, як видно із вказаної постанови Київського апеляційного господарського суду у справі № 51/210-66/55-2012, судом апеляційної інстанції було встановлено, що рахунки-фактури на оплату Товару, які направлялись Позивачем згідно листів за №№ 163-168 від 22.09.2011 року і №№ 169, 170 від 23.09.2011 року, були дійсними тільки протягом 10 днів, а тому, на момент їх отримання Відповідачем були простроченими і такими, що не підлягали оплаті, тоді як направлені Позивачем повторно такі рахунки під час розгляду справи в суді першої інстанції, Відповідач не мав можливості оплатити до вирішення спору по суті.

Разом з цим, як видно з матеріалів справи, постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2012 року у справі № 51/210-66/55-2012 за позовом ТОВ "Кислотоупор ЛТД" до ТОВ "Атем" про стягнення сум боргу, пені, трьох відсотків річних та інфляційних за договором поставки № 12/10-1 від 23.12.2010 року, було скасовано рішення господарського суду міста Києва від 11.07.2012 року у даній справі про часткове задоволення позову та прийнято нове рішення - про відмову в позові.

При цьому, як видно із вказаної постанови Київського апеляційного господарського суду у справі № 51/210-66/55-2012, судом апеляційної інстанції було встановлено, що рахунки-фактури, які направлялись Позивачем листами за №№ 163-168 від 22.09.2011 року та №№ 169, 170 від 23.09.2011 року, на момент їх передачі Відповідачу уже були простроченими і такими, що не підлягали оплаті.

Крім того, як видно з матеріалів справи та було встановлено судами попередніх інстанцій у справі № 51/210-66/55-2012, рахунок-фактура, податкова накладна та сертифікат якості були направлені Відповідачу тільки 26.09.2011 року, що фактично позбавляло Відповідача, зокрема, можливості перевірки Товару по якості та оформлення згідно до умов Договору відповідної претензії.

В той же час, умовами Договору (пункти 4.8., 9.1) чітко передбачалось, що на протязі 3-х робочих днів від дати відвантаження продукції Продавець повинен направити Покупцю рекомендованою поштою з квитанцією підтвердження наступні документи: сертифікат якості, рахунок-фактуру, податкову накладну. Товар вважається прийнятим по якості відповідно сертифікату якості виробника Товару, по якості - згідно даних, вказаних у залізничних накладних про прийманню Товару до перевезення.

Проте, зазначені обставини справи та вимоги зазначених вище норм матеріального права, не були враховані належним чином судом першої інстанції в контексті даного спору та необґрунтовано відхилено доводи Відповідача з приводу порушення умов Договору щодо якості поставленого Товару.

З огляду на викладені обставини, суд першої інстанції приймаючи рішення про задоволення позову у даній справі, в порушення приписів ст.ст. 35, 38, 43 ГПК України, не звернув належної уваги на те, що порушення оплати отриманого товару відбулося фактично з вини Позивача у справі, оскільки поставка товару, відповідно до його характеру і призначення, у даному конкретному випадку відбулась у період 31.12.2010 року 18.03.2011 року, тоді як супровідний лист з оригіналами рахунків-фактур, та інших супровідних документів на поставку товару, Позивач направив Відповідачу повторно тільки 16.10.2012 року, тобто - майже через два роки після здійснення такої поставки, та вже після звернення ним до суду з позовом про стягнення заборгованості у справі № 51/210-66/55-2012. Не врахувавши даних обставин справи, судом першої інстанції порушено приписи ст.ст. 611, 612, 613, 614, 616, 617 ЦК України, якими, зокрема передбачені правові наслідки порушення зобов'язання з вини кредитора та відповідальність за таке порушення, як і не проаналізовано ст. ст. 675, 678, 688 ЦК України та умови Договору поставки щодо якості товару, якими передбачені строки та процедура обміну товару неналежної якості. Також, судом не було враховано і вимог ст.ст. 230 ГК України та ст.ст. 546, 549 ЦК України, якими передбачені саме підстави нарахування штрафних санкцій за неналежне виконання зобов'язання.

При цьому, встановивши наявність заборгованості Відповідача та, приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції припустився також і порушень вимог ст. 35 ГПК України, оскільки не врахував у повній мірі та належним чином факти, встановлені рішенням господарського суду у справі № 51/210-66/55-2012 щодо прострочення самим Позивачем, як кредитором, направлення Відповідачу рахунків-фактур на оплату Товару.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції, який, відповідно до положень ст.ст. 99 та 101, 111-12 ГПК України, під час перегляду судових рішень в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції та здійснює за наявними у справі і додатково поданими доказами повторний розгляд справи, в порушення вимог ч. 1 ст. 47 ГПК України (1798-12) , щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 ГПК України, стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, також не приділив у повній мірі уваги умовам договору поставки, обставинам щодо простроченням кредитора направлення рахунків боржнику, як і не проаналізував належним чином відповідних положень норм матеріального права в контексті даного спору, зазначивши тільки про наявність заборгованості Відповідача перед Позивачем, не звернувши належної уваги на наявність прострочення як збоку Кредитора так і з боку Боржника, припустившись цим самим тих же порушень норм матеріального та процесуального права, що і суд першої інстанції.

Між тим, згідно ч. 1 ст. 111-10 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

За таких обставин, прийняті у справі судові рішення не можна визнати законними і обґрунтованими, а тому, постанова суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції підлягають скасуванню, а справа - її направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене, витребувати належні докази по справі, встановити фактичні обставини справи, з'ясувати підстави, предмет виникнення спору та дійсні права і обов'язки сторін у даній справі та у справі № 51/210-66/55-2012, з врахуванням п. 2 ст. 80 ГПК України, та проаналізувати наявність чи відсутність підстав для припинення провадження, і в залежності від встановленого та вимог закону, прийняти законне та обґрунтоване рішення.