головуючого суддів: Воліка І.М., Шевчук С.Р., Дунаєвської Н.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника прокурора Одеської області на рішення від 29.10.2012 господарського суду Одеської області та на постанову від 17.05.2013 Одеського апеляційного господарського суду у справі № 5017/222/2012 господарського суду Одеської області за позовом Заступника Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до 1) Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, 2) Закритого акціонерного товаритсва "Тираспольський електроапаратний завод", 3) Виконавчого комітету Затоківської селищної ради, 4) Комунального підприємства "Білгород-Дністровське бюро технічної інвентаризації", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Агентства публічної власності Республіки Молдова, про визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання недійсним рішення виконавчого комітету та скасування запису в реєстровій книзі, визнання права власності за державою та зобов'язання звільнити базу відпочинку В судове засідання прибули представники сторін: позивача Дембовська В.В. (дов. від 11.02.3012 № 116);відповідача-1ОСОБА_6 (дов. від 27.01.2012 № 239); відповідача-2 не з'явились; відповідача-3 не з'явились; відповідача-4 не з'явились; третьої особине з'явились; прокуратури Зузак І.О. посвідчення від 05.07.2013;

У січні 2012 року заступник Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Фонду державного майна України звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (надалі - ФЛП ОСОБА_4), Закритого акціонерного товариства "Тираспольський електроапаратний завод" (надалі - ЗАТ "Тираспольський електроапаратний завод") про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 07.05.2002, визнання недійсним рішення виконавчого комітету Затоківської селищної ради № 181 від 02.12.2002 та свідоцтва про право власності на базу відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1" від 16.12.2002, скасування запису в реєстровій книзі, визнання права власності на базу відпочинку "Примор'є", зобов'язання звільнити базу відпочинку "Примор'є" (з урахуванням остаточних уточнень до позовної заяви від 03.03.2012).

Ухвалою господарського суду Одеської області від 05.03.2012 до участі у справі в якості іншого відповідача залучено виконавчий комітет Затоківської селищної ради.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 26.03.2012 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучено - Агентство публічної власності Республіки Молдова.

Рішенням господарського суду Одеської області від 29.10.2012 у справі № 5017/222/2012 (суддя Малярчук І.А.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 17.05.2013 (колегія суддів: Журавльов О.О. - головуючий, судді - Михайлов М.В., Лисенко В.А.), припинено провадження у справі в частині заявлених прокурором позовних вимог щодо скасування запису в реєстровій книзі № 1 за реєстровим № 27, про належність на праві власності ФОП ОСОБА_4 бази відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1", розташованої за адресою: АДРЕСА_1 Відмовлено в решті частині заявлених прокурором позовних вимог.

Не погоджуючись з постановленими судовими актами судів попередніх інстанцій, заступник прокурора Одеської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Одеського апеляційного господарського суду від 17.05.2013 та рішення господарського суду Одеської області від 29.10.2012 скасувати, а справу направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. В обґрунтування своїх вимог прокурор посилається на те, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права, і зокрема, ст. ст. 9, 41 Конституції України, ст. ст. 16, 256, 257, 261, частини 1 ст. 317, ст. ст. 321, 658 Цивільного кодексу України, ст. ст. 48, 71, 76, 225 Цивільного кодексу Української РСР, який діяв на момент укладення оспорюваного договору, Закону України "Про підприємства, установи, організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" від 10.09.1991 (1540-12) , ст. 4 Закону України "Про ратифікацію Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Молдова про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності та Протоколу між Кабінетом Міністрів України і Урядом Республіки Молдова про внесення змін до Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Молдова про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності від 11.08.1994, ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, без належної правової оцінки усіх наявних у мітеріалах справи доказів, що є підставою для скасування оскаржуваних судових актів.

Сторони та третя особа не скористалися правом, наданим ст. 111-2 Господарського процесуального кодексу України, та відзиви на касаційну скаргу прокурора до Вищого господарського суду України не надіслали, що не перешкоджає касаційному перегляду судових актів, які оскаржуються.

Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, думку прокурора та перевіривши матеріали справи, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, 07.05.2002 між ЗАТ "Тираспольський електроапаратний завод" (Продавець) та СПД ОСОБА_4 (Покупець) укладений Договір купівлі-продажу майна бази відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1", за умовами якого на виконання Постанови Верховної Ради Придністровської Молдавської Республіки "Про реалізацію майна бази відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1" ЗАТ "Тираспольський електроапаратний завод" № 447 від 30.01.2002, висновку Контрольного Управління Президента ПМР від 21.02.2002 у відповідності з Наказом Міністерства промисловості Придністровської Молдавської Республіки № 254 від 27.03.2002 "Про створення комісії по оцінці майна бази відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1" ЗАТ "Тираспольський електроапаратний завод", Продавець передає у власність, а Покупець приймає та оплачує майно бази відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1", яке уявляє собою майновий комплекс із житлових приміщень, господарських та допоміжних прибудов, рухоме та малоцінне майно (майно) згідно висновку про оцінку будівель та споруд бази відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1" від 30.04.2002 та акту ринкової оцінки вартості будівель та споруд, що нараховує 137 один., які додаються до цього договору та є його невід'ємними частинами.

Відповідно до пункту 1.2 Договору купівлі-продажу майна, бази відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1" майно розташоване за адресою: Україна, Одеська область, Білгород-Дністровський район, с.м.т. Затока, Сонячний курортний район.

Згідно із пунктом 2.1 Договору купівлі-продажу майна бази відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1", вартість майна складає 110 000 дол. США, що складає 585970 грн. України за офіційним курсом НБУ на день підписання договору. Право власності на майно бази відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1" переходить до Покупця поетапно, після проведення звірок та відповідно актів приймання-передачі, які є невід'ємними частинами договору (п. 2.5 Договору купівлі-продажу).

Згідно Акту виконаних робіт від 16.08.2002, укладеного сторонами на виконання умов Договору купівлі-продажу бази відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1", Покупцем - СПД ОСОБА_4 повністю оплачено вартість майна, зазначену в оспорюваному договорі, а ЗАТ "Тираспольський електроапаратний завод" здійснив передачу бази відпочинку, і у сторін відсутні будь-які претензії один до одного по виконанню Договору купівлі-продажу від 07.05.2002.

На підставі Договору купівлі-продажу майна бази відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1" від 07.05.2002 та клопотання СПД ОСОБА_4, 02.12.2002 виконавчим комітетом Затоківської селищної ради було прийнято рішення № 181 "Про оформлення права власності на базу відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1" у Сонячному курортному районі смт. Затока, відповідно до вирішено оформити СПД ОСОБА_4 право власності на базу відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1" у складі споруд у Сонячному курортному районі смт. Затока, з видачею свідоцтва на право власності та доручено начальнику Білгород-Дністровського МБТІ зареєструвати свідоцтво на право власності СПД ОСОБА_4 на базу відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1" у складі споруд у Сонячному курортному районі смт. Затока.

16.12.2002, на виконання рішення виконавчого комітету Затоківської селищної ради № 181 від 02.12.2002, КП "Білгород-Дністровське БТІ" було здійснено реєстрацію за СПД ОСОБА_4 права приватної власності на базу відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1" в реєстровій книзі № 1 за реєстровим № 27 та видано свідоцтво на право власності на базу відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1" від 16.12.2002.

Заступник Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора звертаючись в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до господарського суду з даним позовом посилається на те, що Договір купівлі-продажу майна бази відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1" від 07.05.2002 не був нотаріально засвідченим, що суперечить вимогам діючого на час укладення законодавства, і зокрема, ст. ст. 47, 227, 242, 244, 426 Цивільного кодексу УРСР, а також вимогам ст. ст. 182, 209, 657 Цивільного кодексу України, що набрав чинності 01.01.2004, що є підставою для визнання його недійсним.

Крім цього, прокурор посилається на те, що оспорюваний договір укладено з порушенням пункту 1 Постанови Верховної Ради України "Про майно загальносоюзних організацій колишнього Союзу РСР" від 04.02.1994 № 3943-ХІІ (3943-12) , яким встановлено, що тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю; оскільки за цим догором відчужено державне майно. При цьому при відчуженні цього майна необхідно було керуватися Угодою між Урядом України та Урядом Республіки Молдова про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності від 11.08.1994 (498_043) , яка ратифікована та набула чинності, якою врегулювано відносини власності на об'єкти виробничного і соціального призначення, розташовані на території України та Республіки Молдова, що були створені (збудовані) за часів існування СРСР та даною Угодою визначено, що рішення про визнання права власності оформлюється протоколами між органами, уповноваженими розпоряджатися державним майном сторін. Таким органом, що уповноважений врегульовувати питання власності з боку України на об'єкти соціальної сфери підприємств союзного підпорядкування, розташованих на її території, відповідно до Постанови Верховної Ради України від 20.10. 1994 № 217/94-ВР (217/94-ВР) є Фонд державного майна України. Також, відповідно до постанови Верховної Ради України від 10.04.1992 № 2268-ХІІ (2268-12) до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього СРСР, майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів тимчасово передані ФДМ України.

За умови відсутності на даний час оформлених між органами, уповноваженими розпоряджатися майном України та Молдови, відповідних протоколів щодо визначення правового статусу об'єктів виробничого і соціального призначення, розташованих на території України, в тому числі і даного спірного об'єкту, то його власником згідно позиції прокурора є Фонд державного майна України, а тому право власності на спірний об'єкт необхідно визнати за державою України в особі Фонду державного майна України.

Посилаючись на порушення вищезазначених правових норм, прокурор просить суд відповідно до частини 1 ст. 215, частини 1 ст. 203 Цивільного кодексу України визнати недійсним спірний договір та відповідно оформлені на його підставі документи щодо реєстрації за відповідачем права власності на базу відпочинку, і зокрема рішення виконкому Затоківської селищної ради № 181 від 02.12.2002, свідоцтво на право власності на базу відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1" від 16.12.2002, скасувати запис № 27 у реєстровій книзі № 1 про належність права власності на базу СПД ОСОБА_4 та зобов'язати відповідача звільнити базу відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1".

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання оспорюваного договору недійсним, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що прокурором оспорюється Договір купівлі-продажу майна бази відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1", який було укладено 07.05.2002, а відповідно до пунктів 1, 4, 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) , який набрав чинності з 1 січня 2004 року, визначено, що Цивільний кодекс України (435-15) застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності; щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України (435-15) , положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Правила Цивільного кодексу України (435-15) про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Таким чином до спірних правовідносин повинні застосовуватися норми Цивільного кодексу Української РСР (1540-06) .

Згідно зі ст. 47 Цивільного кодексу УРСР (у редакції, яка діяла на час укладення спірного договору) нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 48 Цивільного кодексу УРСР передбачено, що по недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Відповідно до ст. 227 Цивільного кодексу УРСР договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу).

Разом з тим, судами встановлено, що спірний договір укладений між ЗАТ "Тираспольський електроапаратний завод" та Суб'єктом підприємницької діяльності-фізичною особою ОСОБА_4, і його було скріплено підписами та печатками підприємства та суб'єкта підприємницької діяльності відповідно, у зв'язку з чим спірний договір не підлягав обов'язковому нотаріальному посвідченню, а тому відсутні підстави для визнання спірного договору недійснив відповідно до ст. 227 Цивільного кодексу УРСР.

За таких обставин суди дійшли висновку, що відсутність нотаріального засвідчення спірного договору не є підставою для визнання його недійсним та не зумовлює його нікчемність.

Відхиляючи доводи прокурора про необхідність застосування до відчуження спірного майна Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" від 10.09.1991 № 1540-XII (1540-12) та Угоди між Урядом України і Урядом Республіки Молдова про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності від 11.07.1994 (498_043) , місцевий господарський суд виходив з того, що як прокурором, так і позивачем, в порушення приписів ст. ст. 33, 34 ГПК України не підтверджено належними та допустимими доказами належність спірної бази відпочинку до об'єктів соціальної сфери підприємств колишнього союзного підпорядкування або будівництва цього майна підприємством колишнього союзного підпорядкування.

Враховуючи те, що законодавцем суттєвою ознакою набуття статусу майна загальнодержавної власності держави України об'єктів соціальної сфери, які знаходяться на території України, визначено саме здійснення їх будівництва за рахунок коштів підприємств колишнього союзного підпорядкування, розташованих на території Молдови, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанцій, дійшов висновку щодо безпідставності посилань прокурора і позивача на приписи Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" (1540-12) .

Також, розглядаючи заявлені прокурором вимоги в частині скасування запису в реєстровій книзі № 1 за реєстровим № 27, про належність на праві власності СПД ОСОБА_4 бази відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1", розташованої за адресою: АДРЕСА_1 місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що зазначена вимога не є спором про право, а тому відповідно до ст. ст. 1, 12 ГПК України не підвідомча господарському суду, у зв'язку з чим провадження у справі в цій частині припинено на підставі пункту 1 частини 1 ст. 80 ГПК України.

З урахуванням того, що судом не встановлено правових підстав для визнання недійсним оспорюваного Договору купівлі-продажу майна бази відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1" від 07.05.2002, тому суд дійшов висновку про відсутність правових підстав і для задоволення позовних вимог в частині зобов'язання ФОП ОСОБА_4 звільнити базу відпочинку та визнання права власності на базу відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1" за державою України в особі Фонду державного майна України.

Також, судами відмовлено в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Затоківської селищної ради № 181 від 02.12.2002 та свідоцтва про право власності, у зв'язку з недоведеність обставин на які посилався прокурор та позивач та їх необгрунтованістю.

З огляду на викладене та враховуючи, що скаржник в силу ст. 33 ГПК України не довів в установленому законом порядку тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог і заперечень та, оскільки в силу вимог ст. 111-7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Окрім цього, доводи касаційної скарги не спростовують вказаних висновків суду та пов'язані з переоцінкою доказів, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції. Крім цього, всі доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, були предметом дослідження судами попередніх інстанцій, їм дана належна оцінка, тому відхиляються як необґрунтовані та такі, що не спростовують зроблених судами висновків.

На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесені рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави для залишення їх без змін.