головуючого Дроботової Т.Б., суддів :Гоголь Т.Г., Рогач Л.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника прокурора Донецької областіна постанову Донецького апеляційного господарського суду від 03.06.2013 рокуу справі № 913/821/13 Господарського суду Луганської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія" до Краснолуцької міської ради про стягнення 670204,13 грн. за участю представників: прокурора Козакова І.М., посв. № 018008 позивача відповідача не з'явився (про час та місце судового засідання повідомлений належно) не з'явився (про час та місце судового засідання повідомлений належно)

Товариство з обмеженою відповідальністю "Імперія" звернулося до господарського суду з позовом про стягнення з Краснолуцької міської ради боргу в сумі 670204 грн., посилаючись на правонаступництво відповідача як нового боржника за договором переведення боргу за зобов'язаннями первісного боржника Комунального підприємства "Місьтеплокомуненерго", заборгованість якого стягнуто на користь позивача судовими рішеннями Господарського суду Луганської області від 16.06.2010 року № 6/129 та від 05.05.2010 року № 14/111.

Відповідач визнав позов у повному обсязі.

Рішенням Господарського суду Луганської області від 03.04.2013 року (суддя Корнієнко В.В.) визнано недійсним договір про переведення боргу від 15.03.2012 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Імперія", Краснолуцькою міською радою та Комунальним підприємством "Міськтеплокомуненерго"; в позові відмовлено. Судове рішення ґрунтується на висновку про незаконність заміни боржника в зобов'язанні після розгляду в судовому порядку справи про порушення цього зобов'язання на стадії виконання судового рішення, а також недоведеністю наданими позивачем доказами обставин справи щодо його статусу як кредитора у спірному зобов'язанні.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 03.06.2013 року (судді: Ломовцева Н.В. - головуючий, Принцевська Н.М., Скакун О.А) рішення місцевого господарського суду скасовано; позовні вимоги задоволено; стягнуто з відповідача на користь позивача борг в сумі 670204,13 грн., 13404,08 грн. судового збору за подання позовної заяви та 6702,04 грн. за подання апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції вказав на недослідженість місцевим господарським судом матеріалів справи, що підтверджують статус позивача як кредитора у спірному зобов'язанні, а також невідповідність висновків суду про недійсність договору переведення боргу приписам статті 512 Цивільного кодексу України.

Не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції, заступник прокурора Донецької області подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову у даній справі, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі. Вимоги касаційної скарги обґрунтовані неправильним застосування апеляційним судом норм матеріального та порушенням норм процесуального права, а саме: висновки суду щодо змісту договору переведення боргу не відповідають матеріалам справи; судом помилково застосовано приписи статті 512 Цивільного кодексу України та статті 25 Господарського процесуального кодексу України до правовідносин щодо відступлення права стягнення за рішенням суду.

Відповідач відзив на касаційну скаргу не подав, не скористався правом на участь представника в судовому засіданні.

Позивач надіслав клопотання про відкладення розгляду справи и в зв'язку з необхідністю надати додаткові пояснення та докази та неможливістю брати участь у судовому засіданні 30.07.2013 року; судова колегія відхилила зазначене клопотання, як таке, що не зазначає підстави відкладення розгляду справи, передбачені статтею 77 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши доповідь судді - доповідача та пояснення прокурора, присутнього в судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судовому рішенні, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

За частинами 1 та 2 статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі фактичних встановлених обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду Луганської області від 13.11.2008 року по справі № 7/210, від 05.05.2010 року по справі № 14/111, від 16.06.2010 року по справі № 6/129 з Міського комунального підприємства "Міськтеплокомуненерго", м. Красний Луч Луганської області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Промсервіс", м. Антрацит Луганської області стягнуто відповідно 394655,38 грн. боргу, 180244,95 грн. інфляційних нарахувань, 5749,00 грн. витрат по держмиту та 118,00 витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, інфляційні нарахування у сумі 59987,62 грн., 3% річних у сумі 11839,66 грн., витрати на сплачене держмито 718,27 грн. та інформаційно-технічне забезпечення судового процесу 236 грн., основний борг в сумі 135713,00 грн., інфляційні нарахування в сумі 11807,03 грн., 3% річних в сумі 3167,87 грн., витрати по оплаті держмита у сумі 1506,88 грн., витрати на інформаційне-технічне забезпечення судового процесу в сумі 213,49 грн. За змістом вказаних рішень з Міського комунального підприємства "Міськтеплокомуненерго" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Промсервіс" було стягнуто борг по оплаті товару та штрафні санкції за договором поставки від 17.10.2005 року № 17/10 та за договором купівлі-продажу від 19.11.2008 року № 19/11.

Також судовими рішеннями встановлено, що 15.03.2012 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Імперія", Краснолуцькою міською радою та Комунальним підприємством "Міськтеплокомуненерго" укладено договір про переведення боргу, предметом регулювання якого є відносини, пов'язані із заміною первісного боржника - Комунального підприємства "Міськтеплокомуненерго" у зобов'язаннях, що виникли з договору поставки від 17.10.2005 року № 17/10 та з договору купівлі-продажу від 19.11.2008 року № 19/11.

При цьому місцевий господарський суд зазначив на невідповідність особи кредитора у договорі переведення боргу особі кредитора за судовими рішеннями, а також на здійснення заміни боржника у зобов'язанні після прийняття судового рішення, що, на його думку, є неможливим. Відтак, визнав договір переведення боргу недійсним відповідно до приписів пункту 1 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, відповідно відмовивши в задоволенні позову.

Переглядаючи справу в повному обсязі за приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції, натомість, встановив, що статус позивача як кредитора у спірному зобов'язанні підтверджується укладеним на підставі статей 520- 522 Цивільного кодексу України та статті 195 Господарського кодексу України Позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Промсервіс" договором від 19.11.2010 року, за умовами якого Товариство з обмеженою відповідальністю "Промсервіс" (Цедент) поступається позивачу (Цесіонарію) правом вимоги з боржника Міського комунального підприємства "Міськтеплокомуненерго" боргу за договором № 17/10 від 07.10.2005 року в сумі 670204,13 грн., а Цесіонарій зобов'язується сплатити Цеденту встановлену даним договором суму, еквівалентну сумі боргу.

Також суд апеляційної інстанції дослідив зміст договору переведення боргу від 15.03.2012 року, встановивши, що за пунктом 2 договору первісний боржник переводить на нового боржника борг (грошове зобов'язання) у розмірі 670204,13 грн., який виник на підставі основних договорів, що підтверджується актом звіряння взаєморозрахунків між кредитором та первісним боржником, який є невід'ємною складовою частиною даного договору. Новий боржник зобов'язаний сплатити зазначену суму кредитору на умовах визначених в додатковій угоді до цього договору, яка укладається між новим боржником та кредитором. За змістом пункту 3 договору кредитор не заперечує проти заміни Первісного боржника Новим боржником в Основних договорах і, підписуючи зі своєї сторони цей договір, дає свою згоду на відповідне переведення боргу в порядку та на умовах, визначених цим договором. Згідно з пунктом 6 договору після виконання Новим боржником зобов'язань за цим договором до нього переходять всі права Кредитора за Основними договорами, тобто виникає право регресу. Відповідно до пункту 8 договору цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін. Строк цього договору починає свій перебіг з моменту підписання його сторонами та визначається часом, достатнім для реального та належного виконання цього договору сторонами (пункт 9 договору). Невід'ємною частиною договору, згідно його умов, є його додатки у вигляді акту звірки заборгованості, який містить посилання на рішення суду.

Таким чином, за висновками суду апеляційної інстанції, у договорі переведення боргу від 15.03.2012 року зазначено належних осіб кредитора, первісного боржника та нового боржника у зобов'язанні, а договором врегульовано заміну особи боржника у дійсному зобов'язанні, що відповідає положенням статей 510, 520, 599 Цивільного кодексу України.

Судом також відзначено, що доказів звернення за примусовим виконанням рішень Господарського суду Луганської області від 13.11.2008 року по справі № 7/210, від 05.05.2010 року по справі № 14/111, від 16.06.2010 року по справі № 6/129 не надано; натомість 18.01.2013 року до Єдиного державного реєстру внесено запис про припинення особи Міського комунального підприємства "Міськтеплокомуненерго".

Судова колегія зазначає, що за змістом статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникає з підстав, зазначених у статті 11 цього Кодексу, зокрема, з договорів та інших правочинів, юридичних фактів, актів цивільного законодавства; відповідно, в силу цих самих підстав зобов'язання змінюється чи припиняється.

За загальним правилом зобов'язання припиняється його належним виконанням, при цьому підстави припинення зобов'язання, наведені у главі 50 Цивільного кодексу України (435-15) , не містять такої підстави припинення зобов'язання, як прийняття рішення у спорі щодо цього зобов'язання. Правова позиція про те, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, викладена також у постанові Верховного суду України від 04.07.2011 року у справі № 13/210/10 та є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України, які зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Сторонами зобов'язання є кредитор та боржник; статтями 520- 522 Цивільного кодексу України передбачено випадки та порядок заміни боржника у зобов'язанні із збереженням самого зобов'язання; відповідно статтями 512- 516 Цивільного кодексу України передбачено випадки та порядок заміни кредитора у зобов'язанні із збереженням самого зобов'язання.

Відтак, висновок суду апеляційної інстанції про відповідність договору переведення боргу приписам чинного законодавства ґрунтується на належно з'ясованих обставинах справи щодо предмету регулювання договору переведення боргу, яким є борг (грошове зобов'язання) у розмірі 670204,13 грн., що виник на підставі основних договорів, та дійсності цього зобов'язання на час укладення договору.

Разом з тим судом апеляційної інстанції залишено поза увагою приписи статті 514 Цивільного кодексу України, за якими до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Встановивши, що первісний кредитор скористався правом на захист свого порушеного права у спірному зобов'язанні судом, про що прийнято відповідні судові рішення, суд апеляційної інстанції натомість задовольнив позовні вимоги нового кредитора щодо нового боржника, здійснивши повторний судовий захист прав у зобов'язанні, яке не змінилося із зміною осіб кредитора та боржника.

Наведене свідчить про те, що поза увагою судів залишилося питання застосування норм матеріального права, з якими пов'язане законне вирішення спору відповідно до встановлених судами обставин справи.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правових наслідків є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду та рішенні місцевого суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди, розглядаючи справу відповідно до вимог статей 34, 43, 84, 101 Господарського процесуального кодексу України, дійшли помилкових висновків щодо правових наслідків встановлених ними обставин справи, невірно застосувавши норми матеріального та процесуального права, а тому ухвалені ними судові акти не можна вважати законними та обґрунтованими.

За таких обставин судові рішення, прийняті з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права, слід скасувати, прийнявши нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Частиною 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України про розподіл господарських витрат, зокрема, передбачено, що витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при відмові в позові - на позивача.

Пунктом 11 статті 111-11 Господарського процесуального кодексу України передбачено новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.

Касаційна інстанція встановила, що відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України у даному випадку судовий збір за перегляд касаційної скарги Заступника прокурора Донецької області підлягає стягненню на користь Державного бюджету України в сумі 6702,04 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 49, 111-5, 111-7, пунктом 2 статті 111-9, статтею 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Заступника прокурора Донецької області задовольнити частково.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 03.06.2013 року у справі № 913/821/13 Господарського суду Луганської області та рішення Господарського суду Луганської області від 03.04.2013 року скасувати.

У позові відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія" (94613, м. Антрацит, Луганська область, вул. Молодогвардійська, буд.6, кв.33 код ЄДРПОУ 32575432) на користь Державного бюджету України (УДКСУ у Печерському районі м. Києва, 22030004, код ЄДРПОУ 38004897, рах. №31211254700007, ГУ ДКСУ у м. Києві, код банку 820019) 6702,04 грн. судового збору за перегляд касаційної скарги.