головуючого суддів: Воліка І.М., Шевчук С.Р., Дунаєвської Н.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Ф-Студія" на рішення від 04.04.2013 господарського суду міста Києва та на постанову від 11.06.2013 Київського апеляційного господарського суду у справі № 910/4506/13 господарського суду міста Києва за позовом Приватного підприємства "Ф-Студія" до Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача ОСОБА_4, про визнання договору поруки припиненим В судове засідання представники сторін не прибули.

У березні 2013 року позивач - Приватне підприємство "Ф-Студія" (надалі - ПП "Ф-Студія") звернулося до господарського суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" (надалі - ПАТ "ОТП Банк") про:

- визнаня припиненим з 21.03.2009 Договору поруки № SR-001/034/2008/2 від 21.03.2008, укладений між ПАТ "ОТП Банк" та ПП "Ф-Студія";

- визнання припиненим з 21.03.2009 Додаткового договору № 1 від 12.08.2009 до Договору поруки № SR-001/034/2008/2 від 21.03.2008, що був укладений між ПАТ "ОТП Банк" та ПП "Ф-Студія";

- визнання припиненим з 21.03.2009 Додаткового договору № 2 від 21.07.2010 до Договору поруки № SR-001/034/2008/2 від 21.03.2008, що був укладений між ПАТ "ОТП Банк" та ПП "Ф-Студія".

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що зазначений договір поруки з додатковими угодами до нього є припиненим в силу приписів частин 1 та 4 ст. 559 Цивільного кодексу України (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 04.04.2013).

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.03.2013 до участі у справі залучено у якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_4.

Рішення господарського суду міста Києва від 04.04.2013 у справі № 910/4506/13 (суддя: Самсін Р.І.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2013 (колегія суддів: Андрієнко В.В. - головуючий, судді - Буравльов С.І., Шапран В.В.), у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з постановленими судовими актами судів попередніх інстанцій, позивач - ПП "Ф-Студія" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2013 та рішення господарського суду міста Києва від 04.04.2013 скасувати, і прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування касаційної скарги позивач посилається на те, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами було допущено порушено норми матеріального та процесуального права, а саме: ст. ст. 16, 251, 252- 254, 509, 526, частини 1 та 4 ст. 559 Цивільного кодексу України, що є підставою для скасування оскаржуваних судових актів.

Учасники судового процесу не скористалися правом, наданим ст. 111-2 Господарського процесуального кодексу України, та відзиви на касаційну скаргу позивача до Вищого господарського суду України не надіслали, що не перешкоджає касаційному перегляду оскаржуваних судових актів.

Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України, заслухавши суддю-доповідача та перевіривши матеріали справи, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, предметом позову є матеріально-правова вимога про визнання припиненим Договору поруки №SR-001/034/2008/2 від 21.03.2008, який укладений між Закритим акціонерним товариством "ОТП Банк" (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "ОТП Банк") (Кредитор) та ПП "Ф-Студія" (Поручитель), відповідно до якого Поручитель зобов'язався перед Кредитором відповідати за невиконання громадянкою України - ОСОБА_4 (Позичальник, Боржник) усіх її зобов'язань перед Кредитором, що виникли з Кредитного договору № LM-001/034/2008 від 21.03.2008, укладеного між Кредитором і Боржником, у повному обсязі, у строк і в порядку встановленому Кредитним договором.

Також, позивач просить визнати припиненим Додатковий договір № 1 до Договору поруки №SR-001/034/2008/2, який укладений 12.08.2009 між ПАТ "ОТП Банк" та ПП "Ф-Студія" та Додатковий договір № 2 до Договору поруки №SR-001/034/2008/2, який укладений 21.07.2010, і згідно з умовами яких сторони погодили, що Поручитель відповідає за усіма існуючими зобов'язаннями Боржника, а також тими майбутніми зобов'язаннями, що виникнуть на підставі змін та доповнень до Кредитного договору №LM-001/034/2008 від 21.03.2008.

Зазначені вимоги позивача обгрунтовані тим, що до основного зобов'язання Банком та Позичальником внесено зміни без погодження з Поручителем, означене призвело до збільшення обсягу відповідальності поручителя; крім цього, в основному зобов'язання не встановлений строк його виконання, а тому договір поруки є припиненим у зв'язку з тим, що кредитор не преде'явив позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поркуки.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Статтею 553 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Частниною 1 ст. 559 Цивільного кодексу України визначено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Також, згідно з частиною 4 ст. 559 Цивільного кодексу України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що в силу приписів ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України, ст. ст. 1, 12 ГПК України, кожній особі (суб'єкту господарювання) надається право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, у спосіб встановлений законом або договором. Положення цих статтей базуються на нормах Конституції України (254к/96-ВР) , які закріплюють обов'язок держави забезпечувати: захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання (ст. 13 Конституції України), захист прав і свобод людини і громадянина судом (ст. 55 Конституції України).

Отже, реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обов'язку по відновленню порушеного права на порушника.

При цьому суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Так, вимога ПП "Ф-Студія" про визнання припиненими Договору поруки та Додаткових угод до неї спрямована на встановлення певного юридичного факту. Між тим, ані нормами чинного законодавства, ані укладеними між сторонами та третьою особою договорами (угодами) не встановлено такого способу захисту права, як визнання припиненим договору. Вимога про встановлення цивільного факту не може бути предметом спору і самостійно розглядатись в окремій справі. Встановлення цивільного факту може лише бути елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог.

Враховуючи вищевикладене, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що позивачем невірно обрано спосіб захисту його прав та інтересів, а тому позовні вимоги ПП "Ф-Студія" залишено без задоволення.

При цьому місцевим господарським судом зауважено про відсутність правових підстав для відмови у позові з підстав пропуску строків позовної давності про застосування якого заявлено відповідачем у справі, оскільки застосування строків позовної давності можливе лише у разі обгрунтованості позовних вимог і наявності підстав для захисту порушеного цивільного права.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає такі висновки судів попередніх інстанцій правомірними виходячи з такого.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права, в свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Згідно зі ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Частиною 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України визначений перелік способів захисту прав та інтересів.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог господарські суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про те, що обраний позивачем спосіб захисту не призведе до поновлення його права, навіть за умови порушення останнього, оскільки заявлена вимога фактично зводиться до припинення прав та обов'язків, які виникли в силу договору поруки. Тобто у цій справі відсутній спір між сторонами про наявність цивільного права, оскільки обставини щодо припинення договору поруки підлягають оцінці в межах позову про виконання зобов'язань за цим договором.

Водночас слід зауважити, що право поручителя підлягає судовому захисту за позовом поручителя шляхом визнання поруки такою, що припинена, а не шляхом припинення договору поруки відповідно до пункту 7 частини 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, оскільки це суперечить положенням частини 1 та 4 ст. 559 Цивільного кодексу України. Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного суду України від 21.05.2012 у справах №6-69цс11 та №6-88цс11, яка відповідно до норм ст. 111-28 ГПК України є обов'язковою для застосування.

За таких обставин, колегія суддів відзначає, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків викладених в судових рішеннях, під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені судами на підставі повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни прийнятих у справі рішення першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції.