розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ" на ухвалу господарського суду міста Києва від 17.01.2013 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.04.2013 у справі № 5011-49/270-2012 господарського суду міста Києваза заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестгарант" Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційні системи" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Грандінвестбуд-2006" про визнання банкрутом за участю представників сторін: від Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ" - Пінчук Ю.А.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.01.2013 у справі № 5011-49/270-2012 визнано кредитором Товариства з обмеженою відповідальністю "Градінвестбуд - 2006" Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний банк "Київ" на суму 44 117 572,90 грн., з яких 40 050 232,57 грн. - 1 черга, 1 465 229,98 грн. - 4 черга, 2 602 110,35 грн. - 6 черга. Вимоги в розмірі 2 066 484,05 грн. відхилено. Зобов'язано розпорядника майна включити до реєстру вимог кредиторів вимоги Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ" на суму 44 117 572,90 грн. Затверджено реєстр вимог кредиторів Товариства з обмеженою відповідальністю "Градінвестбуд - 2006" з урахуванням ухвали попереднього засідання господарського суду міста Києва від 21.05.2012 на загальну суму 51 040 219,83 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.04.2013 у справі № 5011-49/270-2012 ухвалу господарського суду міста Києва від 17.01.2013 у справі № 5011-49/270-2012, в частині відхилення вимог Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ" в розмірі 2 066 484,05 грн. залишено без змін, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ" залишено без задоволення.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ПАТ "Акціонерний комерційний банк "Київ" звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, просив скасувати ухвалу господарського суду міста Києва від 17.01.2013 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.04.2013 у справі № 5011-49/270-2012, в частині не визнання кредиторських вимог ПАТ "АКБ "Київ" в сумі 2 066 484,05 грн. та прийняти нове рішення, яким визнати кредиторські вимоги ПАТ "АКБ "Київ" до ТОВ "Грандінвестбуд-2006" на загальну суму 46 185 129,95 грн., посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 193, 230, 231, 232 ГК України, п. 1 ч. 2 ст. 258, ч. 5 ст. 261 ЦК України.

Переглянувши у касаційному порядку прийняті у даній справі судові акти, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) , колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.01.2012 за заявами ТОВ "Інвестгарант" та ТОВ "Інвестиційні системи" порушено провадження у справі № 5011-49/270-2012 про банкрутство ТОВ "Грандінвестбуд-2006".

Ухвалою підготовчого засідання господарського суду міста Києва від 08.02.2012 визнано розмір вимог ініціюючих кредиторів, розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Бойко Андрія Ілліча.

Оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ "Градінвестбуд-2006" опубліковано у газеті "Голос України" від 16.02.2012 № 30 (5280).

16.03.2012 з вимогами до боржника звернулось ПАТ "АКБ "Київ" на загальну суму 46 185 129,95 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.05.2012 затверджено реєстр вимог кредиторів ТОВ "Грандінвестбуд-2006" на загальну суму 31 906 178,95 грн.; серед інших визнано вимоги ПАТ "Акціонерний комерційний банк "Київ" на загальну суму 24 983 532,02 грн., з яких на суму 18 454 036 грн. - 1 черга, 6 528 423,02 грн. - четверта черга, 1 113 грн. - 1 черга; відмовлено ПАТ "АКБ "Київ" на загальну суму 21 201 597, 93 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.07.2012 апеляційну скаргу ПАТ "АКБ "Київ" задоволено; ухвалу господарського суду міста Києва від 21.05.2012 у справі № 5011-49/270-2012 скасовано частково; визнано та зобов'язано розпорядника майна боржника включити до реєстру вимог кредиторів вимоги ПАТ "АКБ "Київ" до ТОВ "Грандінвестбуд- 2006" на суму 46 185 169, 95 грн. з віднесенням їх до першої черги задоволення.

Постановою Вищого господарського суду України від 29.09.2012 у справі № 5011-49/270-2012 касаційну скаргу боржника задоволено частково. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.07.2012 скасовано повністю, ухвалу господарського суду міста Києва від 21.05.2012 скасовано, в частині вимог ПАТ "АБ "Київ" до ТОВ "Градбудінвест-2006" та справу направлено на новий розгляд до господарського суду міста Києва в частині вимог ПАТ "АКБ "Київ" до ТОВ "Градбудінвест-2006".

Направляючи справу № 5011-49/270-2012, в частині розгляду кредиторських вимог ПАТ "АКБ "Київ" на новий розгляд, Вищий господарський суд України в своїй постанові від 20.09.2012 зазначив про необхідність встановлення обґрунтованості заявлених вимог, належності їх до конкурсних вимог та достеменно з'ясувати чи забезпечені ці вимоги заставою майна боржника.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.01.2013 у справі № 5011-49/270-2012 визнано кредитором ТОВ "Градінвестбуд - 2006" ПАТ "Акціонерний комерційний банк "Київ" на суму 44 117 572,90 грн. Вимоги в розмірі 2 066 484,05 грн. відхилено.

Судом першої інстанції при новому розгляді справи встановлено, що відповідно до умов кредитного договору №18/07 від 03.03.2007 (в редакції додаткової угоди №9 від 06.02.2009 ) боржнику було надано кредит на інвестування будівництва житла, вбудованих приміщень та машино-місць в будинку по проспекту Науки, 66-70 в м. Києві та на затрати пов'язані з інвестуванням в сумі 16 566 321,25 грн., строком користування з 03.03.2007 по 04.02.2010 та платою за користування кредитом - 24% річних. Факт здійснення перерахування коштів на виконання умов кредитного договору підтверджується матеріалами справи та не заперечується боржником.

Згідно матеріалів справи станом на 05.01.2012 року заборгованість боржника за кредитом склала 15 796 258,75 грн. Боржником зазначена сума боргу визнана в повному обсязі. Провадження у справі про банкрутство було порушено 06.01.2012 року, в зв'язку з чим, зазначені вимоги банку є конкурсними і визнані судом в повному обсязі.

Щодо вимог банку в частині нарахування пені нарахованої на суму несплачених відсотків за користування кредитом, суд першої інстанції встановив, що за кредитним договором № 18/07 від 03.03.2007 року банком заявлено вимоги в сумі 2 482 425,94 грн. - пеня за несвоєчасне повернення кредиту та пеня за несвоєчасно сплачені відсотки в розмірі 1 971 435,84 грн. При цьому, розрахунок пені здійснений банком за період 06.01.2011 року - 05.01.2012 року.

05.07.2007 року сторонами було підписано додаткову угоду № 4/1 до кредитного договору № 18/07 від 03.03.2007, якою сторони внесли зміни до пп. 4.4.9 договору та встановили, що нараховані за користування кредитом відсотки перераховуються на рахунок банку починаючи з 01.01.2008 року по дату фактичного погашення кредиту в кінці терміну дії кредитного договору.

Відповідно до додаткової угоди № 9 від 06.02.2009 року строк користування кредитом визначений з 03.03.2007 року по 04.02.2010 року.

Згідно п. 10.1 договору № 18/07 від 03.03.2007 договір є укладеним з моменту його підписання та діє до повного виконання позичальником зобов'язань за ним.

Судом першої інстанції зазначено, що закінчення строку дії кредитного договору, в розумінні п. 10.1 договору, збігається з моментом остаточного розрахунку боржника за кредитним договором, в тому числі і по сплаті процентів. В даному випадку такий строк мав би настати 05.02.2010 року, тобто на наступний день після спливу остаточного строку користування кредитними коштами і погашення боржником суми кредиту, однак, боржник кредитних коштів не повернув, процентів не сплатив, тобто своїх зобов'язань за договором не виконав і відповідно договір продовжує діяти та банк нараховує проценти згідно визначених в ньому умов.

Проте, суд першої інстанції в ухвалі в подальшому дійшов висновку, що фактичного прострочення погашення відсотків за період 01.08.2008 року по 05.01.2012 року не відбулось, умова визначена додатковою угодою № 9 не настала, банк договору з боржником не розривав і відповідно підстав для застосування штрафних санкцій не вбачається.

Господарський суд зазначив, що вимоги банку в частині відсотків визнані судом в справі про банкрутство з урахуванням особливостей Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) та положень Цивільного кодексу України (435-15) , як конкурсні вимоги зі строком сплати після порушення провадження по справі, та відхилив вимоги банку в частині пені нарахованої на відсотки за користування кредитом в розмірі 1 971 435,84 грн. в повному обсязі.

Щодо вимог в частині пені нарахованої на відсотки в розмірі 95 048,21 грн. за кредитним договором № 17/07 від 26.02.2007, суд першої інстанції дійшов аналогічного висновку, з вищезазначених підстав, що підстав для застосування штрафних санкцій немає.

Суд апеляційної інстанції в постанові встановив, що оскаржуваною ухвалою, зокрема, відхилено вимоги ПАТ "Акціонерний комерційний банк "Київ" до боржника в розмірі 2 066 484,05 грн., дана сума відповідно до матеріалів справи та оскаржуваної ухвали є вимогами банку в частині пені, нарахованої на відсотки за користування кредитом за кредитними договорами № 18/07 від 03.03.2007 та № 17/07 від 26.02.2007.

Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції встановила, що пунктом 8.1 кредитного договору № 18/07 від 03.03.2007 сторони визначили, що при порушенні строку повернення кредиту та сплати процентів за його користування за цим договором позичальник сплачує кредитодавцеві пеню в розмірі 0,1 % від суми простроченого платежу за кожний день за весь час прострочення, таким чином сторонами в договорі визначено інший період нарахування пені - "за кожний день за весь час прострочення" і він не повинен обмежуватись шестимісячним терміном, як це зазначено в ст. 223 ГК України.

Суд апеляційної інстанції зазначив, з урахуванням вимог ст.ст. 256, 258 ЦК України, що в даному випадку сторони в договорі змінюючи терміни нарахування пені та пов'язавши таке нарахування з моментом здійснення розрахунку за основною заборгованістю, фактично погодили можливість зміни суми пені за результатами таких нарахувань кожного дня за період в якому буде тривати прострочення, тобто, встановили більш тривалий строк забезпечення пенею виконання зобов'язання боржника перед банком. За таких обставин, на думку суду, кожного дня протягом всього періоду прострочення банк має право на відшкодування такої неустойки і не позбавлений права звертатись з вимогами до боржника щодо стягнення пені, як окремо за кожен день прострочення так і за весь останній рік, що передує такому зверненню.

постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що виходячи з норм чинного законодавства та положень кредитного договору № 18/07 від 03.03.2007 до зобов'язань позичальника за кредитним договором, зокрема, входить і сплата відсотків за користування кредитними коштами. Закінчення строку дії кредитного договору, в розумінні п. 10.1 договору, збігається з моментом остаточного розрахунку боржника за кредитним договором, в тому числі і по сплаті процентів.

Колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, враховуючи вищезазначене, що в даному випадку такий строк мав би настати 05.02.2010, тобто на наступний день після спливу остаточного строку користування кредитними коштами і погашення боржником суми кредиту, однак, боржник кредитних коштів не повернув, процентів не сплатив, тобто своїх зобов'язань за договором не виконав і відповідно договір продовжує діяти та банк нараховує проценти згідно визначених в ньому умов.

Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції, що фактичного прострочення погашення відсотків за період 01.08.2008 по 05.01.2012 не відбулось, умова визначена додатковою угодою № 9 не настала, банк договору з боржником не розривав і відповідно підстав для застосування штрафних санкцій немає, що вимоги банку в частині відсотків визнані судом першої інстанції в справі про банкрутство з урахуванням особливостей Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) та положень Цивільного кодексу України (435-15) , як конкурсні вимоги зі строком сплати після порушення провадження по справі, тому вимоги банку в частині пені нарахованої на відсотки за користування кредитом в розмірі 1 971 435,84 грн. правомірно були відхилені судом першої інстанції в повному обсязі.

Також суд апеляційної інстанції встановив, що відповідно до умов кредитного договору № 17/07 від 26.02.2007 (в редакції додаткової угоди № 5 від 06.02.2009) боржнику було надано кредит на поповнення обігових коштів для здійснення статутної діяльності в сумі 2 988 850,00 грн., строком користування кредитом з 26.02.2007 по 01.02.2010 та платою за користування кредитом - 24 % річних. Факт здійснення перерахування коштів на виконання умов кредитного договору підтверджується матеріалами справи та не заперечується боржником.

Згідно матеріалів справи станом на 05.01.2012 заборгованість боржника за кредитом склала 761 580 грн., боржником зазначена сума боргу визнана в повному обсязі.

Із матеріалів справи колегія суддів апеляційної інстанції встановила, що банком за кредитним договором № 17/07 від 26.02.2007 заявлено кредиторські вимоги в частині нарахованих відсотків за користування кредитом на загальну суму 703 649,98 грн., що розраховані за період 01.03.2008 по 05.01.2012.

13.02.2008 сторонами було підписано додаткову угоду № 2 до кредитного договору № 17/07 від 25.02.2007, якою сторони внесли зміни до пп. 4.4.9 договору та встановили, що нараховані за користування кредитом відсотки перераховуються на рахунок банку починаючи з лютого 2008 року в кінці терміну дії кредитного договору. Додатковою угодою № 5 від 06.02.2009 строк користування кредитом визначений з 26.02.2007 по 01.02.2010.

Згідно п. 10.1 договору № 17/07 від 26.02.2007 року договір є укладеним з моменту його підписання та діє до повного виконання позичальником зобов'язань за ним.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи подані докази, приймаючи аналогічність взаємовідносин сторін за договором № 17/07 від 26.02.2007 з договором № 18/07 від 03.03.2007 колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що висновок місцевого господарського суду що вимоги в частині пені нарахованої на відсотки в розмірі 95 048,21 грн. не підлягають визнанню є обґрунтованим, враховуючи наступне.

Суд апеляційної інстанції встановив, що закінчення строку дії кредитного договору мало б настати 02.02.2010, однак, боржник кредитних коштів не повернув, процентів не сплатив, тобто своїх зобов'язань за договором не виконав і відповідно договір продовжує діяти та банк нараховує проценти згідно визначених в ньому умов.

Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції, що фактичного прострочення погашення відсотків за період 01.08.2008 по 05.01.2012 не відбулось, умова визначена додатковою угодою № 2 не настала, банк договору з боржником не розривав і відповідно підстав для застосування штрафних санкцій немає.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що ухвала господарського суду, в частині відхилення вимог ПАТ "Акціонерний комерційний банк "Київ" в сумі 2 066 484, 05 грн., в порушення вимог ст. 43 ГПК України, винесена, при неповному з'ясуванні обставин, які мають значення для справи, з порушенням вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) , на що суд апеляційної інстанції в постанові уваги не звернув, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 4-1 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) .

Згідно ч. 1 ст. 5 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України (1798-12) , іншими законодавчими актами України.

Відповідно до вимог статті 1 спеціального Закону, кредитор - юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство. До конкурсних кредиторів відносяться також кредитори, вимоги яких до боржника виникли внаслідок правонаступництва за умови виникнення таких вимог до порушення провадження у справі про банкрутство. Поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

Згідно з ч. 1 ст. 14 спеціального Закону конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, протягом тридцяти днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують.

Відповідно до абз. 7 ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", грошове зобов'язання - зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що, виходячи з вимог ст.ст. 1,14 спеціального Закону, склад та розмір грошових вимог кредиторів, що звертаються у порядку ст. 14 Закону, зокрема, сума кредитів з урахуванням процентів та штрафні санкції визначаються на момент порушення справи про банкрутство.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 16.03.2012 року з вимогами до боржника звернулося ПАТ "АКБ "Київ" на загальну суму 46 185 129,95 грн., обґрунтовуючи свої вимоги укладеними між банком та боржником кредитні договори № 18/07 від 03.03.2007 року, № 17/07 від 26.02.2007 року, № 20/07 від 13.03.2007 року.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання він повинен сплатити кредиторові неустойку (штраф, пеню). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців.

Проте, законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, в п. 8.1 кредитного договору № 18/07 від 03.03.2007 року сторони визначили, що при порушенні строку повернення кредиту та сплати процентів за його користування за цим договором позичальник сплачує кредитодавцеві пеню в розмірі 0,1 % процентів від суми простроченого платежу за кожний день за весь час прострочки.

Таким чином, сторонами в договорі визначено інший період нарахування пені - "за кожний день за весь час прострочення" і він не повинен обмежуватись шестимісячним терміном.

Частина 1 ст. 223 Господарського кодексу України передбачає, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України (435-15) , якщо інші строки не встановлено Господарським кодексом України (436-15) .

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Як вбачається із матеріалів справи, суд апеляційної інстанції встановив, що оскаржуваною ухвалою, зокрема, відхилено вимоги ПАТ "Акціонерний комерційний банк "Київ" до боржника в розмірі 2 066 484,05 грн., дана сума відповідно до матеріалів справи та оскаржуваної ухвали є вимогами банку в частині пені нарахованої на відсотки за користування кредитом за кредитними договорами № 18/07 від 03.03.2007 та № 17/07 від 26.02.2007.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що сторони в договорі змінюючи терміни нарахування пені та пов'язавши таке нарахування з моментом здійснення розрахунку за основною заборгованістю, фактично погодили можливість зміни суми пені за результатами таких нарахувань кожного дня за період в якому буде тривати просторочення, тобто, встановили більш тривалий строк забезпечення пенею виконання зобов'язання боржника перед банком. За таких обставин, на думку судів, кожного дня протягом всього періоду прострочення банк має право на відшкодування такої неустойки і не позбавлений права звертатись з вимогами до боржника щодо стягнення пені, як окремо за кожен день прострочення так і за весь останній рік, що передує такому зверненню.

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що боржник кредитних коштів за кредитними договорами не повернув, процентів не сплатив, тобто своїх зобов'язань за кредитними договорами не виконав і відповідно договори продовжують діяти та банк нараховує проценти та пеню згідно визначених в цих договорах умов.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фактичного прострочення погашення відсотків за кредитним договором № 18/07 від 03.03.2007 за період 01.08.2008 року по 05.01.2012 року не відбулось, умова визначена додатковою угодою № 9 до даного договору не настала, банк договору з боржником не розривав і відповідно підстав для застосування штрафних санкцій у розмірі 1 971 435,84 грн. не вбачається.

Щодо кредитного договору № 17/07 від 26.02.2007, то суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції, що фактичного прострочення погашення відсотків за кредитним договором № 17/07 від 26.02.2007 за період 01.08.2008 по 05.01.2012 не відбулось, умова визначена додатковою угодою № 2 до даного договору не настала, банк договору з боржником не розривав і відповідно підстав для застосування штрафних санкцій у розмірі 95 048,21 грн. не вбачається.

Враховуючи зазначене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судами, в порушення вимог ст. 43 ГПК України, в ухвалі та постанові не надано належної правової оцінки та не з'ясований зміст заяви ПАТ АКБ " Київ" з грошовими вимогами до боржника, зокрема, в частині розміру та періоду нарахування пені з посиланням на норми права, а також, кредитним договорам № 18/07 від 03.03.2007 та № 17/07 від 26.02.2007, зокрема, не зазначено, який порядок нарахування пені на суму несплачених відсотків передбачено умовами даних договорів і за якими ставками, за який період невиконання боржником зобов'язання вона підлягає нарахуванню.

Щодо кредитного договору № 17/07 від 26.02.2007, колегія касаційної інстанції зазначає, що суд першої інстанції в ухвалі взагалі не зазначив мотивів та доводів відмови у визнанні вимог банку в частині пені нарахованої на відсотки в розмірі 95 048,21 грн. за кредитним договором № 17/07.

Суду касаційної інстанції вважає необгрунтованими належним чином, зробленими без надання в ухвалі та постанові правового аналізу, висновки судів попередніх інстанцій, що умови додаткових угод до кредитних договорів № 9 і № 2 не настали, адже судами, в порушення вимог ст.ст. 33, 34, 43 ГПК України не зазначено з яких підстав і на основі яких доказів, що містяться у матеріалах справи вони дійшли таких висновків.

Враховуючи викладене, судами попередніх інстанцій встановлений факт виконання умов кредитних договорів з боку Банку та надання кредитних коштів боржнику.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що, у справі про банкрутство необхідно відрізняти поняття "момент виникнення грошового зобов'язання", та "строк виконання зобов'язання", виходячи з вимог ст.ст. 1, 14 спеціального Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) зобов'язання по поверненню кредитних коштів виникло у боржника, в даному випадку, до порушення провадження у справі про банкрутство.

Судами попередніх інстанцій не прийнято до уваги, що відповідно до вимог ч. 15 ст. 11 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" після публікації оголошення в офіційному друкованому органі про порушення провадження у справі про банкрутство всі кредитори, незалежно від настання строку виконання зобов'язань мають право подавати заяви з грошовими вимогами до боржника згідно із статтею 14 цього Закону.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що, в порушення вимог ст. 43 ГПК України, суди попередніх інстанцій, в частині відхилення вимог ПАТ "Акціонерний комерційний банк "Київ" в сумі 2 066 484, 05 грн. дійшли неправомірних висновків та не повністю з'ясували всі обставини, які мають значення для вирішення справи, тому постанова суду апеляційної інстанції та ухвала суду першої інстанції, в частині відхилення вимог банку, підлягають скасуванню, а справа в частині відхилення вимог банку підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 111-7, 111-9- 111-13 ГПК України, Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.04.2013 та ухвалу господарського суду міста Києва від 17.01.2013 у справі № 5011-49/270-2012, в частині відхилення вимог Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ" в сумі 2 066 484, 05 грн. скасувати.

Справу в частині відхилення вимог Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ" в сумі 2 066 484, 05 грн. передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.