Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Добролюбової Т.В. суддів Гоголь Т.Г., Фролової Г.М. (доповідача) за участю представників: позивача Шляхетський А.Л., дов. від 27.12.12 відповідача Кондратенко Т.О., дов. від 18.03.13 розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.03.13 у справі №5011-4/14548-2012 господарського суду міста Києва за позовом Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Арма-Газ" про стягнення 244 519,41 грн.

Дочірня компанія "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз Україна" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Арма-Газ" про стягнення 146149,53 грн. пені та 98369,88 грн. штрафу. Позов мотивовано неналежним виконанням відповідачем зобов'язань з поставки товару у строки, визначені договором, та обґрунтовано приписами статей 193, 216, 230, 265, 267 Господарського кодексу України.

Рішенням господарського суду міста Києва від 27.12.12 у справі №5011-4/14548-2012 (суддя Борисенко І.І.) позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Арма-Газ" на користь Дочірньої компанії "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз Україна" 146149,53 грн. пені, 98369,88 грн. штрафу та 4890,39 грн. судового збору. Місцевий господарський суд зазначив, що відповідач свої зобов'язання за договором поставки товару виконав лише частково, що, з огляду на приписи статей 216, 230 Господарського кодексу України, є підставою для стягнення з останнього пені та штрафу у розмірі, передбаченому договором.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.03.13 замінено позивача у справі - Дочірню компанію "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз Україна" на Публічне акціонерне товариство "Укргазвидобування".

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.03.13 (судді: Сулім В.В. - головуючий, Рєпіна Л.О., Тарасенко К.В.) рішення господарського суду міста Києва від 27.12.12 у справі №5011-4/14548-2012 скасовано. Прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено повністю. Суд апеляційної інстанції зазначив, що поставка товарів за договором мала здійснюватись відповідачем в межах специфікації та на підставі рознарядок позивача, натомість, належних доказів в підтвердження факту надсилання рознарядки на поставку товару, матеріали справи не містять.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Публічне акціонерне товариство "Укргазвидобування" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову у справі скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 11, 712 Цивільного кодексу України, статей 193, 216, 230, 265, 267 Господарського кодексу України. Заявник зазначає, що постанова у справі винесена без урахування дійсних обставин справи, зокрема, судом не враховано, що доказом отримання рознарядки є факт часткового виконання зобов'язань відповідачем та лист від 29.03.12 про неможливість поставити залишок товару; сама ж рознарядка, за твердженням скаржника, була надіслана товариству факсимільним зв'язком.

Відповідач надав відзив на касаційну скаргу та просить постанову у справі залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши доповідь судді Фролової Г.М., пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм чинного законодавства та доводи касаційної скарги, колегія суддів відзначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 11 Кодексу серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків визначено договори та інші правочини.

Як встановлено судом, 26.01.12 між Дочірньою компанією "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (правонаступником якої є Публічне акціонерне товариство "Укргазвидобування") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Арма-Газ" було укладено договір про закупівлю товарів за державні кошти №УГВ5064/08-12, за умовами якого постачальник зобов'язався у 2012 році поставити покупцеві товари, зазначені в специфікації, що додається до договору і є його невід'ємною частиною, а покупець - прийняти і оплатити такі товари. Згідно з пунктом 4.1. договору розрахунки проводяться шляхом оплати покупцем після пред'явлення постачальником рахунка на оплату товару та підписаного сторонами акта приймання-передачі або видаткової накладної, шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника, з урахуванням ПДВ, на умовах, зазначених у Специфікаціях. Строк поставки, умови та місце поставки товару, перелік вантажовідправників і вантажоотримувачів вказуються в Специфікації до цього договору (пункт 5.1. договору). Відповідно до пункту 5.2 договору обсяг постачання кожної партії товару визначається в рознарядках Покупця (узгоджена до поставки партія товару). Пунктом 5.3. договору передбачено, що датою поставки товару є дата акта приймання-передачі товару, підписаного уповноваженими представниками сторін. За змістом пункту 5.4.1 договору відвантаження товару проводиться лише після отримання рознарядок покупця. Відповідно до пункту 7.8. договору у разі невиконання постачальником взятих на себе зобов'язань з поставки товару у строки, зазначені у специфікаціях до даного договору, останній сплачує пеню в розмірі 0,1 % від вартості непоставленого або недопоставленого товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплачує штраф у розмірі 7 % від вартості непоставленого або недопоставленого товару.

Також установлено, що 26.01.12 між сторонами було складено та підписано специфікацію №1, якою сторони погодили, що загальна вартість товару, що поставляється по цій специфікації, складає 2 086 356,00 грн., граничний термін поставки березень 2012 року, оплата по факту поставки упродовж 30 календарних днів з дати постачання.

Установлено судом і те, що 30.03.12 між сторонами було укладено додаткову угоду №1 до договору від 26.01.12 №УГВ5064/08-12, якою продовжено строк поставки товару специфікації № 1 до 30.06.12 та продовжено строк дії договору в частині поставки до 30.06.12, а в частині взаєморозрахунків - договір діє до повного виконання зобов'язань.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Кодексу).

За змістом статті 530 Кодексу, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Судом апеляційної інстанції враховано, що пунктом 5.4.1 договору сторони погодили, що відвантаження товару проводиться лише після отримання рознарядок покупця. Однак, як зазначено судом, належних та допустимих доказів в підтвердження факту направлення позивачем відповідачу рознарядки на відвантаження товару за договором, матеріали справи не містять.

Відповідно до частини 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (частина 2 статті 34 Кодексу).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції установив, що факт направлення рознарядки, матеріалами справи не підтверджено, а отже факт порушення зобов'язання щодо строків здійснення поставки, позивачем не доведено.

За вказаних обставин господарський суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи, викладені заявником у касаційній скарзі, зазначеного висновку не спростовують.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що скаржник в касаційній скарзі стверджує факти порушення судом не лише норм матеріального та процесуального права, а також і питання, які стосуються оцінки доказів, але оцінка доказів, на підставі яких судова інстанція дійшла до висновку про встановлення тих чи інших обставин справи в силу вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України здійснюється за внутрішнім переконанням суду, і їх переоцінка не віднесена до компетенції касаційної інстанції.

З огляду на те, що з'ясування підставності оцінки доказів та встановлення обставин по справі згідно приписів статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції касаційної інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку про неможливість задоволення касаційної скарги.

На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судом апеляційної інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та прийнято постанову з дотриманням норм права, підстав для її зміни чи скасування не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.03.13 у справі №5011-4/14548-2012 господарського суду міста Києва залишити без змін.