Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого,

Кочерової Н.О.,

Самусенко С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну

скаргу Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 23 березня 2012 року

у справі № 26/327

господарського суду міста Києва

за позовом Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк"

до Закритого акціонерного товариства "Укргаз-Енерго"

про визнання додаткової угоди № 3 до договору № 79.1/18-Д-08 від 29.02.2008 р. недійсною з моменту її укладення

за участю представників

позивача - Курята І.В.

відповідача - Каменчук В.О.

У жовтні 2011 року публічне акціонерне товариство "Родовід Банк" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до закритого акціонерного товариства "Укргаз-Енерго" про визнання додаткової угоди № 3 до договору № 79.1/18-Д-08 строкового банківського вкладу в національній валюті юридичної особи - резидента від 29.02.2008 р. недійсною з моменту її укладення.

Рішенням господарського суду міста Києва від 29 грудня 2011 року (суддя Пінчук В.І.) у справі №26/327, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22 березня 2012 року відмовлено позивачу у задоволені позову.

Не погоджуючись з вищезазначеними рішенням та постановою, публічне акціонерне товариство "Родовід Банк" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.03.2012 р. та рішення господарського суду міста Києва від 29.12.2011р. скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу закрите акціонерне товариство "Укргаз-Енерго" зазначає про безпідставність доводів заявника касаційної скарги та просить залишити без змін оскаржувані постанову та рішення.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 29.02.2008 р. між публічним акціонерним товариством "Родовід Банк" (Банк) та закритим акціонерним товариством "Укргаз-Енерго" (Вкладник) укладено договір № 79.1/18-Д-08 строкового банківського вкладу в національній валюті юридичної особи - резидента, відповідно до п.1.1. якого Банк прийняв від Вкладника на строковий депозитний рахунок № 26108501000009 грошові кошти в сумі 552000000,00 грн. та зобов'язався повернути Вкладникові суму вкладу 29.08.2008 р. і сплатити нараховані відсотки за вкладом на умовах та в порядку визначеному договором.

У п.2.7. договору сторони погодили, що за повний строк зберігання вкладу, що зазначений у п. 1.1 цього Договору, Банк нараховує Вкладнику 9% річних.

29.02.2008р. сторонами укладено Додаткову угоду № 1 до Договору від 29.02.2008 року, якою змінено п. 2.9 Договору та передбачено окрему виплату відсотків, нарахованих у відповідності до договору, при поверненні вкладу зі спливом строку або при достроковому поверненні.

21.07.2008 р. сторонами укладено додаткову угоду № 2, якою сторони продовжили термін дії договору до 10.03.2009 р. та змінили номер депозитного рахунку на 26157501000050.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що 10.03.2009 р. між позивачем та відповідачем було укладено Додаткову угоду № 3 до Договору, якою сторони змінили п. 1.1, 2.7 Договору та погодили обов'язок Банку повернути Вкладникові суму вкладу 08.02.2010 р. і сплатити нараховані відсотки за вкладом на умовах та в порядку, встановлених цим договором; Банк за повний строк зберігання вкладу, що зазначений у п. 1.1 цього Договору, нараховує Вкладнику 24% річних. Також сторони передбачили, що у разі знаходження грошових коштів в сумі не менше ніж 550 000 000,00 грн. в період з 01.01.2009 р. по 08.02.2010 р., процентна ставка за таким вкладом становить 48% річних.

Предметом спору у даній справі є вимоги позивача про визнання недійсною зазначеної вище додаткової угоди №3 від 10.03.2009р. з підстав її невідповідності вимогам ст. 203, 215 та 228 Цивільного кодексу України.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій зазначили, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження своєї позиції, викладеної у позовній заяві, а встановлення у спірній додатковій угоді відсоткових ставок на рівні 24% та 48% жодним чином не порушує прав позивача, а відтак, дійшли висновку, що правові підстави для задоволення позову відсутні. Проте колегія суддів касаційної інстанції вважає зазначені висновки судів передчасними та такими, що здійснені внаслідок неповного з'ясування усіх фактичних обставин справи з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Положеннями постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику про визнання угод недійсними" передбачено, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і за наслідками, передбаченими законом; в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Тобто, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Разом з тим, з аналізу положень чинного в Україні законодавства вбачається, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 Господарського процесуального кодексу щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

З матеріалів справи вбачається, що листами від 01.07.2009р. №01-14/2-1415, від 07.07.2009р. №01-14/2-1416 та від 11.08.2009р. №01-14/2-1850 закрите акціонерне товариство "Укргаз-Енерго", звертаючись до відкритого акціонерного товариства "Родовід Банк", зазначало про закінчення терміну дії договору №79.1/18-Д-08 10 березня 2009 року та вимагало повернути йому суму вкладу у розмірі 552000000,00 грн., а також нараховані відсотки. Проте судами не надано жодної правової оцінки зазначеним листам, як і не з'ясовано причин, за яких їх було надіслано, оскільки відповідач заперечуючи проти позову наполягає на тому, що спірна угода була підписана саме 10.03.2009р., а не як зазначає позивач - після призначення тимчасової адміністрації відкритому акціонерному товариству "Родовід Банк" 13.03.2009р. згідно постанови Правління Національного банку України №139, якою зокрема, було введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Водночас, положеннями ч.13 ст. 47 Закону України "Про банки та банківську діяльність" визначено, що банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги. Проте, судами не надано належної правової оцінки наявному у матеріалах справи протоколу Фінансового комітету ВАТ "Родовід Банк" від 04.03.2009р. №40, згідно якого позивачем була затверджена гранична відсоткова ставка на залучення грошових коштів у розмірі 17% річних.

За таких обставин, прийняті судові рішення не можуть вважатися обґрунтованими, оскільки, в порушення вимог ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, прийняті без повного та всебічного з'ясування всіх фактичних обставин справи, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті.

Таким чином, суди попередніх інстанцій не забезпечили всебічний, повний і об'єктивний розгляд всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, припустились порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Метою касаційного перегляду справи є перевірка застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. З урахуванням вищезазначеного, а також зважаючи на те, що касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази, а також враховуючи те, що прийняті у справі рішення та постанова не відповідають нормам чинного законодавства, вони підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до господарського суду міста Києва .

Під час нового розгляду справи господарському суду слід прийняти до уваги викладене у цій постанові, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.

На підставі наведеного вище та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

1. Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 22 березня 2012 року та рішення господарського суду міста Києва від 29 грудня 2011 року скасувати.

3. Справу №26/327 передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.