головуючого судді Сибіги О.М., суддів Корсака В.А., Костенко Т.Ф. розглянувши матеріали касаційної скарги Тернопільської міської ради, м. Тернопіль на ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 06.11.2012 рокуу справі господарського суду Тернопільської області за позовом Публічного акціонерного товариства "Райфайзен Банк Аваль" в особі Тернопільської обласної дирекції публічного акціонерного товариства "Райфайзен Банк Аваль", м. Тернопіль до Тернопільської обласної організації товариства "Знання України", м. Тернопіль за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову на стороні позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Міське бюро технічної інвентаризації", м. Тернопіль про визнання права власності

за участю представників

скаржника: не з'явився,

позивача: не з'явився,

відповідача: не з'явився,

третьої особи: не з'явився

Публічне акціонерне товариство "Райфайзен Банк Аваль" в особі Тернопільської обласної дирекції публічного акціонерного товариства "Райфайзен Банк Аваль" (далі за текстом - ПАТ "Райфайзен Банк Аваль" в особі Тернопільської обласної дирекції) звернулось до господарського суду Тернопільської області з позовом до тернопільської обласної організації товариства "Знання України" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: товариства з обмеженою відповідальністю "Міське бюро технічної інвентаризації" про визнання прав власності на приміщення гаражу загальною площею 25, 4 кв.м. (28 кв.м по зовнішніх замірах), розташованого на Майдані Волі, 2 в м. Тернополі.

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 10.11.2011 року позовні вимоги задоволено: визнано за ПАТ "Райфайзен Банк Аваль" право власності на приміщення гаражу загальною площею 25, 4 кв.м. (28 кв.м по зовнішніх замірах), розташованого на Майдані Волі, 2 в м. Тернополі, за планом земельної ділянки літера "Г".

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що оскільки позивачем втрачено оригінали договору міни та акту прийому-передачі, свідоцтво про право власності на спірний об'єкт нерухомості він не отримував, а також відповідачем не підтверджено його право власності на спірні об'єкти, то його право підлягає захисту на підставі ст. 392 Цивільного кодексу України шляхом визнання права власності на спірний об'єкт нерухомості.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Тернопільська міська рада звернулась до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення господарського суду Тернопільської області від 10.11.2011 року та прийняти нове рішення у справі, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 01.08.2012 року було прийнято до провадження апеляційну скаргу Тернопільської міської ради на рішення господарського суду Тернопільської області від 10.11.2011 року.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 23.10.2012 року Тернопільську міську раду залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 06.11.2012 року змінено статус Тернопільської міської ради з третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, на скаржника; апеляційне провадження у справі - припинено.

Ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 06.11.2012 року мотивовано тим, що права та інтереси Тернопільської міської ради рішенням суду першої інстанції не порушені, а відтак доцільно змінити статус Тернопільської міської ради з третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, на скаржника та припинити провадження у справі; крім того, будь-яких правовідносин з приводу земельної ділянки, на якій знаходиться спірне нерухоме майно, судом першої інстанції не встановлювалося.

Не погоджуючись з вищезазначеною ухвалою апеляційного господарського суду, Тернопільська міська рада звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 06.11.2012 року та рішення господарського суду Тернопільської області від 10.11.2011 року і прийняти нове рішення у справі, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Розпорядженням від 14.05.2013 року № 03-05/517 сформовано новий склад колегії суддів: головуючий суддя - Сибіга О.М., судді - Корсак В.А., Костенко Т.Ф.

ПАТ "Райфайзен Банк Аваль" в особі Тернопільської обласної дирекції до Вищого господарського суду України було подано відзив на касаційну скаргу, в якому позивач проти доводів касаційної скарги заперечує та просить залишити її без задоволення, а судові акти попередніх інстанцій - без змін.

Скаржника, сторін та третю особу згідно з приписами ст. 111-4 ГПК України було належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак вони не скористались передбаченим законом процесуальним правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвала Львівського апеляційного господарського суду від 06.11.2012 року - скасуванню з направленням справи до апеляційного господарського суду для здійснення апеляційного перегляду з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду Тернопільської області від 10.11.2011 року було визнано за ПАТ "Райфайзен Банк Аваль" право власності на приміщення гаражу загальною площею 25, 4 кв.м. (28 кв.м по зовнішніх замірах), розташованого на Майдані Волі, 2 в м. Тернополі, за планом земельної ділянки літера "Г".

Припиняючи апеляційне провадження у даній справі, апеляційний господарський суд зазначив, що будь-яких правовідносин з приводу земельної ділянки, на якій знаходиться спірне нерухоме майно, судом першої інстанції не встановлювалося і права та інтереси Тернопільської міської ради рішенням суду першої інстанції не порушені, а відтак змінив статус Тернопільської міської ради з третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, на скаржника.

Проте, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає такі висновки апеляційного господарського суду передчасними з огляду на наступне.

Предметом спору у даній справі є визнання права власності на об'єкт нерухомого майна, який знаходиться на земельній ділянці, яка територіально перебуває в межах земель Тернопільської міської ради.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Земельні відносини згідно з ч. 1 ст. 3 цього Кодексу регулюються Конституцією України (254к/96-ВР) , Земельним кодексом України (2768-14) , а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з п. б ст. 80 Земельного кодексу України суб'єктом права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 83 цього Кодексу землі, які належать на праві власності територіальним громадам міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.

Статтею 12 Земельного кодексу України визначено повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин, до яких, зокрема, належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу, здійснення контролю за використанням і охороною земель комунальної власності, вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Крім того, відповідно до п. 34 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до виключної компетенції міської ради належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції відзначає, що вирішуючи спір про визнання права власності на нерухоме майно поза увагою господарських судів попередніх інстанцій залишилось питання приналежності земельної ділянки та її правового титулу, а також відсутність в матеріалах справи доказів надання у власність або користування земельної ділянки, на якій розташоване спірне нерухоме майно.

Враховуючи вищезазначене, колегія судів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що рішення суду про визнання в судовому порядку за позивачем права власності на нерухоме майно без врегулювання земельних відносин, суб'єктом яких є, зокрема, орган місцевого самоврядування, а також без дослідження питання приналежності земельної ділянки стосується прав Тернопільської міської ради, яку спочатку було залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, а в подальшому змінено її статус на скаржника.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що вищевикладені обставини не були враховані судом при винесенні оскаржуваного судового акту, у зв'язку з чим суд прийшов до передчасних висновків у справі.

Також колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне відзначити, що вирішуючи даний спір суду необхідно залучити до участі у справі Тернопільську міську раду, оскільки її участь у справі безпосередньо буде впливати на правильне вирішення спору.

Оскільки відповідно до ч. 2 ст. 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції, та не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі (ч. 2 ст. 101 ГПК України), колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що усунення вищезазначених порушень, допущених при розгляді справи, можливе шляхом здійснення повторного апеляційного перегляду.

Передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до ч. 1 ст. 111-10 ГПК України підставою для скасування рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду, якщо господарський суд прийняв рішення або постанову, що стосується прав і обов'язків осіб, які не були залучені до участі в справі.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 111-9 ГПК України Вищий господарський суд України за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ч. 2 ст. 111-13 ГПК України касаційні скарги на ухвали місцевого або апеляційного господарських судів розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення місцевого господарського суду, постанови апеляційного господарського суду.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвала Львівського апеляційного господарського суду від 06.11.2012 року - скасуванню з направленням справи до апеляційного господарського суду для здійснення апеляційного перегляду.