Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Добролюбової Т.В. (доповідач) суддів Гоголь Т.Г., Швеця В.О. розглянувши матеріали касаційної скарги Приватного підприємства "Северукрагро" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.02.13 у справі №5028/12/54/2012 за позовом Приватного підприємства "Захід-Агроінвест" до Приватного підприємства "Северукрагро" про стягнення 152 705,89 грн Представники сторін у судове засідання не з'явилися, проте, належно повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги.

Приватним підприємством "Захід-Агроінвест" у жовтні 2012 року заявлений позов, з урахуванням змін, про стягнення з Приватного підприємства "Северукрагро" 121312,72 грн - боргу за послуги при відвантажені зерна, 17327,68 грн - плати за зберігання після закінчення його строку, 4522,57 грн - 3% річних та 9542,92 грн - пені. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказував на неналежне виконання відповідачем зобов'язань зі сплати послуг наданих позивачем за договором складського зберігання зерна від 22.06.11 № 22-06/1640. При цьому, позивач посилався на приписи статей 525, 526, 549, 611, 626 Цивільного кодексу України, статей 193, 230 Господарського кодексу України.

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 29.11.12, ухваленим суддею Лавриненко Л.М., позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 121 312, 72 грн - заборгованості за надані послуги через не проведення відповідачем розрахунків при відвантаженні зерна зі складу, 2 424, 76 грн - пені та 2 339, 95 грн - 3% річних. Відмовляючи у стягненні 7118,16 грн - пені суд виходив з того, що 768,77 грн пені заявлені поза межами строку позовної давності, а 6349,39 грн - нараховані безпідставно. Відмовлено судом і у стягненні 2182,62 грн -3% річних з огляду на невірно здійснений позивачем розрахунок. В частині вимог про стягнення 17327,68 грн - плати за послуги зберігання зерна після закінчення строку, то суд визнав, що ця вимога заявлена передчасно. Водночас, місцевий суд вказав на відсутність доказів, які б підтверджували проведення позивачем зарахування вартості зерна відповідача в рахунок боргу. Судове рішення обґрунтовано приписами статей 11, 202, 205, 258, 526, 530, 546, 549, 625, 626, 629, 938, 946, 956, 957, 961 Цивільного кодексу України, статей 173, 174, 175, 193, 231, 232 Господарського кодексу України, статей 26, 27, 28, 31, 37, 43, 46 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні".

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Дідиченко М.А. - головуючого, Остапенка О.М., Пономаренка Є.Ю., постановою від 26.02.13, перевірене рішення суду першої інстанції залишив без змін, а апеляційну скаргу відповідача залишив без задоволення.

Приватне підприємство "Северукрагро" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить судові рішення у справі скасувати, а матеріали справи передати до суду першої інстанції для нового розгляду. Обґрунтовуючи свої вимоги скаржник вказує на неврахування судами того, що позивачем не було відпущено відповідачеві 63568 кг зерна, котре було зараховане в рахунок погашення боргу, про що свідчить лист від 23.08.11 №23/01. Наголошує скаржник і на тому, що складські квитанції від 22.06.11 №647 та від 14.07.11 №650 погашені, тобто у позивача відсутнє зерно на зберіганні. Зауважує скаржник і на тому, що законодавством не передбачено видачі складської квитанції на залишок зерна, тому вважає безпідставним видачу квитанції №881 на 63568 кг та у подальшому її переоформлення на складську квитанцію №25. Скаржник заперечує і сам факт отримання ним цих квитанцій, та вважає, що навіть за умови непогашення боргу за рахунок цього зерна, він не зможе отримати цей залишок зерна.

Від Приватного підприємства "Захід-Агроінвест" відзиву на касаційну скаргу судом не отримано.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В., переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що 22.06.11 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ланагропром" (правонаступником якого є Приватне підприємство "Захід-Агроінвест") - зерновим складом та Приватним підприємством "Северукрагро" - поклажодавцем, укладено договір складського зберігання №22-06/1640, за умовами якого зерновий склад зобов'язався прийняти зерно на зберігання на умовах визначених цим договором. Пунктами 3.5, 3.6 цього договору сторони погодили, що передача зерна від поклажодавця до зернового складу і навпаки оформлюється накладною або актом приймання-передачі. Зерновий склад видає поклажодавцю складські документи на зерно не пізніше двох днів після прийняття зерна на зберігання. Пунктом 3.7 договору поклажодавець зобов'язався своєчасно розрахуватись за надані послуги з приймання, сушки, очистки та зберігання зерна, а також за додатково надані послуги. Пунктом 4.2. договору сторони погодили тарифи на послуги зернового складу, зокрема визначили, що вартість завантаження в ж/д вагони становить - 50 грн в т.ч. ПДВ 8,33 грн; зважування 1 вагона - 500 грн в т. ч. ПДВ 83,33 грн; зберігання 1 тонни на місяць - 23,80 грн в т. ч. ПДВ 3,97грн. Згідно з пунктом 4.3 цього ж договору, поклажодавець сплачує вартість послуг пов'язаних із зберіганням зерна на підставі виставлених рахунків упродовж 3-х банківських днів. Пунктом 6.2. договору сторони визначили, що у разі невиконання вимог пунктів 3.7, 3.9, 4.4. договору, поклажодавець сплачує зерновому складу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу. Як убачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду є вимога Приватного підприємства "Захід-Агроінвест" про стягнення з Приватного підприємства "Северукрагро" 121 312,72 грн - боргу за послуги при відвантажені зерна, 17327,68 грн - плати за зберігання після закінчення його строку, 4522,57 грн - 3% річних та 9542,92 грн - пені. Правовідносини між власниками зерна та суб'єктами зберігання зерна регулюються нормами глави 66 Цивільного кодексу України (435-15) , Законом України "Про зерно та ринок зерна в Україні" (37-15) та іншими актами цивільного законодавства. Відповідно до статті 957 Цивільного кодексу України за договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності. Договір складського зберігання укладається у письмовій формі. Письмова форма договору складського зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття товару на товарний склад посвідчене складським документом. Згідно з пунктом 10 статті 1 Закону України "Про зерно і ринок зерна в Україні" зберігання зерна - це комплекс заходів, що включають приймання доробку, зберігання і відвантаження зерна. Дослідивши усі обставини та надівши оцінку зібраним у справі доказам судами попередніх інстанцій установлено, що на виконання умов вказаного договору відповідачем передано позивачеві зерно кукурудзи загальною вагою 2 445 598 кг, про що свідчать складські квитанції від 22.06.11 № 647, від 14.07.11 № 650 та акти від 22.06.11 №125, від 14.07.11 №127. Судами також установлено, що 12.07.11 відповідач звернувся до позивача з проханням відвантажити кукурудзу фуражну, котра знаходиться на зберіганні, у зв'язку з чим, позивачем відвантажено 2 380 270 кг зерна. Судами установлено і те, що позивачем за надані послуги з підготовки, завантажування, зважування вагонів, виставлені відповідачеві рахунки-фактури від 11.07.11 № СФ-0000036 на суму 115 008, 12 грн та від 12.08.11 № СФ-0000058 на суму 81 304,60 грн. Як установлено судами, відповідачем розрахунки за надані позивачем послуги у повному обсязі не проведені, і заборгованість останнього становить 121 312, 72 грн. За приписами статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Аналогічні вимоги містить і стаття 193 Господарського кодексу України. Відповідно до пункту 3 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом у вигляді сплати неустойки. Статтею 549 цього ж Кодексу унормовано, що пенею є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Відповідно до приписів статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Виходячи з того, що судами установлений факт прострочення сплати відповідачем вартості послуг наданих при відвантаженні зерна, висновки судів про наявність правових підстав для стягнення з Приватного підприємства "Северукрагро" 121 312,72 грн - боргу, 2 424, 76 грн - пені та 2 339, 95 грн - річних, враховуючи здійснений судами перерахунок, визнається правомірним. Щодо доводу скаржника про зарахування його зерна в рахунок погашення боргу, про що свідчить лист від 23.08.11 №23/01, то цей лист був предметом дослідження в судах попередніх інстанцій, і як установлено судами зарахування позивачем залишку зерна відповідача в рахунок погашення заборгованості не відбулось. Отже, дане твердження скаржника не може бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки воно ґрунтується на невірно установлених судами обставинах справи та на переоцінці доказів, яка за приписами частини 2 статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції. Визнається неспроможним і довід скаржника про те, що він не зможе отримати залишок зерна за складською квитанцією №25, адже у разі неповернення цього зерна відповідач не позбавлений права звернутись до суду з позовом про відшкодування зберігачем збитків у вигляді вартості неповернутого зерна. В частині відмови у стягненні 7118, 16 грн - пені, 2182,62 грн -3% річних та 17327,68 грн - плати за зберігання після закінчення строку, рішення та постанова у справі в касаційному порядку не переглядаються, оскільки фактично скаржником не оскаржені. Відтак, з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, підстав для скасування постанови у справі та задоволення касаційної скарги не вбачається. Витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника. Враховуючи наведене та керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-8, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.02.13 у справі №5028/12/54/2012 залишити без змін.

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Северукрагро" залишити без задоволення.