Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів: Кота О.В., Кролевець О.А., Саранюка В.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу на рішення та постанову Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Київської міської філії господарського суду міста Києва від 30.10.2012 Київського апеляційного господарського суду від 20.12.2012 у справі № 5011-74/6710-2012

за позовом Публічного акціонерного товариства "Київенерго"до треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: проПублічного акціонерного товариства "Укртелеком" 1. Головне управління комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради, 2. Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна, 3. Фонд державного майна України, 4. Товариство з обмеженою відповідальністю "ТриМоб" визнання права власностіза участю представників сторін: позивача: відповідача: третіх осіб: 1. 2. 3. 4. Яговенка І.О. Поліщука С.О., Красовської Ю.Г., Кукуєту Л.І. не з'явилися не з'явилися Сіднєнка О.Л. Богун Н.М.

Рішенням господарського суду міста Києва від 30.10.2012 (судді: Чинчин О.В., Бойко Р.В., Любченко М.О.), яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.12.2012 (судді: Гончаров С.А., Смірнова Л.Г., Тищенко О.В.), частково задоволено позов Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (надалі - ПАТ "Київенерго"), а саме: визнано за ПАТ "Київенерго" право власності на будівлю трансформаторної підстанції № 3810 площею 43,8 кв.м. (група приміщень №№ 2, 3, 4, 5) за адресою: м. Київ, вул. І. Кудрі, 40.

Не погоджуючись із прийнятими у справі судовими актами, Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" (надалі - ПАТ "Укртелеком") звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою про їх скасування, просить прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 181, 188 Цивільного кодексу України, статей 4-2, 22 Господарського процесуального кодексу України.

У відзиві на касаційну скаргу позивач не погоджується з доводами скаржника.

Заслухавши пояснення представників сторін й третіх осіб-3,4, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, відповідно до наказу Міністерства енергетики та електрифікації України від 31.08.1995 за № 177 "Про створення Державної акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" у процесі корпоратизації Державної акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" на базі виробничого енергетичного обєднання "Київенерго" створено Державну акціонерну енергопостачальну компанію "Київенерго", яка є правонаступником виробничого енергетичного об'єднання "Київенерго" відповідно майна, прав та обов'язків відособлених підрозділів, розташованих на території м. Києва, які увійшли до складу компанії.

На підставі зазначеного наказу Фонд державного майна України передав АЕК "Київенерго" об'єкти нерухомого майна згідно з Переліком майна, переданого до статутного фонду АЕК "Київенерго", до якого належить трансформаторна підстанція № 3810, яка розташована за адресою: м. Київ, вул. І.Кудрі, 40, інвентарний номер об'єкта 8030380 вартістю 46 660 947,42 карбованців.

Передане до статутного фонду майно було прийнято АЕК "Київенерго" та поставлено на облік у філіалі "Кабельні мережі Київенерго", що підтверджується інвентарною карткою обліку основних засобів, оформленою за типовою формою № 03-6 згідно з наказом Міністерства статистики України від 29.12.1995 № 352 (v0352202-95) .

Згідно з наказом про створення Відкритого акціонерного товариства "Укртелеком" від 27.12.1999 № 155 Державний комітет зв'язку та інформації України передав до статутного фонду ВАТ "Укртелеком" нерухоме майно за Переліком майна, переданого до статутного фонду ВАТ "Укртелеком", зокрема, будівля АТС-294-296, контрольно-пропускний пункт та гараж, які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Івана Кудрі, 40.

Передане до статутного фонду майно (гараж) було прийнято ВАТ "Укртелеком" та передано на баланс Київській міській філії ВАТ "Укртелеком", що підтверджується інвентарною карткою обліку основних засобів, що обліковуються на балансі Київської міської філії ПАТ "Укртелеком" № 103003426, яка складена за типовою формою № 03-6.

16.07.2009 на підставі наказу Головного управління комунальної власності м. Києва відповідачем отримані свідоцтва (№ 530-В) про право власності на будівлю АТС-294-296 площею 4 778,70 кв.м., нежилу будівлю - контрольно-пропускний пункт площею 46,00 кв.м., гараж площею 414,90 кв.м., які розташовані в м. Києві, вул. Івана Кудрі, 40 (літери А, Б, В).

Підставою для звернення з позовом у даній справі стала відповідь Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна, оформлена листом від 15.03.2011 за № 11431 (И-2011). У даному листі було зазначено про неможливість виконати замовлення позивача щодо проведення технічної інвентаризації трансформаторної підстанції № 3810 загальною площею 55,00 кв.м., оскільки дане приміщення вже було проінвентаризовано та включено до правовстановлюючих документів ВАТ "Укртелеком".

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог у частині визнання за ПАТ "Київенерго" права власності на будівлю трансформаторної підстанції № 3810 площею 43,8 кв.м. (група приміщень № 2, 3, 4, 5) за адресою: м. Київ, вул. І.Кудрі, 40. Крім того, суди попередніх інстанцій визнали вищезазначене свідоцтво на право власності № 530-В, отримане відповідачем, таким, що видане з порушенням вимог законодавства.

Задовольняючи позовні вимоги про визнання права власності за позивачем на спірне нерухоме майно, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Проте висновки господарських судів попередніх інстанцій є передчасними з огляду на таке.

Згідно з положеннями статей 1, 15 ГПК України господарський суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулась з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати питання про наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення.

Судами попередніх інстанцій не враховано те, що необхідною умовою для захисту порушеного права в порядку статті 392 ЦК України є наявність права власності на момент звернення з позовом.

При цьому, власник має право витребувати своє майно в усіх випадках від особи, яка заволоділа ним незаконно, без відповідної правової підстави (стаття 387 ЦК України), та від особи, яка набула його безвідплатно в особи, яка не мала право його відчужувати (частина 3 статті 388 ЦК України).

Указана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.12.2010 у справі № 18-03-11-05/2306.

При прийнятті оскаржуваних судових рішень суди попередніх інстанцій не врахували вищезазначеного, таким чином, неправильно застосували приписи статті 392 ЦК України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України також вбачає порушення норм процесуального права, які допущені судом першої інстанції, помилки якого не виправлені апеляційним господарським судом, виходячи з наступного.

У мотивувальний частині рішень суди попередніх інстанцій визнали свідоцтво на право власності від 16.07.2009 № 530-В, отримане відповідачем, таким, що видане з порушенням вимог законодавства. При цьому, у мотивувальній частині не наведено посилання на закон та інші нормативно-правові акти матеріального права, керуючись якими суд дійшов відповідного висновку.

У мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, з яких суд виходив при задоволенні вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (стаття 43 ГПК України).

Судами не враховано те, що резолютивна частина повинна мати вичерпні, чіткі, безумовні й такі, що випливають зі встановлених фактичних обставин, висновки по суті розглянутих вимог. При цьому, суд повинен врахувати, що відповідно до статті 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.

Виходячи із викладеного та враховуючи, що оцінка доказів і з'ясування обставин у справі на підставі статті 111-7 ГПК Українизнаходяться поза межами компетенції суду касаційної інстанції, а прийнятті у справі судові акти не можна вважати законними та обґрунтованими, колегія суддів дійшла висновку про їх скасування з передачею справи на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, усім доводам сторін надати належну правову оцінку, і в залежності від встановленого вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Крім того, суду слід звернути увагу на вимоги статті 16 ЦК України та статті 20 Господарського кодексу України щодо належного способу захисту.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9- 111-12 ГПК України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Київської міської філії у справі № 5011-74/6710-2012 задовольнити частково.

Рішення господарського суду міста Києва від 30.10.2012 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.12.2012 у справі № 5011-74/6710-2012 скасувати.

Справу № 5011-74/6710-2012 передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.