Південною митницею у травні 2012 року заявлений позов про стягнення з Приватного підприємця ОСОБА_4 46 315,35 грн - збитків від нестачі окосту при поверненні зі зберігання цього товару. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказував на те, що 01.09.10 між Дністровською митницею (правонаступником, якої була Ягорлицька митниця та у подальшому Південна митниця) та відповідачем укладено договір №75, предметом якого є зберігання безкісткових свинних окостів у кількості 18992,16 кг на суму 427 323, 60 грн. Проте, зі зберігання за цим договором, власникові повернуто окосту на 2058, 46 кг менше, вартість якого і становить суму позову. При цьому, позивач посилався на приписи статей 22, 526, 610, 611, 623, 936, 942, 949, 950, 951 Цивільного кодексу України. Рішенням господарського суду Одеської області від 27.07.12, ухваленим суддею Цісельським О.В., позовні вимоги задоволено. Вмотивовуючи рішення суд виходив з наявності усіх складових цивільного правопорушення та обґрунтованого розрахунку причинених збитків позивачеві. Суд керувався приписами статей 11, 22, 627, 629, 936, 939, 942, 944, 950, 951, 953, Цивільного кодексу України (435-15) , статей 193, 224 Господарського кодексу України. Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Колоколова С.І. -головуючого, Разюк Г.П., Андрєєвої Е.І., постановою від 13.11.12, перевірене рішення у справі скасував та прийняв нове рішення про відмову у позові. Суд апеляційної інстанції установив, що у справі відсутні докази передачі на зберігання саме 18992,16 кг окосту, оскільки відсутній акт приймання -передачі до договору зберігання від 01.09.10. Установлено апеляційним судом і відсутність збитків у позивача та доказів вини саме відповідача у нестачі товару. Південна митниця звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову у справі скасувати, а рішення просить залишити в силі. Обґрунтовуючи свої вимоги скаржник вказує на порушення апеляційним судом приписів статей 27, 99, 104 Господарського процесуального кодексу України та не вирішення питання щодо залучення до участі у справі власника майна ОСОБА_7. Скаржник зауважує на тому, що відповідач не заперечує факт відсутності спірного товару, адже як стверджує підприємець, він відшкодував ОСОБА_7 вартість відсутнього вантажу. Не погоджується скаржник і з висновком апеляційного суду про ненадання доказів проведення розрахунків з відповідачем, адже під час розгляду справи надавались акти виконаних робіт та платіжні доручення. Від Приватного підприємця ОСОБА_4 відзиву на касаційну скаргу судом не отримано. Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В., переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне. Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що спірні правовідносини виникли на підставі договору від 01.09.10 №75, укладеного між Дністровською митницею (правонаступник Південна митниця) - поклажодавцем та Приватним підприємцем ОСОБА_4 - зберігачем, за умовами якого зберігач приймає на відповідальне зберігання м'ясопродукти "безкісткові свині окости без шкіри" у кількості 18 992,16 кг на суму 427 323,60 грн на термін зберігання до 31.12.10. Пунктом 1.2 цього договору сторони, зокрема домовились, що товар вважається переданим на зберігання з моменту підписання акта приймання-передачі товару. Пунктом 2.2 договору сторони визначили, що зберігач зобов'язаний повернути майно, здане на зберігання на першу письмову вимогу поклажодавця, незалежно від терміну його зберігання, не користуватися переданим йому на зберігання майном і повернути саме те майно, яке було здане на зберігання поклажодавцем, створити необхідні умови для його зберігання з урахуванням якості і властивостей предметів зберігання. Згідно з пунктами 4.1, 4.2 цього ж договору, у разі невиконання або неналежного його виконання зберігач відшкодовує збитки у випадку втрати, знищення або пошкодження майна, а також збитки заподіяні фактом крадіжки, пожежі, дією води. Зберігач за втрату, нестачу або пошкодження зданого йому поклажодавцем на зберігання майна відповідає, зокрема у разі втрати і нестачі речі в розмірі вартості визначеної згідно з ринковими цінами на день відшкодування. Судом також установлено, що рішенням Котовського міськрайонного суду Одеської області від 21.09.10 у іншій справі № 2-2651/10 митницю зобов'язано повернути окіст в кількості 19 033,7 кг його власникові, у зв'язку з чим 16.12.10 державним виконавцем складено акт про вилучення у Південної митниці вантаж безкісткових свинних окостів без шкіри в кількості 16 993,7 кг. Як убачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду є вимога Південної митниці про стягнення з Приватного підприємця ОСОБА_4 46 315,35 грн - збитків від нестачі окосту при поверненні зі зберігання цього товару. Взаємовідносини сторін за договором зберігання регулюються главою 66 Цивільного кодексу України (435-15) . Відповідно до статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона, зберігач, зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною, поклажодавцем, і повернути її поклажодавцеві у схоронності. За приписами статті 942 вказаного Кодексу зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі. Приписами статті 949 названого Кодексу визначено обов'язок зберігача повернути річ. Зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей. Статтею 953 Цивільного кодексу України унормовано, що зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився. На відносини зі зберігання поширюються правила про відповідальність, закріплені у главі 51 Цивільного кодексу України (435-15) та спеціальні норми про відповідальність сторін договору зберігання. Згідно з приписами пункту 4 статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді відшкодування збитків. Статтею 614 названого Кодексу унормовано, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини, умислу або необережності, якщо інше не встановлено договором або законом; особа є невинуватою, якщо доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання; відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Статтею 623 Цивільного кодексу України унормовано, що боржник який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Відповідно до статті 950 Цивільного кодексу України за нестачу речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах. Тобто, за загальними правилами за нестачу речі зберігач несе цивільну відповідальність за наявності повного складу цивільного правопорушення, а саме: 1) протиправної поведінки боржника, яка проявляється у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; 2) наявності збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданими збитками; 4)вини боржника. Згідно зі статтею 951 Цивільного кодексу України збитки, завдані поклажодавцеві нестачею речі, відшкодовуються зберігачем, зокрема у разі нестачі речі - у розмірі її вартості. Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Судом апеляційної інстанції установлено та підтверджується матеріалами справи, що укладаючи договір зберігання №75 сторони визначили доказом підтверджуючим факт передачі майна на зберігання - акт приймання - передачі. Апеляційний суд установив відсутність акта приймання - передачі товару до договору №75, що як вірно зазначив суд, унеможливлює висновок про передачу відповідачеві на зберігання саме 18 992, 16 кг свинних окостів. Водночас, апеляційний суд визнав недоведеним факт понесення безпосередньо позивачем збитків у заявленому розмірі. Судом апеляційної інстанції також установлено, що позивачем не надано доказів, підтверджуючих вилучення у відповідача саме 16 993,7 кг окосту, як і не установлено вини відповідача у нестачі спірної продукції. Таким чином, суд апеляційної інстанції, дослідивши повторно усі обставини та надавши оцінку зібраним у справі доказам, на підставі повного та всебічного розгляду справи, установив відсутність усіх складових елементів цивільного правопорушення, що є обов'язковою умовою для настання відповідальності у вигляді відшкодування збитків. За таких установлених обставин справи, висновок апеляційного суду про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог визнається правомірним. Довід скаржника про не залучення до участі у справі, в якості третьої особи, власника майна ОСОБА_7 не може бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки, по-перше, незалучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, може бути підставою для скасування судового рішення лише у разі коли це призвело до прийняття неправильного рішення по суті, при розгляді цієї справи апеляційний суд установив усі обставини, які входять до предмета доказування при вирішення даного спору, по -друге, останній з клопотання про залучення його до участі у справі до суду не звертався. При цьому, враховується і те, що власник майна не позбавлений можливості захистити свої права та інтереси, у разі їх порушення, шляхом подання самостійного позову. Також не можуть бути підставою для скасування постанови у справі інші доводи скаржника, оскільки вони ґрунтуються на невірно установлених судами обставинах справи та на переоцінці доказів, яка за приписами частини 2 статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції. Отже, з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, підстав для скасування постанови у справі та задоволення касаційної скарги не вбачається. Враховуючи наведене та керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-8, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -