Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Добролюбової Т.В. суддів Гоголь Т.Г., Швеця В.О. розглянувши матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 04.02.13у справі №5019/1625/12 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агролюкс" до Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" в особі філії "Дубенського комбінату хлібопродуктів" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Фізична особа-підприємець Подставкін Андрій Федорович про стягнення 372 757,50 грн збитків

В судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: Саюк Ю.В. - за дов. від 17.04.13;

від відповідача: Мартиненко О.О. - за дов. від 25.02.13; Мельничук І.В. -за дов. від 25.02.13;

від третьої особи: не з'явилися, проте, належно повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги.

В судовому засіданні 18.04.13 оголошувалась перерва до 25.04.13

Товариством з обмеженою відповідальністю "Агролюкс" у жовтні 2012 року заявлений позов про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" в особі філії "Дубенського комбінату хлібопродуктів" 372 757, 50 грн - збитків, спричинених втратою зерна ріпаку першого класу в кількості 82,835 тонн. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказував на неповернення відповідачем зерна зі зберігання, відвантаженого за складською квитанцією від 15.08.12 №179 на підставі договору складського зберігання зерна від 06.07.12 №5. При цьому, позивач посилався на приписи статей 316, 317, 319, 321, 936-963 Цивільного кодексу України (435-15) , положення Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" (37-15) . Рішенням господарського суду Рівненської області від 05.12.12, ухваленим суддею Мамченко Ю.А., позовні вимоги задоволено повністю. Суд першої інстанції установив, що складська квитанція від 15.08.12 погашена відповідачем неправомірно, адже відсутні докази вивезення та переоформлення права власності на належне позивачеві зерно ріпаку. Установив місцевий суд і факт неповернення та втрати відповідачем спірного зерна зі зберігання, що визнав підставою для відшкодування позивачеві заявлених до стягнення збитків. Судове рішення обґрунтовано приписами статей 1, 26, 27, 30, 34, 37, 46 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", статей 22, 610, 623, 936, 942, 949, 950, 951, 953, 957 Цивільного кодексу України, статей 224, 225 Господарського кодексу України. Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Петухова М.Г. - головуючого, Василишина А.Р., Савченко Г.І., постановою від 04.02.13, перевірене рішення у справі залишив без змін, а апеляційну скаргу відповідача залишив без задоволення. Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та додатковими поясненнями, в яких просить судові рішення у справі скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Обґрунтовуючи свої вимоги скаржник вказує на те, що позивачем на виконання умов договору передано відповідачеві на зберігання 86774 кг ріпаку, вказане зерно у кількості 86774 кг позивачем було переоформлено на Приватного підприємця Подставкіна Андрія Федоровича, який у подальшому через відсутність коштів для сплати позивачеві переоформив у власність позивача ріпак у кількості 82 835 кг, котрий був отриманий третьою особою від ІСГ Західного полісся НААН (Інститут). Скаржник зауважує на тому, що за заявою Інституту та інших суб'єктів господарювання порушено кримінальну справу і зерно в кількості 1 805 243, 5 кг, в тому числі спірне, приєднано в якості речового доказу. Скаржник наголошує на порушенні судами приписів статей 22, 614, 623, 951 Цивільного кодексу України, статей 216, 218, 224 Господарського кодексу України, оскільки належний позивачеві ріпак не втрачений, він знаходиться на зберіганні у Інституту як речовий доказ у кримінальній справі, тому вважає відсутніми підстави для стягнення збитків. Скаржник зауважує також на відсутності усіх складових цивільного правопорушення та не погоджується з прийняттям судами до уваги довідки Рівненської торгово - промислової палати від 05.10.12. На думку скаржника, судами порушено також приписи статей 4-3, 43, 79 Господарського процесуального кодексу України та безпідставно не зупинено провадження у справі до вирішення кримінальної справи №1705/3412/2012 щодо Подставкіна А.Ф. Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Агролюкс" отримано відзив на касаційну скаргу, в якому товариство просить постанову у справі залишити без змін, а касаційну скаргу залишити без задоволення.

Від Приватного підприємця Подставкіна Андрія Федоровича відзиву на касаційну скаргу судами не отримано.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В., та пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне. Відповідно до частини 1 статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що між Публічним акціонерним товариством "Державною продовольчо-зерновою корпорацією України" в особі філії "Дубенського комбінату хлібопродуктів" - зерновим складом та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агролюкс" - поклажодавцем, укладено договір складського зберігання зерна від 06.07.12 № 5, за умовами якого зерновий склад зобов'язався прийняти на зберігання зернові та олійні культури (зернові, зернобобові, круп'яні, олійні культури) врожаю 2012 року, надавати додаткові послуги, відповідно до додатку № 1, що є невід'ємною частиною даного договору та в установлений строк повернути їх поклажодавцю або особі, зазначеній ним як, одержувач, відповідно до якісних показників, передбачених цим договором. Пунктом 1.2. договору сторони узгодили, що зерновий склад забезпечує знеособлене зберігання зерна за культурами і класами. Згідно з пунктом 1.3 договору зерно, що доставляється на зберігання Зерновому складу згідно із цим Договором є власністю поклажодавця. Зерновий склад не має права продавати або будь-яким іншим чином розпоряджатися Зерном поклажодавця, яке знаходиться у нього на зберіганні, до закінчення строку зберігання, передбаченого договором, крім випадків, передбачених пунктом 4.2.5 даного договору. Пунктом 3.4 договору сторони визначили, що вид, кількість і якість прийнятого на зберігання зерна зазначається в складському документі. За пунктом 3.13 договору, зерно вважається відвантаженим зерновим складом з моменту видачі акта-розрахунку на зерно та товаротранспортної накладної. Зерно вважається переоформленим зерновим складом з моменту видачі та підписання сторонами акта-розрахунку на зерно та складського документа. Пунктом 4.1.5 договору сторони передбачили, що зерновий склад зобов'язаний видати складські документи на зерно не пізніше наступного дня після прийняття його на зберігання. Пунктом 4.1.10 договору зерновий склад зобов'язався повернути зерно за першою вимогою поклажодавця у разі, коли передбачений договором строк зберігання не закінчився за умови, якщо поклажодавець за 10 днів до передбачуваної дати відвантаження зерна подає письмову заяву, в якій повинно зазначатись найменування культури, її кількість, якість за класом, група згідно зі стандартами, вид транспорту, залізнична станція призначення, реквізити одержувача, дата відвантаження. Як убачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Агролюкс" про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" в особі філії "Дубенського комбінату хлібопродуктів" 372 757, 50 грн - збитків, спричинених втратою зерна ріпаку першого класу в кількості 82,835 тонн. Правовідносини між власниками зерна та суб'єктами зберігання зерна регулюються нормами глави 66 Цивільного кодексу України (435-15) , Законом України "Про зерно та ринок зерна в Україні" (37-15) . Статтею 955 Цивільного кодексу України унормовано, що положення параграфа 1 глави 66 Цивільного кодексу України (435-15) застосовуються до окремих видів зберігання, якщо інше не встановлено положеннями цього Кодексу про окремі види зберігання або законом. Відповідно до статті 957 Цивільного кодексу України за договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності. Договір складського зберігання укладається у письмовій формі. Письмова форма договору складського зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття товару на товарний склад посвідчене складським документом. Згідно з пунктами 10, 24 статті 1 Закону України "Про зерно і ринок зерна в Україні" зберігання зерна - це комплекс заходів, що включають приймання доробку, зберігання і відвантаження зерна; складські документи на зерно - це товаророзпорядчі документи, що видаються зерновим складом власнику зерна як підтвердження прийняття зерна на зберігання та посвідчення наявності зерна і зобов'язання зернового складу повернути його володільцеві такого документа. Статтею 942 Цивільного кодексу України унормовано, що зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі. Приписами статті 949 цього ж Кодексу визначено обов'язок зберігача повернути річ. При цьому, зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, що була передана на зберігання, а якщо договором передбачено зберігання знеособлених речей, змішані родові, тотожну, або обумовлену кількість речей такого самого роду та якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей. Відповідно до статті 953 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився. Обов'язок зернового складу повернути зерно передбачений також приписами статті 32 Закону України "Про зерно і ринок зерна в Україні", а саме зерновий склад зобов'язаний повернути поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, зерно у стані, передбаченому договором складського зберігання та законодавством. Згідно з приписами статті 35 вказаного Закону зерновий склад зобов'язаний за першою вимогою володільця складського документа повернути зерно, навіть якщо передбачений договором строк його зберігання ще не закінчився. Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до статті 32 названого Кодексу доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Статтею 43 цього ж Кодексу унормовано, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Відповідно до приписів частини 2 статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні чи постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Дослідивши усі обставини та надавши оцінку зібраним у справі доказам, судами попередніх інстанцій установлено, що відповідачем на підставі договору №5 прийнято на зберігання від Товариства з обмеженою відповідальністю "Агролюкс" зерно ріпаку в кількості 82835 кг, про що свідчить складська квитанція від 15.08.12 №179 з приміткою "переоформлено з ПП Поставкіна А.Ф.". Судами також установлено, що позивач 14.09.12 скерував на адресу відповідача лист з проханням відвантажити насіння ріпаку 1 класу в кількості 82835 кг. Між тим, як установлено судами, відповідачем вказане зерно зі зберігання не повернуто. Щодо доводу скаржника про те, що спірне зерно не може бути повернуто позивачеві через приєднання його як речового доказу до кримінальної справи, то ці обставини були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій і як установлено судами, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що в якості речового доказу слід вилучати ріпак, який належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Агролюкс". Установили суди і те, що у справі відсутні докази вилучення зерна позивача, переданого відповідачеві за складською квитанцією від 15.08.12 №179 у якості речових доказів. Згідно з приписами пункту 4 статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема у вигляді відшкодування збитків. Відповідно до статті 950 Цивільного кодексу України за втрату речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах. Тобто, за загальними правилами за нестачу речі зберігач несе цивільну відповідальність за наявності повного складу цивільного правопорушення, а саме: 1) протиправної поведінки боржника, яка проявляється у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; 2) наявності збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданими збитками; 4) вини боржника. Згідно зі статтею 951 Цивільного кодексу України збитки, завдані поклажодавцеві втратою речі, відшкодовуються зберігачем у розмірі її вартості. За приписами статей 33, 34 Закону України "Про зерно і ринок зерна в Україні" за втрату зерна, прийнятого на зберігання, зерновий склад несе відповідальність на підставах, передбачених законодавством. Збитки, завдані поклажодавцеві втратою зерна, відшкодовуються зерновим складом у розмірі вартості втраченого зерна. Виходячи з того, що суди попередніх інстанцій на підставі повного та всебічного розгляду справи, установили наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення, а саме: факт неповернення відповідачем спірного зерна зі зберігання та його втрати, вину відповідача, причинний зв'язок між незбереженням майна та збитками завданими позивачеві, перевірили розмір заявлених до стягнення збитків, висновок судів про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог визнається правомірним. Твердження скаржника про порушення судами приписів статей 4-3, 43, 79 Господарського процесуального кодексу України та не зупинення провадження у справі до вирішення кримінальної справи щодо Подставкіна А.Ф., також не може бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки за приписами статті 79 названого Кодексу господарський суд зупиняє провадження у справі у разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, котра розглядається іншим судом, відхиляючи дане клопотання відповідача суди обґрунтовано зазначили, що вказані справи не є пов'язаними, оскільки як убачається з постанови про приєднання речових доказів від 04.09.12 ріпак, власником якого є позивач, в якості речового доказу до цієї кримінальної справи не приєднувався. Не можуть бути підставою для скасування постанови у справі і доводи скаржника про порушення судами приписів статей 22, 614, 623, 951 Цивільного кодексу України, статей 216, 218, 224 Господарського кодексу України, та інші доводи, оскільки вони ґрунтуються на невірно установлених судами обставинах справи та на переоцінці доказів, яка за приписами частини 2 статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції. Отже, з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, підстав для скасування постанови у справі та задоволення касаційної скарги не вбачається.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-8, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 04.02.13 у справі №5019/1625/12 залишити без змін.

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" залишити без задоволення.