Головуючого судді: Мирошниченка С.В., суддів: Барицької Т.Л., Прокопанич Г.К., розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МОТУС" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2012 та на рішення господарського суду міста Києва від 09.10.2012 у справі №5011-35/718-2012-33/392-2012 господарського суду міста Києва за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МОТУС" до Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" про зобов'язання вчинити діїв судовому засіданні взяли участь представники: - позивача повідомлений, але не з'явився; - відповідача Хребтієвська Ю.В.; Розпорядженням секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 23.04.2013 №02-05/433 змінено склад колегії суддів, в провадженні якої знаходилась дана справа та сформовано наступний склад суддів для розгляду даної справи: головуючий суддя - Мирошниченко С.В., судді: Барицька Т.Л., Прокопанич Г.К.

Постановою Вищого господарського суду України від 22.08.2012 скасовано прийняті у даній справі судові рішення, а саме: рішення господарського суду міста Києва від 02.04.2012 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2012, справу передано на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Рішенням господарського суду міста Києва від 09.10.2012 (суддя Мудрий С.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2012 (судді: Синиця О.Ф., Зеленін В.О., Мальченко А.О.), відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю "МОТУС" (надалі позивач/скаржник) у задоволенні позову до Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" (надалі відповідач/банк) про зобов'язання вчинити дії.

Позивач, не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення та постанову скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.

Сторони у справі належним чином повідомлялися про час та місце розгляду даної справи.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши застосування норм процесуального та матеріального права при прийнятті оскаржуваних судових актів, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Предметом даного спору є вимога позивача про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок, нарахованих після 26.08.2008, зобов'язальних платежів та сплачених позивачем коштів за користування кредитом згідно з умовами генерального договору про надання кредитних послуг №BL3669, виходячи з умов договору на момент укладення згідно з відсотковою ставкою 18% річних.

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилається на те, що відповідачем в односторонньому порядку безпідставно було підвищено відсоткову ставку за користування кредитом, в той час, як умовами вказаного кредитного договору передбачені певні умови, за яких відповідач має право на вчинення відповідних дій.

Скасовуючи прийняті у даній справі судові рішення, суд касаційної інстанції у своїй постанові від 22.08.2012 вказав на те, що судами попередніх інстанцій не досліджувались обставини щодо наявності погоджених сторонами у п. 5.1. кредитного договору підстав для зміни розміру процентної ставки в сторону збільшення, і, як наслідок, фактичного збільшення відповідачем процентної ставки.

Під час нового розгляду, суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, виходили з того, що відповідачем (банком) пред'явлено протокол засідання Комітету з управління активами та пасивами відповідача №7 про зміну відсоткової ставки по продуктах у зв'язку із зростанням вартості фондування у травні 2008 року по відношенню до попереднього місяця по долару США; при цьому, суди керувалися як умовами кредитного договору, так і приписами ст.ст. 525, 526, 629 ЦК України, ст. 193 ГК України, ст.ст. 32, 33, 34 ГПК України.

Вищий господарський суд України вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними з огляду на таке.

Підставою виникнення господарських зобов'язань за приписами ч. 1 ст. 174 ГК України є договір.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Статтею 1048 встановлено, що розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

В силу ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 21.04.2008 між сторонами у справі був укладений генеральний договір про надання кредитних послуг №BL3669, відповідно до умов якого, банк зобов'язався надавати позичальнику кредитні послуги у валютах, вказаних в цьому договорі, в рамках ліміту, встановленого в базовій валюті, що дорівнює 375 000,00 дол. США у порядку та на умовах, зазначених у цьому договорі; умови і порядок надання, сума, строк і порядок виконання зобов'язань, розмір і порядок плати за кредитні послуги стосовно кожної кредитної послуги в межах цього договору оформляється додатковою угодою до цього договору у формі окремої індивідуальної угоди, що є невід'ємною частиною цього договору.

Пунктом 1.1.3. генерального договору встановлено, що базовою валютою за цим договором є долар США. Під базовою валютою розуміється валюта, в яку перераховуються суми наданих та/або запитаних до отримання кредитних послуг в різних валютах даного договору, для розрахунку ліміту договору.

21.04.2008 між позичальником та банком була укладена додаткова угода №ВL3669/К-1 до генерального договору про надання кредитних послуг №ВL3669 від 21.04.2008, відповідно до п. 1 якої банк зобов'язався встановити ліміт позичальнику за кредитною лінією в сумі 1 350 000,00 грн., а позичальник зобов'язався прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредитні кошти та сплатити плату за кредит у порядку та на умовах, зазначених в індивідуальній угоді.

З п. 3.1. додаткової угоди вбачається, що сторони дійшли згоди про те, що за використання кредитних коштів у межах встановленого строку кредитування цією індивідуальною угодою встановлюється процентна ставка в розмірі 18,00% річних.

Пунктом 5.1. генерального договору передбачено, що відповідно до вимог чинного законодавства України, зокрема, статті 651 ЦК України сторони погодили, що протягом дії цього договору банк може змінити розміри процентних ставок в сторону збільшення у разі настання будь-якої із наступних обставин: здійснення поточних коливань процентних ставок за вкладами та/або кредитами, або настання змін у грошово-кредитній політиці НБУ наприклад, девальвація курсу гривні до курсу долара США більше ніж на 5% у порівнянні з курсом гривні до долара США, встановленого НБУ на дату укладення цього договору чи останнього перегляду процентної ставки; підвищення ставки на 5 відсоткових пунктів по бланкових кредитах "овернайт"НБУ з дати укладення цього договору чи останнього перегляду процентної ставки.

Отже,в силу обов'язковості дотримання та виконання умов договорів, відповідач мав право на зміну розміру процентної ставки за користування кредитними коштами лише у разі настання однієї із обставин, наведених в узгодженому сторонами договору пункті 5.1., про що вказувалося також у постанові суду касаційної інстанції у даній справі від 22.08.2012.

Відповідно до приписів п.п. 1 та 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 "Про судове рішення" (v0006600-12) на підставі статті 124 Конституції України, частини першої статті 45, частини першої статті 84 ГПК судові рішення ухвалюються іменем України і є обов'язковими до виконання на всій її території.

Рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення має бути викладено чітко, зрозуміло, грамотно (тобто не містити граматичних і стилістичних помилок, виправлень).

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:

- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 ГПК України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В той же час, суди попередніх інстанцій, роблячи висновок про доведеність відповідачем наявності узгоджених у п. 5.1. кредитного договору підстав для підвищення в односторонньому порядку процентної ставки за користування кредитними коштами на підставі наданого ним протоколу №7 Комітету з управління активами та пасивами відповідача, не дослідили, чи відповідають підстави, наведені у вказаному протоколі (зростання вартості фондування), підставам, визначеним у п. 5.1. кредитного договору, при настанні яких, банк (відповідач) має право на збільшення розміру процентної ставки за кредитним договором, укладеним з позивачем; з мотивувальних частин прийнятих у даній справі судових рішень не вбачається, що суди дотрималися вказівок суду касаційної інстанції, викладених у постанові від 22.08.2012, що є порушенням приписів ст. 111-12 ГПК України.

В силу визначених ст. 111-7 ГПК України меж перегляду справи у суді касаційної інстанції (переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.), останній не може виправити допущені судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, а відтак, прийняті у даній справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Під час нового розгляду місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити чи були підстави, визначені у п. 5.1. кредитного договору, для збільшення процентної ставки за користування кредитом, надати об'єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду, правильно застосувати норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9- 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МОТУС" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2012 та рішення господарського суду міста Києва від 09.10.2012 у справі №5011-35/718-2012-33/392-2012 скасувати і справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.