ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 квітня 2013 року Справа № 5011-42/13562-2012
( Додатково див. постанову Київського апеляційного господарського суду (rs29102566) ) ( Додатково див. рішення господарського суду міста Києва (rs27882247) )
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Мирошниченка С.В., суддів: Барицької Т.Л., Прокопанич Г.К., розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.02.2013 та на рішення господарського суду міста Києва від 27.11.2012 у справі №5011-42/13562-2012 господарського суду міста Києва за позовом Міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері у Київській області в інтересах Красилівської сільської ради Броварського району Київської області до Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" про розірвання договору, повернення вкладу, ціна позову 1 673 506,00 грн.в судовому засіданні взяли участь представники:
- прокуратури Баклан Н.Ю.;
- позивача Мельничук В.В.;
- відповідача Кузьменко Ю.С.;
Розпорядженням секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 23.04.2013 №02-05/433 змінено склад колегії суддів, в провадженні якої знаходилась дана справа та сформовано наступний склад суддів для розгляду даної справи: головуючий суддя - Мирошниченко С.В., судді: Барицька Т.Л., Прокопанич Г.К.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду міста Києва від 27.11.2012 (суддя П.І. Паламар), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.02.2013 (судді: Зеленін В.О., Синиця О.Ф., Мальченко А.О.), частково задоволений позов міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері у Київській області (надалі - прокуратура), поданий в інтересах держави в особі Красилівської сільської ради Броварського району Київської області (надалі - позивач/сільрада), до Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" (надалі - відповідач/скаржник/банк); за рішенням розірвано договір банківського вкладу зі сплатою процентів щомісяця, укладений між позивачем та відповідачем; стягнуто з відповідача 1 573 506,00 грн. банківського вкладу; в частині стягнення з відповідача 100 000,00 грн. - провадження у справі припинено.
Відповідач, не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення та постанову скасувати і справу передати на новий розгляд до місцевого господарського суду.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши застосування норм процесуального та матеріального права при прийнятті оскаржуваних судових актів, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи прокурор звернувся до господарського суду міста Києва із позовом про зобов'язання відповідача (Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України") розірвати договір банківського вкладу від 28.02.2012 №40112W40 (надалі спірний договір), укладений між позивачем (Красилівською сільською радою Броварського району Київської області) та відповідачем та про зобов'язання відповідача повернути позивачу депозитний вклад в сумі 1 673 506,00 грн. шляхом перерахування вказаної суми на рахунок позивача.
Обґрунтовуючи підстави вказаного позову, прокурор посилається на те, що спірний договір суперечить ст. 209 Земельного кодексу України, відповідно до приписів якої, кошти, які надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, використовуються на освоєння земель сільськогосподарських і лісогосподарських потреб, поліпшення відповідних угідь, охорону земель відповідно до розроблених програм та проектів землеустрою, тощо; використання цих коштів на інші цілі не допускається. В той же час, внесені позивачем відповідно до спірного договору на рахунок грошові кошти, відкритий відповідачем, використано на інші цілі, аніж передбачено вказаною нормою.
Суди попередніх інстанцій, задовольняючи частково позов, встановили, що 17.02.2012 позивачем було прийнято рішення №221, відповідно до якого доручено сільському голові укласти в установленому порядку угоди з установами банків щодо розміщення на депозитних рахунках тимчасово вільних коштів сільського бюджету, з метою ефективного використання фінансових ресурсів.
28.02.2012 між позивачем та відповідачем був укладений договір банківського вкладу №40112W40, відповідно до якого відповідач відкрив позивачу вкладний рахунок, а останній перерахував на нього вклад у розмірі 1 673 506,00 грн. строком на 296 днів, за процентною ставкою 14,0% річних.
Відповідно до ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Статтею 209 Земельного кодексу України унормовано, що кошти, що надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, використовуються на освоєння земель для сільськогосподарських і лісогосподарських потреб, поліпшення відповідних угідь, охорону земель відповідно до розроблених програм та проектів землеустрою, а також на проведення інвентаризації земель, проведення нормативної грошової оцінки землі, розмежування земель державної та комунальної власності. Використання цих коштів на інші цілі не допускається.
З матеріалів справи вбачається, що програма використання коштів, які надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, на освоєння земель для сільськогосподарських і лісогосподарських потреб, поліпшення відповідних угідь та охорону земель Красилівської сільської ради Броварського району Київської області на 2012 рік була затверджена рішенням Красилівської ради №260 від 31.05.2012, тобто після укладення спірного договору. Тобто, з часу укладення спірного договору обставини, за яких він укладався, істотно змінилися, а кошти, одержані сільрадою, які до 31.05.2012 обліковувалися як тимчасово вільні, з часу затвердження відповідної місцевої програми належали до використання на цілі, передбачені ст. 209 Земельного кодексу України; перебування цих коштів на депозитному рахунку у банку суперечить вимогам земельного законодавства. Виходячи з вищенаведеного, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку про розірвання спірного договору на підставі ст. 652 ЦК України, та про повернення банком грошових коштів сільській раді. Водночас, оскільки матеріалами справи підтверджується факт повернення банком позивачу 100 000,00 грн., то в цій частині позовних вимог провадження у справі слід припинити.
Відповідно до приписів п.п. 1, 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012 "Про судове рішення" (v0006600-12) рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 ГПК наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 4-2 ГПК щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Вищий господарський суд України вважає, що ухвалені попередніми судовими інстанціями судові рішення не відповідають вищенаведеним вимогам, що ставляться до судових рішень, висновки судів є передчасними, з огляду на таке.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.01.2011 №6 (6-2011-п) затверджено порядок розміщення тимчасово вільних коштів місцевих бюджетів на вкладних (депозитних) рахунках у банках (надалі - порядок).
Відповідно до приписів п. 2 вказаного порядку тимчасово вільні кошти місцевого бюджету (далі - тимчасово вільні кошти) - обсяг коштів місцевого бюджету, які обліковуються на рахунках загального та/або спеціального фондів на дату їх розміщення на вкладних (депозитних) рахунках і відволікання яких не призведе до втрати платоспроможності місцевого бюджету та виникнення заборгованості за відповідним фондом місцевого бюджету протягом періоду, на який передбачається здійснити розміщення таких коштів на вкладних (депозитних) рахунках у банках.
Згідно з розділом 2 ст. 69 Бюджетного кодексу України до надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать, в тому числі, кошти від відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва.
Відповідно до п. 8 ст. 7 Бюджетного кодексу України бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями та асигнуваннями.
Статтею 209 Земельного кодексу України, визначено, що кошти, що надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, використовуються на освоєння земель для сільськогосподарських і лісогосподарських потреб, поліпшення відповідних угідь, охорону земель відповідно до розроблених програм та проектів землеустрою, а також на проведення інвентаризації земель, проведення нормативної грошової оцінки землі, розмежування земель державної та комунальної власності. Використання цих коштів на інші цілі не допускається.
Водночас, роблячи висновки про нецільове використання сільрадою грошових коштів у сумі 1 673 506,00 грн. (а саме: розміщення їх на депозитному рахунку у банку), чим порушено, на думку судів попередніх інстанцій, вказану норму земельного законодавства, суди попередніх інстанцій не дослідили та не встановили, чи відносилися ці кошти до спеціального фонду місцевого бюджету сільради, що формується за рахунок відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, що є визначальним при розгляді позову, обґрунтованого виключно даною нормою.
Посилання судів попередніх інстанцій на затвердження сільрадою програми щодо використання коштів, що надходять у порядку відшкодувань втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, затвердженої рішенням сільради від 31.05.2012 №260, що, на думку судів, свідчить про зміну обставин, якими сторони керувалися при укладенні спірного договору, є передчасними (необґрунтованими), оскільки, по-перше, в матеріалах справи не міститься самої програми, з якої б вбачалося, що кошти, розміщені сільрадою на рахунку у банку відповідно до спірного договору при його укладенні відносилися до спеціального фонду місцевого бюджету, що формується за рахунок відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, або ж, цільове призначення цих коштів змінилося з прийняттям вказаної програми, а міститься лише саме рішення сільради від 31.05.2012 №260 про затвердження цієї програми; по-друге, судами попередніх інстанцій не враховано, що сама зміна обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, не є виключною підставою для розірвання договору в порядку ч. 2 ст. 652 ЦК України (на підставі якої розірвано спірний договір), адже це суперечило б позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 21.02.2011 у справі №9/219-09, і відповідно до якої, лише наявність чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 ЦК України (1. в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.). В той же час, із судових рішень не вбачається дослідження попередніми судовими інстанціями наявності усіх чотирьох умов, достатніх для розірвання договору в порядку ч. 2 ст. 652 ЦК України.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до п. 3.12. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 (v0018600-11) "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України (1798-12) судами першої інстанції" під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 58 ГПК України в одній позовній заяві може бути об'єднано кілька вимог, зв'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами. До кожної з таких вимог застосовуються положення, викладені в ч. 2 ст. 54 ГПК України, а саме: позовна заява серед іншого повинна містити зміст позовних вимог (п. 4), виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, зазначенні доказів, що підтверджують позов, законодавство, на підставі якого подається позов (п. 5).
Як вбачається з позовної заяви, прокурор просив зобов'язати банк розірвати договір банківського вкладу від 28.02.2012 №40112W40 та зобов'язати банк повернути сільраді депозитний вклад в сумі 1 673 506,00 грн.; в той же час, суд першої інстанції вирішуючи даний спір прийняв рішення про розірвання договору банківського вкладу та про стягнення з банку грошових коштів на користь сільради, при цьому не навівши жодного обґрунтування самостійного переформулювання позовних вимог прокурора, на що не було звернуто уваги судом апеляційної інстанції, який залишив рішення місцевого суду без змін, незважаючи на те, що банк в апеляційній скарзі наголошував на цьому.
Враховуючи приписи ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, які забороняють касаційній інстанції встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, колегія суддів Вищого господарського суду вважає за необхідне скасувати прийняті у даній справі судові рішення і справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва, під час якого врахувати наведене у даній постанові, та вирішити справу з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9- 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" задовольнити.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.02.2013 та рішення господарського суду міста Києва від 27.11.2012 у справі № 5011-42/13562-2012 скасувати і справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.
Головуючий
Судді:
С.В. Мирошниченко
Т.Л. Барицька
Г.К. Прокопанич