головуючого Кравчука Г.А., суддів Мачульського Г.М. (доповідач), Полянського А.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.03.2013 р. у справі №5011-7/16348-2012 Господарського суду міста Києва за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" до Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" треті особи 1. Приватне акціонерне товариство "Українська екологічна страхова компанія" 2. Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "Кім" про стягнення страхового відшкодування

за участю представників

- позивача:Кудрявцев П.М. (довіреність від 29.12.2012р.)- відповідача:Кудрявський С.М. (довіреність від 19.12.2012р.), -

Звернувшись у суд з даним позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" (далі - позивач) просило стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" (далі - відповідач) 37931,94 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в силу приписів статті 27 Закону України "Про страхування" як страховик цивільної відповідальності винної у дорожньо-транспортній пригоді особи, внаслідок якої було пошкоджено автомобіль, застрахований Приватним акціонерним товариством "Українська екологічна страхова компанія" (далі - третя особа-1), яке в свою чергу передало право вимоги по грошовим зобов'язанням позивачу відповідно до умов укладеного між ними договору, повинен відшкодувати позивачу витрати на сплату страхового відшкодування потерпілій особі.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.12.2012р. (суддя Якименко М.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.03.2013р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя: Калатай Н.Ф., судді Баранець О.М., Рябуха В.І.), в позові відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд, посилаючись на неправильне застосування і порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 18.09.2009р. Закрите акціонерне товариство "Українська екологічна страхова компанія", правонаступником якого є третя особа-1 як Страховик та Ніколайчук Любов Вікторівна як Страхувальник уклали договір добровільного страхування автотранспортних засобів, цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів, водія, та пасажирів від нещасного випадку №К/06-1/09-699 (далі - Договір), предметом якого є, зокрема, страхування майнових інтересів Страхувальника, що не суперечать чинному законодавству України, пов'язані, зокрема, з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом - автомобілем "Тойота Камрі", державний номерний знак АА 50-55 АВ.

24.07.2010р. по автодорозі Київ - Знам'янка сталась дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю цього автомобіля під керуванням Цибенка Віктора Петровича та автомобіля "Мерседес Бенц", державний номерний знак АІ 1878 АО (далі Автомобіль-1), під керуванням водія Моржова В.О.

В результаті ДТП пошкоджено застрахований автомобіль "Тойота Камрі".

Третя особа-1 виплатила Ніколайчук Л.В. 37931,94 грн. страхового відшкодування.

Згідно Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ВЕ/0912190, станом на 24.07.2010р. цивільно-правова відповідальність за збитки, заподіяні третім особам під час ДТП, яка сталась за участю автомобіля "Мерседес Бенц", була застрахована відповідачем.

Судами також встановлено, що 31.05.2012р. між позивачем та третьою особою-1 укладено договір про надання фінансових послуг факторингу, за умовам якого перелік вимог, які третя особа-1 передає позивачу, а позивач приймає і зобов'язується оплатити за грошовими зобов'язаннями, що перейшли до третьої особи-1 як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором страхування, визначається згідно Додатку №1 до договору, ідентифікація переданих вимог відбувається за одним критерієм: номером страхового акту, складеного третьою особою-1.

31.05.2012р. сторонами підписано Додаток №1 до договору, де ними погоджено загальну кількість вимог, які передаються, - 431, їх вартість - 21550 грн., та їх перелік, згідно якого, серед інших, передано і право спірної вимоги (п. 264 переліку).

15.08.2012р. позивач та третя особа-1 склали акт заліку зустрічних однорідних вимог, строк яких наступив, на загальну суму 24519,35 грн., до яких, за твердженням позивача, увійшла його заборгованість перед третьою особою-1 за Договором факторингу.

Копію вказаного акту позивачем додано до пояснень по справі від 28.02.2013р.

На здійснення своїх прав за договором факторингу, позивач звертався до відповідача з вимогами від 02.07.2012р. №015 та від 18.09.2012р. №015, в яких просив відповідача сплатити розмір виплаченого страхового відшкодування в сумі 37 931,94 грн. на свою користь.

Відповідач у виплаті страхового відшкодування позивачу відмовив, наслідком чого стало звернення позивача до суду з цим позовом.

Суд першої інстанції, відмовляючи в позові виходив з того, що позивач не надав доказів того, що він має право виконувати факторингові операції, здійснення яких передбачає обов'язковий статус фактора як фінансової установи, а третя особа-1 не мала юридичної можливості відступити право вимоги позивачу, оскільки дана вимога вже була відступлена Товариству з обмеженою відповідальністю "Фірма "Кім" (далі - третя особа-2) на підставі договору про відступлення права вимоги.

Апеляційний господарський суд, залишаючи вказане рішення без змін, дійшов висновку, що договір факторингу між позивачем та третьою особою-1 не є укладеним, оскільки не містить всіх істотних умов, тому позовні вимоги є безпідставними.

Між тим, прийняті рішення не можуть бути залишені без змін з огляду на наступне.

Як вбачається з матерів справи, суд першої інстанції приймаючи рішення про відмову у позові дійшов передчасного висновку про відсутність у позивача статусу фінансової установи, що не дозволяє йому здійснювати факторингові операції. Апеляційний господарський суд вказане твердження суду першої інстанції спростував, встановивши, що позивач має свідоцтво про реєстрацію фінансової установи.

Разом з тим, суд першої інстанції виходив також з того, що спірне право вимоги було передане третій особі-2 за договором про відступлення права вимоги до укладення договору факторингу, тому воно не могло передаватись позивачу.

В своїх поясненнях, поданих апеляційному суду, позивач посилався на те, що вказаний договір відступлення права вимоги було розірвано, відповідач за спірною вимогою нікому кошти не сплачував.

Апеляційний господарський суд всупереч приписів статей 47, 43 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) не перевірив вказаних тверджень позивача, не встановив обставин справи в цій частині, а також не зробив висновку щодо обґрунтованості чи необґрунтованості мотивації суду першої інстанції про безпідставність позовних вимог з урахуванням вищевикладеного, а тому судами неповно встановлено обставин справи, що мають значення для правильного вирішення справи.

Крім того, доводи апеляційного суду про визнання договору неукладеним, є необґрунтованими.

Так, відповідно до приписів частини четвертої статті 12 Цивільного кодексу України особа може за відплатним або безвідплатним договором передати своє майнове право іншій особі, крім випадків, встановлених законом.

Встановивши що третя особа-1 за умовами укладеного з позивачем договору уступила йому своє право вимоги, та не встановивши, що Законом України "Про страхування" (85/96-ВР) встановлено обмеження на таку уступку, суд апеляційної інстанції дійшов незаконного висновку про те, що в цій частині договір не містить істотних умов, а тому є неукладеним.

При цьому, суд апеляційної інстанції фактично визначив правовідносини щодо прав і обов'язків сторін за вказаним договором, які виходять за межі спірних у даній справі правовідносин.

Як роз'яснив Пленум Верхового Суду України у своїй постанові від 06.11.2009 року №9 (v0009700-09) "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" згідно зі статтею 217 Цивільного кодексу України правочин не може бути визнаний недійсним у цілому, якщо закону не відповідають лише його окремі частини й обставини справи свідчать про те, що він був би вчинений і без включення недійсної частини. У цьому разі відповідно до статті 217 ЦК суд може визнати недійсною частину правочину, з'ясувавши думку сторін правочину. Якщо у недійсній частині правочин був виконаний однією зі сторін, суд визначає наслідки його недійсності залежно від підстав, з яких він визнаний недійсним (п.9).

Згідно ж роз'яснень Пленуму Вищого господарського суду України, викладених у постанові від 24.10.2011р. №11 (v0011600-11) "Про деякі питання практики застосування розділу XII1 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) " відповідно до частини першої статті 47 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи, частина перша статті 43 названого Кодексу містить вимоги щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, а недодержання судами цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, також є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду (п.11).

Згідно приписів статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним та додатково перевіряти докази.

Оскільки вирішення спору в даній справі пов'язане із повним дослідженням та оцінкою доказів, враховуючи вимоги статей 1115, 1117 цього кодексу, судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд.

При новому розгляді справи суду необхідно всебічно та повно з'ясувати обставини справи в їх сукупності та вирішити спір відповідно до закону.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9п.3, 111-10ч.1, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України, -

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.03.2013р. та рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2012р. у справі №5011-7/16348-2012 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.