головуючого Гольцової Л.А. (доповідач) суддів Губенко Н.М., Іванової Л.Б.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Восток" на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 27.02.2013 у справі № 5006/18/90пд/2012 господарського суду Донецької області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Восток" до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 про розірвання договору від 15.06.2011 № 110507 за участю представників сторін:

позивача: Омельченко О.О., дов. від 11.01.2013;

відповідача: ОСОБА_6, дов. від 15.04.2013;

Рішенням Господарського суду Донецької області від 09.01.2013 у справі №5006/18/90пд/2012 (суддя Овсяннікова О.В.) позовні вимоги задоволено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 27.02.2013 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Зубченко І.В., судді - Марченко О.А., Татенко В.М.) рішення Господарського суду Донецької області від 09.01.2013 у справі №5006/18/90пд/2012 скасовано, прийнято нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, ТОВ "Восток" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржуване судове рішення.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено наступні фактичні обставини.

Між ТОВ "Восток" (Замовник) та ФОП ОСОБА_4 (Виконавець) 15.06.2011 укладений договір №110507, за умовами якого Виконавець прийняв на себе зобов'язання за плату та за рахунок Замовника надати послуги з організації оформлення, виготовлення, погодження та отримання документів (проект відводу для передачі в оренду земельної ділянки, передбачені чинним законодавством погодження та висновки), а також отримання відповідних рішень місцевих органів самоврядування, необхідних для укладення та державної реєстрації договора оренди земельної ділянки площею 4,75 га для експлуатації нафтобази, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (п. 1.1 договору).

Факт надання послуг виконавцем по даному договору підтверджується актами наданих послуг, підписаними сторонами (п.1.2 договору).

Відповідно до п.2.1 договору, вартість послуг Виконавця, які надаються Замовнику в рамках даного договору, складає 504700,00 грн. без ПДВ.

Згідно п.2.2 договору оплата здійснюється наступним чином: перший платіж в сумі 252350,00 грн. Замовник перераховує на банківський рахунок Виконавця протягом 10 банківських днів з моменту підписання договору; другий платіж в сумі 252350,00 грн. Замовник сплачує Виконавцю протягом 10 банківських днів з моменту надання Виконавцем Замовнику рішення місцевого органу самоврядування про передачу в оренду ТОВ "Восток" земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1.

Розділом 3 договору визначено такі обов'язки Виконавця, як надати послуги, вказані в п.1.1 даного договору, у відповідності з вимогами законодавства України до подібного роду послуг та керуючись методиками, прийнятими Виконавцем в його звичайній практиці (п.3.1 договору); представляти інтереси Замовника при взаємодії з органами державної влади та місцевого самоврядування, отримувати та надавати всі необхідні документи та інформацію, здійснювати всі юридичні дії, необхідні для виконання своїх зобов'язань за договором (п.3.2 договору); протягом одного робочого дня з дати закінчення виконання послуг, вказаних в п.1.1 договору, надати Замовнику на підпис акт наданих послуг (п.3.3 договору).

Строк виконання робіт 12 календарних місяців з моменту отримання Виконавцем оплати у відповідності з п.2.2 договору (п.3.4 договору).

Судами досліджено, що розділом 4 договору визначено обов'язки Замовника, зокрема, Замовник зобов'язався виконати в повному об'ємі свої зобов'язання, передбачені даним договором та всіма додатками та доповненнями до нього (п.4.1 договору); надати Виконавцю всю інформацію та документацію, необхідну йому для виконання своїх зобов'язань за договором (п.4.2 договору); при відсутності зауважень затвердити одержані від Виконавця акти звірки взаєморозрахунків (п.4.3 договору).

Відповідно до п.5.1 договору, він вступає в силу з дати його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань.

Виконавець приступає до надання послуг, передбачених в п.1.1 договору, з моменту підписання договору (п. 5.2 договору).

Господарськими судами попередніх інстанції встановлено, що на виконання умов договору позивач платіжним дорученням від 01.07.2011 №1899 перерахував відповідачу грошові кошти в сумі 252350,00 грн. Отже, відповідач мав розпочати надання послуг 02.07.2011 та закінчити їх виконання 02.07.2012.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, як вірно зазначено попередніми судовими інстанціями, позивач зазначив, що підставою для звернення до суду з даним позовом стало невиконання відповідачем в строк до 03.07.2012 своїх зобов'язань за договором та не надання для підписання акта наданих послуг разом з договором про оренду земельної ділянки.

Приймаючи рішення у справі про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з положень ст.ст. 526, 651, 654, 901, 887 ЦК України та дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, оскільки матеріалами справи підтверджено не виконання відповідачем зобов'язань за договором. Зокрема, суд зауважив, що відповідач не звертався до позивача з пропозиціями щодо надання переліку документів та вихідних даних, які є необхідними для підготовки проекта відводу земельної ділянки і які мав передати Замовник Виконавцю.

Здійснюючи перегляд рішення суду в апеляційному порядку, суд вказав на неповне з'ясування місцевим господарським судом обставин, які мають значення для справи, що призвело до порушення норм матеріального та процесуального права.

Апеляційний господарський суд, приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову керувався положеннями ст.ст. 525, 526, 538, 651, 901, 903, 907 ЦК України, ч. 4 ст. 15 Закону України "Про оренду землі" та виходив з того, що матеріалами справи не доведено виконання позивачем п. 4.2 договору, а також надання копій правовстановлюючих документів на всі об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці в с.Яковлевка, вул.Восточна, 1а, у тому числі на самовільно збудовані, що є вихідною документацією, необхідною для розроблення проекта землеустрою.

Згідно положень ч. 2 ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно до абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" (v0006600-12) рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 (v0006600-12) ).

Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (ст. ст. 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (ст. 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст. 525 ЦК України).

Зважаючи на зміст вищезазначеного договору, апеляційний господарський суд обґрунтовано визначився, що за своєю правовою природою цей договір є договором про надання послуг.

Статтею 901 ЦК України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

У відповідності до ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов'язаний виплатити виконавцеві розумну плату.

Згідно зі ст. 907 ЦК України договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін. Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.

При цьому, повинні враховуватися приписи ч. 2 ст. 651 ЦК України, які є загальними для розірвання договору та які передбачають можливість розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, установлених договором або законом.

Перевіряючи дотримання кожною із сторін своїх зобов'язань за цим договором судом апеляційної інстанції встановлено, що зміст укладеного між сторонами договору свідчить, що метою вчинення відповідачем певних дій (надання послуг) є укладення позивачем, у подальшому, договору оренди земельної ділянки. При цьому, наведені у п.1.1 договору види робіт, визначають лише послідовність цих дій для кінцевої мети.

Судом апеляційної інстанції дано оцінку фактам, встановленим в рішенні Господарського суду Донецької області від 18.01.2012 у справі № 32/130пн, з якого, як зазначено судом вбачається, що на земельній ділянці, яку позивач бажає взяти в оренду в с.Яковлевка по вул. Восточна, 1а, розташовані об'єкти нерухомості, частина з яких визнані самовільно збудованими і не пройшли державної реєстрації.

За відсутності правовстановлюючих документів на вказані об'єкти нерухомості, які знаходяться на земельній ділянці, є неможливим виготовлення проекта відводу цієї ділянки, та, як наслідок, виконання відповідачем зобов'язань з підготовки, оформлення та укладення договору оренди вищевказаної земельної ділянки, що вірно досліджено та з'ясовано апеляційним господарським судом.

До того ж, апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що надання Виконавцю (відповідачу) всієї інформації та документації, необхідної йому для виконання своїх зобов'язань за договором, згідно з п.4.2 договору є обов'язком Замовника (позивача), на що місцевий господарський суд уваги не звернув та не врахував при вирішенні спору.

Згідно ч.4 ст. 15 Закону України "Про оренду землі" невід'ємною частиною договору оренди землі є: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об'єкта оренди; проект відведення земельної ділянки у разі його розроблення згідно із законом.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ч. 1 ст. 32 ГПК України).

У відповідності до ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34 ГПК України).

Перевіряючи матеріали справи в їх сукупності та надаючи оцінку позовним вимогам позивача, апеляційний господарський суд мотивовано встановив, що з матеріалів справи не вбачається надання позивачем відповідачу копій правовстановлюючих документів на всі об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці за адресою: Донецька обл., Ясинуватський р-н., с. Яковлевка, вул. Восточна, 1а, у тому числі на самовільно збудовані, що є вихідною документацією, необхідною для розроблення проекту землеустрою.

Беручи до уваги зазначене, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з доводами суду апеляційної інстанції, що позивач, при зверненні до суду з даним позовом з підстав, які ним визначені в цій позовній заяві, не довів істотного порушення відповідачем умов спірного договору щодо надання ним послуг з представництва інтересів позивача з підготовки пакету документів для оформлення та укладення договору земельної ділянки, які спричинили б виникнення необхідності розірвати договір у судовому порядку.

Згідно з ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

При цьому, суд апеляційної інстанції правильно звернув увагу, що наявні докази, надані сторонами процесу та зібрані під час розгляду справи по суті спору, підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Здійснюючи перегляд рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд, керуючись положеннями ст.ст. 99, 101 ГПК України, відхиляючи доводи позивача (апелянта) та спростовуючи подані останнім докази, у мотивувальній частині судового рішення навів правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи та докази не взято до уваги судом.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що вищезазначені висновки суду апеляційної інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог, зроблені з дотриманням вимог ст. ст. 43, 47, 43 ГПК України (1798-12) щодо повного та всебічного дослідження фактичних обставин справи і перевірки їх наявними доказами з урахуванням визначених меж позовних вимог та правильного застосування законодавства під час розгляду справи.

Відповідно до ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що доводи скаржника фактично зводяться до оцінки доказів та переоцінки обставин справи, що не є компетенцією касаційної інстанції, з огляду на приписи ст.ст. 111-5, 111-7 ГПК України.

Враховуючи межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Восток" залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 27.02.2013 у справі № 5006/18/90пд/2012 - без змін.