головуючого Кравчука Г.А., суддів Мачульського Г.М. (доповідач), Полянського А.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства юстиції України на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.03.2013 р. у справі №2/5005/7026/2012 Господарського суду Дніпропетровської областіза позовомМіністерства юстиції України до 1. Комунального підприємства "Дніпродзержинськ тепломережа" 2. Публічного акціонерного товариства "Дніпродзержинська теплоелектроцентраль" третя особа Державна казначейська служба про відшкодування шкоди

за участю представників

- позивача:Гром Д.О. (довіреність від 28.12.2012р.)- відповідача-2:Кісілевич Є.Є. (довіреність від 15.05.12р.), -

Звернувшись у суд з даним позовом, Міністерство юстиції України в інтересах держави Україна (далі - позивач) просило з урахуванням уточнення позовних вимог стягнути з Комунального підприємства "Дніпродзержинськ тепломережа" (далі - відповідач-1) 4950,00 грн., та з Комунального підприємства "Дніпродзержинськ тепломережа" Публічного акціонерного товариства "Дніпродзержинська теплоелектроцентраль" (далі - відповідач-2) 13117,55 грн. збитків, завданих Державному бюджету України в сумі 18067,55 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Європейським судом з прав людини від 10.12.2009р. у справі "Куценко проти України" встановлено порушення норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) в частині тривалого виконання рішення національного суду у цивільній справі, на виконання якого Урядом України з Державного бюджету України було виплачено на особистий рахунок ОСОБА_6 18067,55 грн. моральної шкоди, що становить збитки бюджету, які повинні бути відшкодовані відповідачами як безпосередніми заподіювачами шкоди.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 30.10.2012р. (суддя Боділовська М.М.) позов задоволено повністю.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.03.2013р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя: Чимбар Л.О., судді Чоха Л.В., Антонік С.Г.) це рішення суду першої інстанції скасовано, в позові відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, посилаючись на неправильне застосування і порушення апеляційним судом норм матеріального права.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач-2 просить залишити її без задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість судового рішення.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням від 14.05.2004р. Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська частково задовольнив позов ОСОБА_6 та стягнув на її користь 2000,00 грн. моральної шкоди з КП "Дніпродзержинськтепломережа", та 1000,00 грн. моральної шкоди з ВАТ "Дніпродзержинська теплоелектроцентраль".

У зв'язку з тривалим невиконанням рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 14.05.2004р., ОСОБА_6 звернулася зі скаргою до Європейського суду.

Рішенням Європейського суду від 10.12.2009р. у справі "Куценко проти України" за заявою № 41936/05 встановлено порушення норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р. в частині тривалого виконання рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 14.05.2004р. та зобов'язано Уряд України виплатити заявниці 1800,00 євро в якості відшкодування моральної шкоди.

На виконання рішення Європейського суду з прав людини від 10.12.2009р. з Державного бюджету України на особистий рахунок ОСОБА_6 перераховано 18067,55грн., що еквівалентно 1800 євро на день здійснення платежу, що підтверджується платіжним дорученням від 15.07.2010р. №715.

Позивач, вважаючи, що вказані витрати бюджету є збитками завданими діями відповідачів, просить зобов'язати суд їх відшкодувати.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, своє рішення мотивував обґрунтованістю позовних вимог, оскільки виконати судове рішення насамперед повинні були відповідачі.

Апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в позові, виходив з того, що порушення вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Європейським судом з прав людини встановлено саме державою Україна, на яку покладено обов'язок забезпечувати своєму громадянину право на ефективний правовий захист, тому причино-наслідковий зв'язку між витратами позивача та діями відповідачів відсутній.

Підстави для скасування оскарженої постанови відсутні, з огляду на наступне.

Статтею 2 Закону України "Про виконавче провадження" у редакції, що діяла на час тривалого не виконання рішення національного суду, примусове виконання рішень судів в Україні покладено було на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Приписами статті 30 цього Закону у зазначеній редакції було визначено, що державний виконавець вчиняє дії, спрямовані на добровільне виконання рішення національного суду у встановлений постановою строк, який відповідно до статті 24 цього Закону не може перевищувати семи днів.

Згідно статті 25 вказаного Закону державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії по виконанню рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а по виконанню рішення немайнового характеру - у двомісячний строк. Строки здійснення виконавчого провадження не поширюються на час відкладення провадження виконавчих дій або зупинення виконавчого провадження та на період реалізації арештованого майна боржника.

При цьому позов обґрунтовано саме тривалим невиконанням рішення національного суду, а судами встановлено, що рішення національного суду знаходилось на примусовому виконанні органу державної виконавчої служби, та встановлено, що саме орган державної виконавчої служби зобов'язаний був вчинити необхідні заходи для виконання рішення національного суду.

Відповідно до приписів статті 1166 Цивільного кодексу України відшкодування шкоди здійснюється у разі, наявності у діях відповідача всіх елементів складу цивільного правопорушення у їх сукупності: неправомірної поведінки, наявності шкоди, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та шкодою, вини.

При цьому причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, полягає у тому, що наслідки у вигляді шкоди настають лише через неправомірну поведінку відповідача, а не іншої особи, оскільки сама лише неправомірна поведінка особи, яка не пов'язана із наслідками у вигляді шкоди, не тягне за собою її відшкодування.

Таким чином, оскільки примусове виконання рішення національного суду здійснювалось органом державної виконавчої служби, суд касаційної інстанції погоджується з висновком апеляційного суду про відсутність причинно-наслідкового зв'язку між шкодою та діями відповідача.

Як вірно зазначено апеляційним судом, подібна правова позиція викладена у судових рішеннях зі справи Господарського суду Донецької області №20/21, з висновками якої погодився Верховний Суд України у постанові від 20.12.2010р., яка відповідно до приписів статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковою як для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, так і для всіх судів України.

Відтак, оскаржена постанова суду є законною та обґрунтованою і підстави для її скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 п.1, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, -

Касаційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.03.2013р. у справі Господарського суду Дніпропетровської області №2/5005/7026/2012 - без змін.