головуючого Гольцової Л.А. (доповідач) суддів Губенко Н.М., Іванової Л.Б.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" на рішення та на постанову Господарського суду Чернівецької області від 26.11.2012 Львівського апеляційного господарського суду від 12.02.2013у справі № 5027/637/2012 господарського суду Чернівецької областіза позовом Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Тод Нік"; 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Блікс" треті особи 1. Державна податкова інспекція у м. Чернівці; 2. Товарна біржа "Центральна українська біржа" про визнання недійсним контракту купівлі-продажуза участю представників сторін:

позивача: повідомлений, але не з'явився;

відповідача 1: Решетов В.В., дов. від 17.10.2012;

відповідача 2: повідомлений, але не з'явився;

третьої особи 1: повідомлений, але не з'явився;

третьої особи 2: повідомлений, але не з'явився;

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 26.11.2012 у справі №5027/637/2012 (суддя Гушилик С.М.) відмовлено в задоволенні позову та відмовлено в задоволенні клопотання про призначення будівельно-технічної експертизи.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.02.2013 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Бонк Т.Б., судді - Бойко С.М., Костів Т.С.) рішення Господарського суду Чернівецької області від 26.11.2012 у справі №5027/637/2012 залишено без змін.

Не погоджуючись з рішеннями попередніх судових інстанцій, ПАТ "КБ "Приватбанк" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Відповідач-1 надав відзив на касаційну скаргу, в якому заперечує проти її задоволення, просить прийняті у даній справі судові рішення залишити без змін.

Відзиви від відповідача-2 та третіх осіб на касаційну скаргу не надходили, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржувані судові рішення.

Усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено наступні фактичні обставини.

Між позивачем (Іпотекодержатель) та відповідачем-2 (Іпотекодавець) 30.10.2007 укладено іпотечний договір № 31, предметом якого є надання Іпотекдавцем в іпотеку нерухомого майна, визначеного у п. 7 цього договору, в забезпечення виконання зобов'язань відповідача-2 (Позичальник) перед Іпотекодержателем. За умовами даного договору, Іпотекодержатель набув права в разі невиконання Іпотекодавцем зобов'язань за договором, одержати задоволення за рахунок переданого в іпотеку нерухомого майна переважно перед іншими Кредиторами Позичальника та Іпотекодавця.

За цим договором іпотекою забезпечується виконання зобов'язань Позичальника, які випливають з Кредитного договору від 29.10.2007 № 31 (п. 2 договору).

Пунктом 7 договору визначено, що в забезпечення виконання Позичальником зобов'язань за Кредитним договором та Іпотекодавцем зобов'язань за цим договором, Іпотекодавець надав в іпотеку належне йому на праві власності нежилі будівлі за адресою: м.Чернівці, вул. Заводська, 42. На земельній ділянці розташовано: адміністративна будівля (літера А) загальною площею 182,2 кв.м; механічна майстерня (літера Б) загальною площею 150,2 кв.м; цех 2 збирання піддонів (літера В) загальною площею 777,4 кв.м; будівля складу (літера Г) загальною площею 28 кв.м; будівля складу (літера Д) загальною площею 59,6 кв.м; соляна кімната (сушка) (літера Е) загальною площею 18,9 кв. м; котельна (літера Ж) загальною площею 27,6 кв.м; сушка СКД спарена (літера 3) загальною площею 37,7 кв.м; цех лісопильний (літера К) загальною площею 601,2 кв.м; циклон (літера Л) загальною площею 28,6 кв.м; циклон (літера Л1) загальною площею 13,6 кв.м; побутове приміщення (літера М) загальною площею 54,9 кв.м; склад матеріалів (літера О) загальною площею 341,7 кв.м; цех 3 столярний (літера Ц) загальною площею 301,7 кв.м; склад ПММ (літера Р) загальною площею 423 кв.м; склад (літера С) загальною площею 643,6 кв.м; побутове приміщення (літера Ф) загальною площею 71,7 кв.м; вбиральня (літера Т); навіс (літера X); навіс (літера Ц1); вбиральня (літера Т-2); огорожа (літера 1-7), загальною площею 3 380,9 кв.м.

Предмет іпотеки належить Іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу № 35, укладеного між КП "Рембудшлях" та ТОВ "Блікс" 05.07.2001, зареєстрованого в Чернівецькому комунальному обласному БТІ 09.07.2001 в реєстровій книзі № 12 за реєстровим № 771, в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно - за №3244157. Предмет іпотеки зареєстрований у встановленому законом порядку, як окремий виділений в натурі об'єкт права власності. Нерухоме майно, зазначене в цьому пункті, передається в іпотеку разом з усіма його приналежностями. Предмет іпотеки знаходиться за адресою: м. Чернівці, вул. Заводська, 42. Згідно даного договору іпотеки, цільове призначення предмету іпотеки: адміністративні та виробничі приміщення.

Господарськими судами встановлено, що 18.02.2009 між ТОВ "Блікс" (Продавець) та ТОВ "Тод Нік" (Покупець) укладено контракт купівлі-продажу майна ЧРФ № 90218/01, за умовами якого Продавець продав, а Покупець отримав у власність майно, а саме кран козловий ККС-10-ЗК (зав. № 81673), підкранова колія довжиною 67 м. п., що знаходяться за адресою: м. Чернівці, вул. Заводська, 42. Загальна вартість майна, яке є предметом зазначеного контракту, становить 24 002,45 грн. (п. 1 контракту).

Зазначений контракт зареєстрований на товарній біржі "Центральна Українська товарна біржа" за адресою: м. Чернівці, вул. Калинівська, 13А.

Згідно п. 4 контракту, даний документ набирає чинності з моменту його підписання.

Предметом позовних вимог є, як правильно визначено судами попередніх інстанцій, визнання недійсним контракту купівлі-продажу майна ЧРФ № 90218/01 від 18.02.2009 з підстав його невідповідності 203, 215 ЦК України (435-15) .

Приймаючи рішення у справі про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд виходив з того, що спірний контракт не порушує інтересів позивача.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Визнання договору недійсним є одним із способів захисту, який застосовується судом у випадках та порядку, визначеному цивільним законодавством.

Відповідно до приписів статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Зміст правочину складають як права та обов'язки, про набуття, зміну, припинення яких домовилися учасники правочину.

Зважаючи на зміст спірного контракту, позивач не є його стороною, що правильно досліджено та з'ясовано судами.

Таким чином, судова колегія касаційної інстанції вважає вірним висновок попередніх судових інстанцій, які зауважили, що позивач, звертаючись до суду із даним позовом та вимагаючи визнати недійсним вищевказаний контракт, не будучи стороною за цим правочином, зобов'язаний довести, яким чином оспорюваний документ порушує його права та законні інтереси, а суд, в свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і, в залежності від встановленого, вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.

Статтею 575 ЦК України визначено, що іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про іпотеку", іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Здійснюючи розгляд справи, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд встановив, що за даними витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно від 06.04.2009, що належить ТОВ "Блікс", таке майно, як кран козловий ККС-10-ЗК (зав. № 81673), підкранова колія довжиною 67 м. п., в даному реєстрі не зазначено.

Крім того, Чернівецьке комунальне обласне БТІ повідомило, що у відповідності до Методичних рекомендацій стосовно визначення нерухомого майна, яке знаходиться на земельних ділянках, право власності на які підлягає державній реєстрації, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 14.04.2009 № 660/5 (v660_323-09) , Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.2001 № 127 (z0582-01) - козлові крани, підкранова та під'їзна колії не відносяться до об'єктів нерухомого майна, які підлягають технічній інвентаризації.

У відповідності до ст. 181 ЦК України, до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації. Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

Отже, з огляду на наведені норми, речі, не віднесені ЦК України (435-15) або окремими законами до нерухомих, вважаються рухомими.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 33 ГПК України).

Статтею 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Зважаючи на викладене, суди обґрунтовано визначились, що згідно умов іпотечного договору № 31, в іпотеку було передано об'єкти нерухомого майна, однак кран і підкранова колія, які є предметом спірного контракту купівлі-продажу, не відносяться до об'єктів нерухомого майна, а також не містяться у переліку об'єктів, переданих в іпотеку.

Згідно зі ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Враховуючи наведене, Вищий господарський суд України вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що позивачем, в межах заявленого позову та з підстав, наведених у ньому, не підтверджено відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України порушення інтересів останнього внаслідок укладення між відповідачами контракту купівлі-продажу ЧРФ № 90218/02.

При цьому, судами правильно не взято до уваги заяву відповідача-1 про застосування строку позовної давності, оскільки правила про позовну давність, відповідно до ст. 267 ЦК України, мають застосовуватися лише тоді, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права. У випадках відсутності такого права або коли воно ніким не порушене, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а у зв'язку з необґрунтованістю самої вимоги.

Також, колегія суддів касаційної інстанції підтримує доводи суду першої інстанції про відмову в задоволенні клопотання позивача про призначення будівельно-технічної експертизи, оскільки не допускається поставлення перед судовими експертами правових питань, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду. Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Судом першої інстанції, розглянувши заявлене позивачем вказане вище клопотання встановлено, що в даному випадку, на вирішення експертам позивачем запропоновано питання, які потребують не спеціальних знань в інших галузях науки чи техніки, як того вимагає ст. 41 ГПК України та ст. 1 Закону України "Про судову експертизу", а питання правового характеру, які потребують правової оцінки на підставі наданих суду матеріалів та чинного законодавства.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч. 1 ст. 43 ГПК України).

Матеріали справи свідчать про те, що як місцевим, так і апеляційним господарськими судами в порядку ст. 43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права.

Відповідно до ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що доводи скаржника фактично зводяться до оцінки доказів та переоцінки обставин справи, що не є компетенцією касаційної інстанції, з огляду на приписи ст.ст. 111-5, 111-7 ГПК України.

Відповідно до п. 1 ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм законодавства при прийнятті судових рішень у даній справі не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для їх зміни чи скасування колегія суддів касаційної інстанції не вбачає.

Керуючись ст.ст. 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Чернівецької області від 26.11.2012 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.02.2013 у справі №5027/637/2012 - без змін.