розглянувши матеріали касаційної скарги Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 05.02.2013 р.у справі господарського суду № 5023/4157/12 Харківської області за позовом Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради до товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Сучасник" про за участю представників сторін: позивача - відповідача - виселення Воронова Ю.В. дов. № 258 від 11.01.2013 Власенко М.Г. дов. № 98 від 06.04.2013

У вересні 2012 року Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради звернулось до господарського суду Харківської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Сучасник" з вимогою виселити ТОВ фірму "Сучасник" з нежитлових приміщень загальною площею 246 кв. м по вул. Блюхера, 21, літ "А-2", в м. Харкові та передати ці приміщення Управлінню комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради. Позов був мотивований закінченням строку Договору оренди спірних приміщень та письмовим попередженням відповідача про неукладення договору на новий строк.

Рішенням господарського суду Харківської області від 10.12.2012 (головуючий суддя Задорожна І.М., суддя, Жигалкін І.П., суддя Френдій Н.А.) позов задоволено: виселено ТОВ фірму "Сучасник" з нежитлових приміщень загальною площею 246 кв. м. по вул. Блюхера, 21, літ "А-2", в м. Харкові та передано нежитлові приміщення загальною площею 246 кв. м. по вул. Блюхера, 21, літ "А-2" в м. Харкові Управлінню комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради. Стягнуто з ТОВ фірми "Сучасник" на користь Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради 1 073,0грн. судового збору.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 05.02.2013 ( головуючого судді Шепітько І.І., суддів Івакіної В.О., Пелипенко Н.М.) за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Сучасник" Рішення господарського суду Харківської області від 10.12.2012 скасовано та прийнято нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено з тих підстав, що позивач обрав невірний спосіб захисту свого порушеного права за Договором оренди нежитлового приміщення.

Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилається на порушення апеляційним судом матеріального та процесуального права, просить Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 05.02.2013 скасувати, а Рішення господарського суду Харківської області від 10.12.2012 залишити в силі.

Заслухавши присутніх представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішення і постанові та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, що 14.05.2002 Управлінням комунального майна та приватизації Виконавчого комітету Харківської міської ради прийнято Розпорядження №643 про переукладення Договору оренди №247 від 26.12.1994р. у зв'язку з необхідністю його приведення у відповідність до ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

01 липня 2002 року між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (орендодавець) та ТОВ фірми "Сучасник" (орендар) укладено Договір № 937 оренди нежитлового приміщення (будівлі), предметом якого є нежитлові приміщення загальною площею 246,00 кв.м, які розташовані у будівлі за адресою: вул. Блюхера, 21 літера А-2" м. Харків.

Відповідно до п.2.1 Договору вступ орендаря у володіння та користування нежитловим приміщенням настає одночасно із підписанням сторонами Договору та Акта прийому-передачі вказаного приміщення. Передача нежитлового приміщення (будівлі) в оренду не спричиняє передачу орендарю права власності на це приміщення. Власником орендованого нежитлового приміщення залишається територіальна громада м. Харкова, а орендар володіє і користується ним протягом строку оренди.

Пунктом 8.1 Договору оренди № 937 віл 01.07.2002 сторони визначили, що цей договір діє з 01 липня 2002 року до 26 липня 2009 року. Згідно з п.8.8 Договору, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору протягом тридцяти днів після закінчення його строку, договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах.

Відповідно до п.8.9 Договору дія договору оренди припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його укладено; приватизації об'єкта оренди (за участю орендаря); загибелі об'єкта оренди; достроково за згодою сторін або за рішенням господарського суду; банкрутства орендаря.

Судами встановлено, що на протязі дії даного договору між сторонами укладались Додаткові угоди до Договору оренди нежитлового приміщення.

Зокрема, Додатковою угодою №14 сторони продовжили строк дії договору оренди по 26.12.2011.

У зв'язку із закінченням строку дії Договору оренди Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна, в порядку ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", 03.01.2012. за вих. №9 надіслало на адресу відповідача лист про ненадання згоди відповідачеві на пролонгацію договору оренди нежитлового приміщення. Також, в даному листі позивачем було наголошено про необхідність відповідача звільнити займане приміщення у 10-денний термін та передати його позивачу за актом-прийому передачі.

Згідно з п.2.4 Договору оренди повернення орендованого нежитлового приміщення орендодавцеві здійснюється шляхом підписання відповідних актів прийому-передачі.

Суди встановили, що після закінчення строку дії договору - 26.12.2011 року відповідач не звільнив та не передав позивачу орендоване приміщення згідно акту прийому - передачі, навпаки, ТОВ фірма "Сучасник" в порушення умов договору оренди та норм чинного законодавства використовує комунальне майно - нежитлове приміщення загальною площею 246 кв. м. по вул. Блюхера, 21, літ "А-2",в м. Харкові до теперішнього часу та вносить орендну плату, яка приймається позивачем.

Вирішуючи справу по суті, суди попередніх інстанцій виходили з приписів ч.6 ст. 283 Господарського кодексу України, якою встановлено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (436-15) .

Приписами ч.1 ст. 283 Господарського кодексу, ч.1 ст. 759 Цивільного кодексу України, ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Положеннями ст. 785 ЦК України встановлено, що у разі припинення договору найму на наймача покладено обов'язок негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Статтею 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря, останній зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Згідно із ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Встановивши, що орендар ТОВ фірма "Сучасник" не виконав свій обов'язок та не повернув орендодавцеві орендоване майно після закінчення строку дії договору оренди, господарський суд Харківської області прийняв Рішення, яким виселив ТОВ фірму "Сучасник" з нежитлових приміщень загальною площею 246 кв. м. по вул. Блюхера, 21, літ "А-2", в м. Харкові та передав ці нежитлові приміщення Управлінню комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради.

При цьому суд першої інстанції визнав Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради належним позивачем, оскільки Управління є самостійним виконавчим органом Харківської міської Ради, входить до структури Департаменту економіки та комунального майна, є юридичною особою, веде самостійний баланс, в межах своїх повноважень має право укладати від свого імені угоди, в тому числі з питань оренди комунального майна, має право бути позивачем, відповідачем, третьої особою в судах. До компетенції Управління відноситься контроль за ефективним використанням та збереженням комунальної власності територіальної громади міста Харкова.

Скасовуючи Рішення господарського суду Харківської області від 10.12.2012 та приймаючи нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено з тих підстав, що позивач обрав невірний спосіб захисту свого порушеного права за Договором оренди нежитлового приміщення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що п.2.4 Договору оренди повернення орендованого нежитлового приміщення (будівлі) орендодавцеві здійснюється шляхом підписання відповідних актів прийому - передачі.

Згідно з ч.2 ст. 795 Цивільного кодексу України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що аналіз вказаної норми свідчить, що особа на підтвердження виконання зобов'язання за договором найму вправі в судовому порядку вимагати передачі їй майна, що було предметом договору, за актом приймання-передачі. Проте, позивач звернувся до суду з позовом про виселення відповідача з нежитлових приміщень.

Приймаючи до уваги, що правовідносини між сторонами виникли на підставі Договору оренди нежитлового приміщення (будівлі) суд апеляційної інстанції вважає, що позивач, звернувшись з позовом про виселення, обрав невірний спосіб захисту свого порушеного права за Договором оренди нежитлового приміщення (будівлі), а відтак, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про виселення відповідача.

Проте, з таким висновком суду апеляційної інстанції не може погодитись колегія суддів Вищого господарського суду України.

Статтею 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Пунктом 2.4 Договору оренди повернення орендованого нежитлового приміщення (будівлі) орендодавцеві здійснюється шляхом підписання відповідних актів прийому - передачі.

Однак, підписання акту приймання-передачі підтверджує факт звільнення (повернення) майна з оренди, а без фактичного звільнення орендованого приміщення акт приймання-передачі втрачає сенс.

Ст. 16 Цивільного кодексу, ст. 20 Господарського кодексу України визначають способи захисту цивільних прав та інтересів, серед яких, зокрема, передбачено: примусове виконання обов'язку в натурі, присудження до виконання обов'язку в натурі, і якщо колишній орендар не звільняє орендовані приміщення після закінчення строку дії договору оренди, то позовна вимога про його виселення як примусове виконання обов'язку в натурі відповідає приписам ст.16 ЦК, ст. 20 ГК України, а на підтвердження виселення або добровільного звільнення приміщень та повернення майна територіальній громаді міста сторони мають скласти акт приймання-передачі.

Статтею 111-7 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про наявності підстав для задоволення касаційної скарги Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, оскільки судом першої інстанції було прийнято рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а натомість суд апеляційної інстанції невірно застосував норми права та скасував обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

У відповідності із ст. 49 ГПК України судовий збір за розгляд касаційної скарги покладається на Товариство з обмеженою відповідальністю фірму "Сучасник".

Враховуючи наведене, та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 05.02.2013р. у справі №5023/4157/12 господарського суду Харківської області скасувати.

Рішення господарського суду Харківської області від 10.12.2012р. у справі №5023/4157/12 залишити в силі.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Сучасник" на корить Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради 802 (вісімсот дві) грн. 90 коп. судового збору за розгляд касаційної скарги.