Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Мирошниченка С.В., суддів Барицької Т.Л., Хрипуна О.О. (доповідача), розглянувши касаційні скарги 1. Заступника прокурора Харківської області 2. Громадської організації "Координаційна рада міських громадських організацій інвалідів міста Києва" на постанову та рішення Київського апеляційного господарського суду від 13.11.2012 господарського суду міста Києва від 06.03.2012 у справі № 5011-10/348-2012 господарського суду міста Києваза позовом Заступника прокурора Харківської області в інтересах держави в особі Громадської організації "Координаційна рада міських громадських організацій інвалідів міста Києва" до 1. Підприємства "Київський центр професійної, медичної, трудової та соціальної реабілітації інвалідів" 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Цифрова типографія "Гринвич" 3. Товариства з обмеженою відповідальністю "Елістер проджект" про визнання правочинів недійсними та зобов'язання вчинити дії за участю представників прокуратури Романов Р.О., позивача Мальована В.А., Скрипський В.Р., відповідача-1 не з'явилися, відповідача-2 не з'явилися, відповідача-3 Дундуков В.В.,

Рішенням господарського суду міста Києва від 06.03.2012 у справі № 5011-10/348-2012 (суддя Котков О. В.) відмовлено в задоволені позову заступника прокурора Харківської області, заявленого в інтересах держави в особі Громадської організації "Координаційна рада міських громадських організації інвалідів міста Києва" про визнання недійсними договорів купівлі-продажу адміністративної будівлі та витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.11.2012 (головуючий суддя Калатай Н.Ф., судді Баранець О.М., Пашкіна С.А.) апеляційні скарги заступника прокурора Харківської області та Громадської організації "Координаційна рада міських громадських організацій інвалідів міста Києва" залишено без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 06.03.2012 у справі № 5011-10/348-2012 - без змін.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями заступник прокурора Харківської області та Громадська організація "Координаційна рада міських громадських організацій інвалідів міста Києва" звернулись до Вищого господарського суду України з касаційними скаргами, в яких просять скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.03.2012 та рішення господарського суду міста Києва від 13.11.2012 у цій справі, прийняти нове рішення про задоволення позову.

Касаційні скарги мотивовані порушенням судами норм матеріального права та процесуального права, а саме ст.ст. 111, 656 ЦК України, ст.ст. 176, 207 ГК України, ч. 2 ст. 35 ГПК України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вислухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників, обговоривши доводи касаційних скарг, дійшла висновку про відсутність підстав для їх задоволення, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою господарського суду Харківської області 04.10.2010 у справі № Б-39/161-09 Підприємство "Київський центр професійної, медичної, трудової та соціальної реабілітації інвалідів" (далі - Підприємство) визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Телитченка А.О.

07.11.2010 ліквідатор Телитченко А.О. включив до ліквідаційної маси банкрута адміністративну будівлю (в літ. П) загальною площею 916,9 м.кв., розташовану за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, 60, набуту Підприємством у власність за договором купівлі-продажу адміністративного будинку, укладеним 02.12.2003 із фізичною особою Кокером Б.А.

07.04.2011 за результатами проведення аукціону між Підприємством в особі ліквідатора (продавець) та ТОВ "Цифрова типографія "Гринвич" (покупець) укладено договір купівлі-продажу адміністративної будівлі, за яким відповідач-1, в порядку, встановленому для виконання постанови господарського суду Харківської області у справі № Б-39/161-09 від 04.10.2010, передав у власність відповідача-2 (продав), а відповідача-2 прийняв у власність від відповідача-1 (купив) адміністративну будівлю.

За договором від 20.05.2011 ТОВ "Цифрова типографія "Гринвич" продав спірну адміністративну будівлю ТОВ "Елістер проджект".

Позовні вимоги про визнання недійсними вищевказаних договорів та витребування адміністративної будівлі з чужого незаконного володіння у ТОВ "Елістер проджект" обґрунтовані тим, що згідно зі статутом Підприємства, позивач як його засновник наділений повноваженнями управляти майном відповідача-1, в тому числі, придбаною за договором від 02.12.2003 адміністративною будівлею.

Відмовляючи в задоволенні позову, місцевий господарський суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем не надано суду належних доказів, які б підтверджували правомірність заявлених позовних вимог щодо визнання оспорюваних договорів недійсним саме з підстав, зазначених в позовній заяві, а також з того, що, з урахуванням обставин належності адміністративної будівлі на праві приватної власності відповідачу-1, твердження позивача про порушення його прав відносно цієї адміністративної будівлі в аспекті розпорядження майном його власником в особі ліквідатора є необґрунтованим з тих підстав, що ліквідатор, в силу наданих йому законом повноважень, в період провадження у справі про банкрутство виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута та діє на підставі та у спосіб, визначений Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) .

Дійсно, відповідно до ч. 2 ст. 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном. Згідно із ст.ст. 25-26 вказаного Закону усі види майнових активів банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси та реалізуються ліквідатором для задоволення вимог, включених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим Законом.

Оскільки з моменту визнання Підприємства банкрутом та відкриття судової ліквідаційної процедури позивач як засновник втратив свої повноваження щодо управління майном Підприємства, а на ліквідатора був покладений обов'язок виявити та реалізувати належне банкруту майно, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав вважати, що майнові інтереси позивача були порушені укладанням спірних договорів.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що, заявляючи позов про визнання договорів недійсними, позивач обрав неналежний спосіб судового захисту.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч. 1 ст. 203 ЦК України.

Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України вимога про визнання правочину недійсним може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Статтею 216 ЦК України передбачено загальні наслідки недійсності правочину - недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а згідно зі ст. 236 ЦК України правочин є недійсним з моменту його вчинення та не породжує тих юридичних наслідків, задля яких укладався, у тому числі не породжує переходу права власності до набувача.

Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 216 ЦК України, наслідком недійсності правочину є застосування двосторонньої реституції незалежно від добросовісності сторін правочину.

Разом із тим ч. 3 ст. 216 ЦК України передбачено, що загальні наслідки недійсності правочину застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Цивільним кодексом України (435-15) передбачено засади захисту права власності. Зокрема, ст. 387 ЦК України власнику надано право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову з використанням правового механізму, передбаченого ст.ст. 215, 216 ЦК України. У разі встановлення наявності речово-правових відносин до таких відносин не застосовується зобов'язальний спосіб захисту. Захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст. 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.

Проте, за відсутності у позивача речового права на спірну адміністративну будівлю, позов про витребування цього майна є безпідставним.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для визнання недійсними договорів та витребування адміністративної будівлі з володіння ТОВ "Елістер проджект".

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

На думку колегії суддів, висновок місцевого та апеляційного судів про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційних скарг його не спростовують.