головуючого Кравчука Г.А., суддів Мачульського Г.М. (доповідач), Швеця О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 14.01.2013 р. у справі №5023/3862/12 Господарського суду Харківської області за позовом Харківського міжрайонного природоохоронного прокурора міста Харкова в інтересах держави в особі: 1. Державної екологічної інспекції у Харківській області 2. Утківської селищної ради до Акціонерного товариства "Утківське відгодівельне господарство" про відшкодування шкодиза участю представників

- відповідача:Горбань О.В. (довіреність від 01.02.13р.)- прокурора:Сайтарли І.М. (посвідчення № 014716)

Звернувшись у суд з даним позовом в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Харківській області (далі - позивач-1) та Утківської селищної ради (далі - позивач-2), Харківський міжрайонний природоохоронний прокурор міста Харкова просив, з урахуванням зменшення позовних вимог, стягнути з Акціонерного товариства "Утківське відгодівельне господарство" (далі - відповідач) 98990,00 грн. майнової шкоди. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем без спеціального дозволу здійснювався самовільний забір води.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 05.11.2012р. (суддя Погорелова О.В.) позов задоволено повністю.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 14.01.2013р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя: Бондаренко В.П., судді Ільїн О.В., Россолов В.В.) це рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове, яким в позові відмовлено.

У касаційній скарзі заступник прокурора Харківської області просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування і порушення апеляційним судом норм матеріального права.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити без змін оскаржену постанову суду, а касаційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що постанова суду є законною і обґрунтованою, а доводи, викладені в касаційній скарзі, висновків суду не спростовують.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, у періоди 15-17, 21-24, 27-30 червня 2011 року Державною екологічною інспекцією в Харківській області було здійснено планову перевірку дотримання відповідачем вимог природоохоронного законодавства, про що було складено акт №662/07-46.

Згідно даного акту та представленої довідки, на період проведення перевірки дозволу на спеціальне водокористування не було, в період з 01.03.2010 року по 31.12.2010 року, та з 01.01.2011 року по 15.06.2011 року, здійснювався самовільний забір води із підземних джерел державного значення без дозволу на спеціальне водокористування.

Згідно довідки та звітів 2ТП (водгосп) за 2010 року забрано 2200 м3 води, з 01.01.2011 року по 15.06.2011 року - 900 м3 води.

З посиланням на "Методику розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів", затверджену наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України №389 від 20.07.2009р. (z0767-09) (далі - Методика №389), інспекцією була нарахована шкода в розмірі 98990 грн.

Розрахунок шкоди та пропозиція відшкодувати її були викладені в претензії №274 від 05.10.2011р., яка надіслана відповідачу, але останнім шкода відшкодована не була.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що дії відповідача були протиправні, і розрахована позивачем шкода має бути відповідачем відшкодована.

Апеляційний господарський суд, скасовуючи це рішення суду та відмовляючи в позові, своє рішення мотивував тим, що розрахунок шкоди є невірним, артезіанські свердловини №1 та №2 не використовувались товариством з квітня 2010 р. з причини виходу із ладу обладнання, що забезпечує відбір води, а також згідно статті 23 Кодексу України про надра відповідач мав право здійснювати такий забір води без дозволу, оскільки об'єми водозабору не перевищували 300 кубічних метрів на добу.

Правові підстави для скасування оскарженої постанови відсутні з огляду на наступне.

Відповідно до приписів статті 23 Кодексу України про надра, яку цей суд застосував до даних правовідносин, землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати для своїх господарських і побутових потреб корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до двох метрів, підземні води для власних господарсько-побутових потреб, нецентралізованого та централізованого (крім виробництва фасованої питної води) господарсько-питного водопостачання, за умови що продуктивність водозаборів підземних вод не перевищує 300 кубічних метрів на добу, та використовувати надра для господарських і побутових потреб.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, і не спростовувалось в доводах, викладених прокурором у касаційній скарзі, відповідач на власній земельній ділянці здійснював відбір підземних вод, об'єми водозабору не перевищували 300 кубічних метрів на добу.

Згідно приписів статті 149 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання використовують у господарській діяльності природні ресурси в порядку спеціального або загального природокористування відповідно до цього Кодексу та інших законів (ч.1).

Статтею 151 цього кодексу встановлено, що суб'єктам господарювання для здійснення господарської діяльності надаються в користування на підставі спеціальних дозволів (рішень) уповноважених державою органів земля та інші природні ресурси (в тому числі за плату або на інших умовах) (ч.1). Порядок надання у користування природних ресурсів громадянам і юридичним особам для здійснення господарської діяльності встановлюється земельним, водним, лісовим та іншим спеціальним законодавством (ч.2).

З приписів наведених норм права вбачається, що видобувати підземні води без спеціальних дозволів в розмірі, що не перевищує 300 кубічних метрів на добу, відповідач має право лише для власних господарсько-побутових потреб, що ж стосується такого видобутку для здійснення господарської діяльності, належить отримати спеціальний дозвіл уповноваженого державою органу.

Разом з тим, підставою для притягнення відповідача до відповідальності у даній справі є, зокрема, сам факт самовільного забору підземних вод без спеціального дозволу, що, з урахуванням наведених нормах права, не дає правових підстав для притягнення його до такої відповідальності.

При цьому, доводи прокурора, викладені в касаційній скарзі щодо того, що позов поданий з посиланням на статті Водного кодексу України (213/95-ВР) за водокористування без дозволу, а не на підставі положень Кодексу України про надра (132/94-ВР) , не дають підстав вважати, що апеляційним судом не вірно було застосовано приписи Кодексу України про надра (132/94-ВР) .

Так, відповідно п.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 "Про судове рішення" (v0006600-12) , з огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Оскільки застосування статті 23 Кодексу України про надра не змінює матеріально-правових підстав позову, апеляційний господарський суд цілком законно застосував до спірних правовідносин цю норму права.

Разом з тим, апеляційним судом не було враховано, що до 14.01.2011р. (набрання чинності законом від 22.12.2010р. про зміни до даної статті) вказана вище стаття існувала в іншій редакції, при тому, що позов у справі поданий у зв'язку з забором відповідачем води без дозволу у період з 01.03.2010р. по 15.06.2011р.

Тобто в період з 01.03.2010р. по 13.01.2011р. діяла редакція статті, яка визначала іншій критерій для звільнення землевласників та землекористувачів від отримання спеціальних дозволів на видобування підземних вод.

Так, згідно статті 23 Кодексу України про надра в редакції до 14.01.2011р. землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати для своїх господарських і побутових потреб корисні копалини місцевого значення, зокрема, прісні підземні води до 20 метрів та використовувати надра для господарських і побутових потреб.

Разом з тим, відповідно до розділу ІХ Методики №389, який визначає порядок розрахунку розміру збитків, обумовлених самовільним використанням водних ресурсів без дозволу на спеціальне водокористування в редакції, що діяла до 08.08.2011р., на підставі якого була розрахована шкода, розрахунок розміру її відшкодування здійснювався за формулою, що застосовувалась у випадках самовільного водокористування водами, крім прісних підземних вод глибиною більше 20 м, тобто розрахунок здійснювався за порушення користування підземними водами глибиною до 20 метрів, тоді як наведені вище приписи статті 23 Кодексу України про надра надавали право без спеціальних дозволів видобувати прісні підземні води до 20 метрів.

Таким чином були відсутні правові підстави для притягнення відповідача до зазначеної у позові відповідальності на підставі вказаних положень Методики №389 за період з 01.03.2010р. по 13.01.2011р.

Крім того, після внесення змін у вищенаведену статтю 23 Кодексу України про надра відповідач мав право на власній земельній ділянці здійснювати відбір підземних вод в межах 300 кубічних метрів на добу за умови, що її використанні необхідно для власних потреб.

Враховуючи що зазначене застосування норм матеріального права не дає правових підстав вважати, що судом апеляційної інстанції прийнято неправильне по суті спору судове рішення, підстави для скасування постанови цього суду відсутні.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9п.1, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 14.01.2013р. у справі Господарського суду Харківської області №5023/3862/12 - без змін.