Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді Добролюбової Т.В.,суддівГоголь Т.Г., Швеця В.О. розглянувши касаційну скаргу Дніпропетровської міської радина постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04.12.12у справі № 43/5005/7131/2012 Господарського суду Дніпропетровської області за позовом Прокурора Самарського району міста Дніпропетровська в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Меридіан" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Лівобережна міжрайонна державна податкова інспекція м. Дніпропетровська про зміну умов договору оренди земельної ділянки

за участю представників сторін від:

прокурора: Томчук М.О. (посв. № 000606),

відповідача: Врона С.В. (дов. від 30.08.12).

Представники позивача та третьої особи в судове засідання не з'явилися, хоча належно повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги.

Прокурор Самарського району міста Дніпропетровська в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Меридіан", в якому, з урахуванням уточнень, просив виключити пункт 3.2. договору оренди земельної ділянки від 02.08.02 та внести зміни до пунктів 1.3. та 3.1. договору шляхом викладення їх в наступній редакції: "пункт 1.3. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки станом на 09.08.12 становить 16 286 172 грн. 71 коп."; "пункт 3.1. Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у грошовій формі (у гривнях) у розмірі 488 585 грн. 19 коп., не є сталою та може змінюватись у разі зміни нормативної грошової оцінки земельної ділянки та встановлюється, обчислюється відповідно до Податкового кодексу України (2755-17) у мінімальному розмірі, що встановлюється цим кодексом". Позовні вимоги обґрунтовані зміною мінімального розміру річної орендної плати за землю на законодавчому рівні. При цьому прокурор посилався на приписи статей 651, 652, 653, 654 Цивільного кодексу України, статті 188 Господарського кодексу України, статті 288 Податкового кодексу України.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 29.10.12, ухваленим суддею Мартинюк С.В., у позові відмовлено. Вмотивовуючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд виходив з того, що згідно з наданим прокурором витягом нормативна грошова оцінка земельної ділянки визначена у іншому розмірі, ніж заявлено прокурором у позовних вимогах, з огляду на що прокурором було невірно визначено розмір орендної плати. Водночас судом враховано і недотримання позивачем приписів статті 188 Господарського кодексу України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозиції про зміну умов договору оренди земельної ділянки. При цьому суд керувався приписами статті 188 Господарського кодексу України, статті 288 Податкового кодексу України, статті 15 Закону України "Про оренду землі".

Дніпропетровський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Євстигнеєва О.С. - головуючого, Лотоцької Л.О., Бахмат Р.М., постановою від 04.12.12 перевірене рішення місцевого господарського суду залишив без змін з тих же підстав.

Не погоджуючись з винесеними у справі судовими актами, Дніпропетровська міська рада звернулася з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить рішення і постанову у справі скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник вказує на неповне з'ясування судами обставин справи, зокрема, неврахування рішення Дніпропетровської міської ради від 02.02.11 № 216/8, яким встановлено розмір річної орендної плати за користування земельними ділянками у мінімальному розмірі орендної плати, визначеному Податковим кодексом України (2755-17) , незалежно від мети використання. При цьому скаржник посилається на порушення судами приписів статті 288 Податкового кодексу України, статті 21 Закону України "Про оренду землі", статті 43 Господарського процесуального кодексу України.

Відзиву на касаційну скаргу до Вищого господарського суду України не надходило.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О., пояснення прокурора та представника відповідача, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що 02.08.02 між Дніпропетровською міською радою - орендодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційною фірмою "Меридіан" - орендарем, укладений договір оренди земельної ділянки, зареєстрований 07.08.02 в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі за № 2070, за умовами якого орендодавець на підставі рішення № 308/2 від 19.06.02 передає, а орендар приймає в оренду земельну ділянку площею 1,0943 га, яка знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, Самарський район, вул. Гаванська, 2. Земельна ділянка зареєстрована в Державному земельному кадастрі м. Дніпропетровська за кодом 84652013 згідно з планом земельної ділянки та передається в оренду для фактичного розміщення складських будівель. Згідно з пунктом 2.1 договору земельна ділянка передана в оренду до 19.06.17. За умовами договору сума орендної плати за користування земельною ділянкою на термін дії договору складає 532 829,64 грн. (пункт 3.1 договору). Відповідно до пункту 3.2 договору орендна плата за користування земельною ділянкою сплачується у грошовій формі в розмірі земельного податку, вноситься на розрахунковий рахунок Держказначейства за місцем податкового звіту щомісячно (до 15 числа наступного місяця) і на майбутній період вноситься на термін не більше одного календарного року. Сторони узгодили, що розмір земельного податку переглядається у разі законодавчої зміни ставок земельного податку (пункт 3.3 договору). Судами також установлено, що 02.02.11 Дніпропетровською міською радою прийнято рішення № 216/8 "Про приведення рішень міської ради та деяких проектів рішень міської ради, які погоджено виконавчим комітетом міської ради, у галузі земельних відносин у відповідність до вимог чинного законодавства", яким визначено, що до моменту прийняття міською радою рішення про визначення розміру річної орендної плати за земельні ділянки залежно від їх функціонального використання встановити розмір річної орендної плати за користування земельними ділянками у мінімальному розмірі орендної плати, визначеному Податковим кодексом України, незалежно від мети використання (пункт 1 рішення). Також пунктом 4 рішення міськради встановлено, що усі нормативні акти, які було прийнято міською радою до прийняття цього рішення, діють в тих частинах, що не суперечать положенням цього рішення. Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є вимога прокурора Самарського району міста Дніпропетровська, заявлена в інтересах держави в особі Дніпропетровської міськради до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Меридіан" про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 02.08.02, зокрема, з підстав змін у чинному законодавстві. За приписами статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Згідно зі статтею 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Приписами пункту 288.5. статті 288 Податкового кодексу України унормовано, що розмір орендної плати за земельні ділянки встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, а також не може перевищувати для земельних ділянок, наданих для розміщення, будівництва, обслуговування та експлуатації об'єктів енергетики, які виробляють електричну енергію з відновлюваних джерел енергії, включаючи технологічну інфраструктуру таких об'єктів (виробничі приміщення, бази, розподільчі пункти (пристрої), електричні підстанції, електричні мережі), - 3 відсотки нормативної грошової оцінки; для інших земельних ділянок, наданих в оренду, - 12 відсотків нормативної грошової оцінки. Статтею 30 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку. Отже, нормами чинного законодавства передбачено можливість зміни умов договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у випадках встановлених договором або законом. Оскільки сторонами в договорі оренди передбачена можливість збільшення розміру орендної плати, а орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, тому законодавча зміна граничного розміру цієї плати є підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору. Проте, ухвалюючи судові рішення у справі, господарські суди обох інстанцій викладеного не врахували, що унеможливлює висновок про їх законність та підставність відмови у позові. При цьому місцевий господарський суд, посилаючись на невірно визначений прокурором розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а відтак і розрахований державною податковою службою розмір орендної плати, в той же час самостійно встановив розмір орендної плати відповідно до наданого прокурором витягу з нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Крім того, суди попередніх інстанцій невірно застосували положення статті 188 Господарського кодексу України, вказавши про недотримання позивачем порядку внесення змін до господарського договору. Водночас колегія суддів відзначає, що рішенням Конституційного Суду України № 15-рп/2002 від 09.07.02 (v015p710-02) визначено, що положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист. Обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Отже, надсилання відповідачу пропозицій про внесення змін до спірного договору оренди є виключно правом, а не обов'язком позивача, тому недотримання позивачем вимог частини 2 статті 188 Господарського кодексу України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про зміну умов договору оренди земельної ділянки не позбавляє його права звернутися до суду з позовом до відповідача про зміну умов договору за наявності спору, тобто відсутності згоди на зміну умов договору. Переглядаючи рішення місцевого господарського суду апеляційний суд вказаних недоліків не усунув. Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області. При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від установлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9- 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Дніпропетровської міської ради задовольнити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04.12.12 у справі Господарського суду Дніпропетровської області № 43/5005/7131/2012 і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.10.12 скасувати.

Матеріали справи скерувати для нового розгляду до Господарського суду Дніпропетровської області.