Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді Добролюбової Т.В.суддів Гоголь Т.Г., Швеця В.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін: позивача, відповідача: не з'явились, повідомлені належно, касаційну скаргу Приватного підприємства "Євроклас" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 06.11.12 у справі №5024/1189/2012 за позовом Приватного підприємства "Євроклас" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Південенерго" про стягнення 19790,46 грн.

Приватне підприємство "Євроклас" звернулося до Господарського суду Херсонської області з позовом (з урахуванням змін) про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Південенерго" 18291 грн. боргу, 1185,26 грн. пені, 314 грн. - 3% річних. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував на несплату відповідачем повної вартості поставленого за договором від 01.09.10 бетону. Позивач посилався на приписи статей 526, 530, 536, 610, 612, 625, 694 Цивільного кодексу України, статей 193, 216, 217, 220 Господарського кодексу України.

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 14.09.12 (суддя Нікітенко С.В.) в позові відмовлено. Вмотивовуючи рішення, суд виходив з недоведеності матеріалами справи факту поставки відповідачеві бетону за спірним договором на підставі видаткових накладних №РН-12268 від 25.1.11, №РН-12271 від 25.11.11, №РН-12358 від 06.12.11, №РН-12425 від 12.12.11. При цьому господарський суд визнав, що спірні накладні є неналежними доказами факту поставки бетону, оскільки вони не містять зазначення особи, що отримала товар та відсутня печатка товариства відповідача.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 06.11.12 (судді: Колоколов С.І., Разюк Г.П., Андрєєва Е.І.) перевірене рішення місцевого господарського суду залишено без змін з тих же підстав.

До Вищого господарського суду України з касаційною скаргою звернулося Приватне підприємство "Євроклас", яке просить судові рішення у справі скасувати, а справу направити на новий розгляд до місцевого господарського суду. Скаржник вважає, що судами порушені приписи статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", статей 32, 34, 36, 43 Господарського процесуального кодексу України. Підприємство наголошує на факті поставки спірного товару відповідачеві та несплаті останнім його вартості. При цьому, скаржник зазначає, що факт поставки підтверджується видатковими накладними №РН-12268 від 25.1.11, №РН-12271 від 25.11.11, №РН-12358 від 06.12.11, №РН-12425 від 12.12.11, актом звірки.

Відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на касаційну скаргу.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій установлено та підтверджено матеріалами справи, що 01.09.10 між Приватним підприємством "Євроклас" - постачальником та Товариством з обмеженою відповідальністю "Південенерго" - покупцем було укладено договір поставки товару. За умовами цього договору постачальник зобов'язався передати покупцю бетон, а покупець, в свою чергу, прийняти та сплатити його вартість на умовах договору. Асортимент, ціна та кількість товару визначається сторонами в заявках покупця. Товар поставляється постачальником окремими партіями за заявками покупця (пункти 1.2, 1.3 договору). Згідно з пунктом 2.1 договору загальна ціна договору визначається за закінченням строку його дії на підставі видаткових накладних постачальника, підписаних покупцем. Відповідно до пункту 3.1 договору розрахунок за поставлений товар здійснюється покупцем щопонеділка, за попередній тиждень, в безготівковій формі на підставі виставленого постачальником рахунку на оплату товару у відповідності до поданої заявки покупцем на поставку товару, або окремої його партії. Розрахунок проводиться у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника. До закінчення строку дії Договору, сторони здійснюють звірку взаєморозрахунків та проводять остаточний розрахунок за її результатами (пункти 3.2, 3.3 договору). Розділом 4 договору визначені умови та порядок поставки. Так, згідно з пунктом 4.1 договору поставка товару здійснюється партіями, за окремими заявками покупця, за рахунок постачальника та його силами на об'єкт вказаний в заявці покупця. Постачальник виставляє покупцю рахунок для оплати кожної партії товару кожну п'ятницю за поточний тиждень, рахунок повинен містити найменування товару, одиницю виміру, кількість та ціну товару (пункт 4.2 договору). Разом з тим, пунктом 4.3 сторони обумовили, що приймання-передача товару оформляється накладними, які підписуються уповноваженими представниками сторін. Датою поставки товару вважається дата приймання товару покупцем і підписання повноваженими представниками сторін накладних (пункт 4.6 договору). Цей договір діє упродовж року з його підписання, а у випадку невиконання хоча б однією із сторін умов договору - до повного їх виконання. В якості доказів поставки спірного товару (на загальну суму 18 690 грн.) позивач надав суду видаткові накладні №РН-12268 від 25.11.11, №РН-12271 від 25.11.11, №РН-12358 від 06.12.11, №РН-12425 від 12.12.11. Оцінивши зазначені накладні, господарські суди попередніх інстанцій установили, що вони містять лише підпис і печатку позивача. Ці накладні не містять зазначення особи, що отримала товар або інших даних, котрі дають змогу її ідентифікувати. Відсутня печатка товариства відповідача на цих накладних та довіреність на право отримання товару. Акт звірки, на який посилався позивач, відповідачем також не підписаний. Водночас, як установили суди, інших доказів на підтвердження факту відпуску позивачем бетону ним не було надано. Як убачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимога Приватного підприємства "Євроклас" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Південенерго" 18291 грн. боргу, 1185,26 грн. пені, 314 грн. - 3% річних. Ухвалюючи судові акти у справі, господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Згідно з приписами статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Суди установили, що між сторонами у справі виникли правовідносини, котрі за своєю правовою природою є правовідносинами з поставки. За приписами статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Відповідно до приписів статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню відповідно до договору або актів цивільного законодавства. Згідно з приписами статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актом цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. При цьому, статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" унормовано, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. У відповідності до приписів статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Мінфіну №88 від 24.05.95 (z0168-95) , первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинний документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою (пункт 2.5 зазначеного Наказу). За приписами статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Згідно з приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом судових доказів і фактами, що є об'єктом судового дослідження. Належними слід визнавати докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування. Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Отже, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Дослідивши усі обставини та зібрані у справі докази, господарський суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, визнав недоведеним факт виконання сторонами умов спірного договору. При цьому, як установили суди, бетон відповідачем не отримувався; рахунки на його оплату та заявки на поставку (як то передбачено умовами спірного договору) відповідачеві не виставлялися і не направлялися, а відтак відсутні зобов'язання з оплати вартості непоставленого товару. Господарськими судами попередніх інстанцій були оцінені видаткові накладні №РН-12268 від 25.11.11, №РН-12271 від 25.11.11, №РН-12358 від 06.12.11, №РН-12425 від 12.12.11 (за якими, як стверджує позивач, здійснювалася поставка спірного бетону відповідачеві). Між тим, господарськими судами були відхилені ці накладні як докази отримання відповідачем спірного бетону, позаяк вони підписані позивачем і скріплені лише його печаткою, та не містять зазначення особи, котра отримала товар, печатки товариства відповідача, інших даних, котрі дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції тощо, тобто є такими, що не відповідають вимогам закону до них. Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція, виходить з обставин, встановлених у даній справі господарськими судами. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Враховуючи установлений судами факт непоставки позивачем бетону за договором, колегія суддів погоджується з висновком судів про відсутність підстав для задоволення позову. Доводи касаційної скарги визнаються неспроможними, позаяк не спростовують встановленого судами та ґрунтуються на переоцінці доказів у справі, яка, за приписами статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції.

За таких встановлених судами обставин справи, відсутні підстави для скасування постанови у справі та задоволення касаційної скарги скаржника.

Враховуючи зазначене, керуючись статтями 108, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 06.11.12 у справі №5024/1189/2012 залишити без змін.

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Євроклас" - без задоволення.