головуючого - судді Дерепи В.І.,суддів :Грека Б.М., - (доповідача у справі), Палія В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Фонду державного майна України та Прокуратури Рівненської областіна постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 24.12.12у справі №16/2/6/71-Нгосподарського суду Хмельницької областіза позовом Фонду державного майна України до Федерації профспілок Хмельницької області, Навчально-культурного центру "Побужжя" Федерації профспілок Хмельницької області, Виконавчого комітету Хмельницької міської ради, Комунального підприємства "Хмельницьке бюро технічної інвентаризації", Управління житлово-комунального господарства Хмельницької міської радитреті особиКолективне підприємство "Їдальня №33", Федерація профспілок України за участю Прокуратури міста Хмельницького, прокуратури Рівненської області провизнання недійсним рішення, визнання недійсним свідоцтва про право власності, скасування державної реєстрації та визнання права власності за участю представників від:прокуратури Гудименко Ю.В. ( посв. №014715) позивача Сідненко О.Л. (дов. від 13.12.12) відповідачів Яковлєв А.В. (дов. від 25.02.13), Іващенко П.І. (дов. від 25.01.13), Саранчук Ж.В. (директор)третіх осіб Дячук Г.Г. (директор), Гречка І.Я. (дов. б/д), Багатченко Ю.В. (дов. від 21.12.12)

Фонд державного майна України звернувся до господарського суду Хмельницької області з позовом в якому просив: визнати недійсним рішення виконавчого комітету Хмельницької міської ради від 23.03.00 №223-А, скасувати державну реєстрацію права власності, здійснену Комунальним підприємством "Хмельницьке бюро технічної інвентаризації" в реєстровій книзі від 28.03.00 за № 729, визнати право власності за державою в особі Фонду державного майні України на будівлю, що розташована за адресою м. Хмельницький, вул. Соборна, 55.

Позовні вимоги мотивовані тим, що будівництво спірного об'єкту здійснювалось за рахунок державних капіталовкладень. Згідно постанови Секретаріату Хмельницької обласної ради профспілок від 23.07.81 (Протокол № 7) був складений акт від 02.11.81 згідно з яким "облпрофкурси здали, а Хмельницкий трест їдалень прийняв безоплатно приміщення їдальні з вмонтованим обладнанням, а також кухонне обладнання та інвентар їдальні".

Позивач вказує, що 28.03.83 Державне підприємство - Хмельницький трест їдалень був ліквідований, і наказом Мінторгу УРСР від 16.03.83 №87 створено Хмельницьке об'єднання громадського харчування з правами правонаступництва. 07.02.90 Міське об'єднання громадського харчування було ліквідовано з передачею його функцій Хмельницькому обласному виробничо-торговельному об'єднанню громадського харчування. У склад цього об'єднання входили всі заклади громадського харчування, підпорядкування Мінторгу УРСР, тобто державної торгівлі.

Справа розглядалася судами неодноразово. За результатами повторного розгляду справи рішенням господарського суду Хмельницької області від 18.09.12 (суддя

Гладій С.В.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 24.12.12 (колегія суддів у складі: головуючого-суді Мельник О.В., суддів: Савченко Г.І., Грязнов В.В.), у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. Судові акти мотивовані тим, що спірне приміщення є комунальною власністю, а відтак, Фонд державного майна України не може бути належним позивачем щодо вимог на це майно, оскільки це не стосується його прав та не порушує інтересів, а оскільки інші особи, крім ФДМУ позовних вимог в межах даної справи не заявляли, то в позові слід відмовити.

Не погоджуючись із судовими актами у справі, позивач та прокуратура Рівненської області звернулися до Вищого господарського суду України з касаційними скаргами, в яких просять їх скасувати, справу направити на новий розгляд. Скарги мотивовані тим, що вірно встановивши передачу приміщення їдальні від облпрофкурсів Хмельницькому тресту столових, як державному підприємству, тобто перехід спірного приміщення в загальнодержавну форму власності, суди зробили безпідставний висновок про те, що таке приміщення належить до комунальної власності міста Хмельницького. Також судами не враховано п.6 Положення по бухгалтерському обліку основних засобів (фондів) державних, кооперативних і громадських підприємств і організацій, визначеного листом Міністерства фінансів СРСР від 07.05.76 № 30, яким передбачено завдання, що покладені на бухгалтерський облік підприємств, а також не враховано положення п.5 постанови Ради Міністрів УРСР від 22.05.85 № 212 (212-85-п) "Про додаткові заходи по вдосконаленню бухгалтерського обліку в народному господарстві". Так, відповідно до чинного на час спірних правовідносин законодавства основні засоби повинні були обліковуватись Хмельницькою міською радою по бухгалтерському обліку, а нерухоме майно, що входить до основних засобів підлягало реєстрації в БТІ, за відсутності чого спірне приміщення їдальні не переходило з державної в комунальну власність. Після припинення діяльності Хмельницького обласного виробничо-торгівельного об'єднання громадського харчування, яке перебувало в підпорядкування Мінторгу УРСР згідно з Тимчасовим положенням про Фонд державного майна України, затвердженого постановою Верховної Ради України 07.07.92 № 2258-ХІІ повноваження по розпорядженню майном припиненого об'єднання перейшли до ФДМУ.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційних скарг щодо дотримання судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, виконавчим комітетом Хмельницької міської ради прийнято рішення №223-А від 23.03.00 про оформлення права власності на будинок профспілок з гаражами по вул. Соборній, 57 та гуртожиток профкурсів на 140 місць з їдальнею по вул. Соборній, 55 за Федерацією профспілок Хмельницької області. В пунктах 2, 3 рішення Бюро технічної інвентаризації уповноважено підготувати свідоцтво про право власності й провести реєстрацію вказаних в п.1 об'єктів нерухомого майна; Управління житлово-комунального господарства зобов'язано посвідчити оформлені бюро технічної інвентаризації свідоцтва про право власності.

На виконання зазначеного рішення, 28.03.00 видане свідоцтво про право власності на гуртожиток профкурсів на 140 місць з їдальнею, яким міське виробниче управління житлово-комунального господарства посвідчило, що об'єкт, який розташований в м. Хмельницькому за адресою вул. Соборна, 55, в цілому складається з двох споруд, належить Федерації профспілок Хмельницької області на праві колективної власності.

Рішення Виконавчого комітету Хмельницької міської ради №223-А від 23.03.00 та свідоцтво про право власності на вищевказане майно від 28.03.00 є предметом оскарження в межах даної справи. Фонд Державного майна України просить їх визнати недійсними, посилаючись на те, що спірне майно є державним. Втім, суди відмовили в позові, пославшись на те, що позивач не має прав на спірне майно, оскільки воно відноситься до комунальної власності.

При цьому суди виходили з наступного. Відповідно до довідки УКБ Укрпрофради, авізо УКБ Вінницької облпрофради, додатку до бухгалтерського звіту - Переліку введених в дію об'єктів і переданих експлуатаційним організаціям за 1980 рік, балансу станом на 01.01.81 прибудова до будівлі профкурсів (приміщення і обладнання їдальні) балансовою вартістю 314134 руб., обладнання за переліком із 48 найменувань на суму 47742,31 руб. передано Хмельницькій обласній Раді профспілок. Прийнявши на баланс та зарахувавши до складу основних фондів об'єкт будівництва "прибудова їдальні профкурсів" після введення його в експлуатацію, "Хмельницький облсофпроф" набув права власності на таке майно.

Однак, обсяги фінансування будівництва спірного об'єкта в 1978 році були значно меншими (профінансовано 9 тис. рублів), ніж в 1979-1980 роках (профінансовано 305 тис. руб.), в контексті збігу в часі збільшення капітальних вкладень у будівництво після того, як мало місце виділення коштів на 1979 рік Міненергомаш - 200 тис. рублів, Мінавіапром - 50 тис. рублів. При цьому, зважаючи на те, що з боку замовника (забудовника) акт приймання в експлуатацію від 30.06.80 підписаний представником "облсофпрофа", а фінансування здійснювалося за державні кошти, то після прийняття в експлуатацію, майно на підставі постанови секретаріату Хмельницької обласної ради профспілок від 23.07.81 (протокол № 7) приміщення їдальні з інвентарем за актом було передано від облпрофкурсів Хмельницькому тресту їдалень. Передача приміщення їдальні підтверджується зведеним фінансовим звітом за 1980 рік, в якому зазначена сума в розмірі 314,1 тис. руб., яка вибула за звітний період.

Наказом Міністерства торгівлі УРСР від 28.03.83 Хмельницький трест їдалень ліквідовано та створено Хмельницьке міське об'єднання громадського харчування управління громадського харчування Хмельницького облвиконкому (з правами правонаступництва). Відповідно до рішення Хмельницького облвиконкому № 204 від 1989, міське об'єднання громадського харчування ліквідовано з передачею його функцій Хмельницькому виробничо-торгівельному об'єднанню громадського харчування, в склад якого входили всі заклади громадського харчування м. Хмельницького та області, підпорядковані Міністерству торгівлі УРСР, в тому числі відомчі (на заводах, фабриках, в державних установах, навчальних закладах, школах, в організаціях і т. п.). Постановою Кабінету міністрів України від 05.11.91 № 311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)" (311-91-п) затверджено перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності), до якого віднесено підприємства громадського харчування, що входять до складу обласних (міських) управлінь торгівлі, торговельних об'єднань та обласних (міських) виробничо-торговельних об'єднань громадського харчування. Пунктом 2 вказаної Постанови КМУ міністерствам і відомствам України, органам, уповноваженим управляти державним майном, надане право здійснити передачу державного майна, яке перебуває у їх віданні, до комунальної власності згідно із затвердженим цією постановою переліком.

Також в Постанові Кабінету міністрів України від 05.11.91 № 311 (311-91-п) зазначено, що передача державного майна здійснюється безоплатно. Пунктом 5 постанови Ради міністрів Української РСР № 285 від 28.04.80 (285-80-п) "Про порядок передачі підприємств, об'єднань, установ, будинків і споруд" визначене право міністерств на передачу державних підприємств торгівлі, громадського харчування за погодженням з виконавчими комітетами місцевих Рад народних депутатів -за рішеннями цих міністерств, та відповідно обов'язок відповідних виконавчих комітетів Рад прийняти такі будинки і споруди.

Наказом Міністерства торгівлі УРСР від 21.11.91 за № 99 "Про передачу державного майна, що перебуває у віданні Міністерства торгівлі України, відомчі заклади закритої мережі громадського харчування передано відповідним організаціям, а підприємства відкритої мережі громадського харчування передано у комунальну власність з підпорядкуванням місцевим органам влади.

Відповідно до рішення Хмельницького облвиконкому № 22 від 19.02.92, обласне виробничо-торгівельне об'єднання громадського харчування ліквідовано. Рішенням облвиконкому № 23 від 19.02.92 "Про розмежування державного майна області між власністю області і власністю районів, міст обласного підпорядкування", проведено розмежування державного майна, яке відноситься до комунальної власності, між власністю області і власністю районів, міст обласного підпорядкування (п. 1 рішення).

На виконання рішення облвиконкому № 23 від 10.02.92, виконкомом Хмельницької міської ради 20.02.92 прийнято рішення № 55 "Про організацію передачі державного майна в комунальну власність міста" (т. 18 а.с. 176), згідно з п. 1 якого, відділам і управлінням міськвиконкому надано повноваження на прийняття для розпорядження і управління комунальною власністю міста. Подальше розпорядження і користування комунальною власністю міста відділам і управлінням визначено проводити з погодження міськвиконкому згідно додатку № 1.

Відповідно до додатку № 1 до рішення № 55 від 20.02.92, до складу підприємств, розпорядження і управління якими здійснювалось відділами і управліннями міськвиконкому, відносились і підприємства громадського харчування, що входять до складу обласного виробничо-торгівельного об'єднання громадського харчування.

Докази визнання нечинними чи скасування зазначених вище нормативних актів, наказу Міністерства торгівлі, рішень органів місцевого самоврядування в матеріалах справи відсутні. Тому, правильними є висновки судів про підтвердження рішеннями зазначених органів факту вибуття приміщення їдальні з власності профспілок у 1981 році, вибуття з власності держави приміщення їдальні у 1992 році та подальшу його передачу в комунальну власність з підпорядкуванням місцевим органам влади. У зв'язку з чим, безпідставним є посилання скаржників на те, що у зв'язку з передачею спірного приміщення їдальні Хмельницькому тресту їдалень, та наступною передачею приміщення іншим підприємствам, після їх ліквідації, спірне приміщення перейшло у державну власність й залишається державним на даний час.

Також судами вірно встановлено, що спірне майно не є профспілковим. Так, 18.11.90 Загальною конфедерацією профспілок СРСР і Федерацією незалежних професійних спілок України підписано Договір про закріплення прав по володінню, користуванню і розпорядженню профспілковим майном, який затверджено постановою Президії Ради Загальної конфедерації профспілок СРСР №2-1а від 18.11.90. Зазначеним Договором закріплено на праві власності за Федерацією незалежних професійних спілок України майно згідно Переліку, в якому в розділі V "Будинки союзів" під порядковим номером 22 зазначено: Будинок Союзів м. Хмельницький, рік введення в експлуатацію - 1970 року, балансова вартість - 447,8 тис.руб., а в розділі VІ "Учбово-методичні центри" під порядковим номером 2 зазначено: Учбово-методичний центр м. Хмельницький, рік введення в експлуатацію - 1977 року, балансова вартість - 604,0 тис.руб..

Введення їдальні в експлуатацію у 1980 році та відсутність відповідної вказівки в додатку до зазначеного договору (списку) також спростовує віднесення спірної будівлі до профспілкового майна станом на 18.11.90.

Водночас, відсутність відповідної вказівки в додатку до зазначеного договору (списку) саме по собі не може свідчити про належність будівлі до державної власності, оскільки, як вірно встановлено судами, станом на 1990 рік спірне майно вже вибуло з власності профспілок у державну власність, а на момент прийняття спірних рішень у 2000 році, приміщення їдальні вже перебувало у комунальній власності, тому прийняття спірних рішень не могло порушувати права держави, а зміст Договору про закріплення прав по володінню, користуванню і розпорядженню профспілковим майном від 18.11.90 не впливає на природу спірних правовідносин з участю ФДМУ та не змінює їх.

Пункт 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів визначає право особи на звернення до суду з вимогою про визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Стаття 21 ЦК України визначає також загальний порядок визнання судом незаконними та скасування правових актів індивідуальної дії, а також нормативно-правових актів, виданих органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо вони суперечать актам цивільного законодавства і порушують цивільні права або інтереси.

Реалізація указаної норми обмежена сукупністю двох обов'язкових умов, а саме: невідповідністю спірного акту актам цивільного законодавства і порушенням внаслідок прийняття такого акта цивільних прав або інтересів особи. Захист права власності унормовано, зокрема, положеннями ст. 392 ЦК України.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту, можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об'ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також із ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

Разом з тим, відповідно ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно статей 15, 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права та інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання; право звернутися до суду за їх захистом відповідно до встановлених способів захисту цивільних прав та інтересів судом. Під час розгляду будь-якого спору судам необхідно встановлювати на захист яких прав подано позов та ким і яким чином вони порушені.

Відтак, розглядаючи спір, господарський суд повинен встановити об'єктивну наявність порушення чи оспорювання цивільного права позивача та відповідність обраного ним способу захисту порушеного права способам, визначеним законодавством, а за наслідками прийняття рішення про задоволення позову повинно відбуватися реальне поновлення чи захист порушених прав позивача. Позивачем за даним позовом може бути власник або титульний володілець, право власності (або інше титульне право) якого порушене виданням спірного акту.

Отже, як вірно встановлено судами, позивач не мав будь - якого титульного права щодо їдальні станом на день прийняття спірного рішення від 23.03.00, що не могло призвести до порушення будь-якого права чи законного інтересу держави.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову. (Роз'яснення Президії ВАСУ "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" № 02-5/35 від 26.01.00 (v5_35800-00) ).

Отже, вірними є висновки судів про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Хмельницької міської ради від 23.03.00 № 223-А в частині оформлення права власності на 3-х поверхову будівлю їдальні та похідної позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності на таку будівлю.

При цьому, суди на підставі положень ч. 2 ст. 144 Конституції України та ст. 9, ч. 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", з урахуванням роз'яснень ВАС України від 26.01.00 № 02-5/35 (v5_35800-00) "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів", дійшли вірних висновків про відсутність такої обов'язкової умови визнання акта недійсним, як порушення у зв'язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Таким чином, при ухваленні судових актів суди вірно визначили правовий статус позивача та межі здійснення захисту охоронюваного права, оскільки суб'єкти зобов'язані здійснювати свої цивільні права не тільки у відповідності із законодавством, звичаями ділового обороту, але і у відповідності з їх соціальним призначенням, дотримуючись принципів розумності та добросовісності, солідарності інтересів та ділового співробітництва. Не маючи права власності на спірне майно, позивач не може ставити питання про його захист. Інші особи з відповідним позовом не зверталися, тому, у судів були відсутні підстави для задоволення позову.