головуючого Добролюбової Т.В., суддів Гоголь Т.Г., Швеця В.О. розглянувши у судовому засіданні за участю представників сторін позивача: відповідача: матеріали касаційної скарги не з'явились, повідомлені належно, Бакун Т.В. - дир. наказ від 05.06.06, Приватного підприємства "Адоніс" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.11.12 у справі №7/5005/6395/2012 Господарського суду Дніпропетровської областіза позовом Приватного підприємства "Адоніс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер Тракс" про визнання права власності на автотранспортний засіб

Приватне підприємство "Адоніс" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер Тракс" про визнання за позивачем права власності на автомобіль вантажний, сідловий тягач - Е, марки (моделі) KENWORTH T2000 2002 року випуску, об'єм двигуна 15000 куб.см, шасі №1ХКТDВ9Х53J886199, реєстраційний номер АА7372ВК. Позивач наголошував на тому, що ним у відповідності до умов договору оренди транспортного засобу з правом викупу №4 від 23.02.10 достроково було сплачено відповідачеві вартість спірного автомобіля, проте відповідач ухиляється від переоформлення на позивача права власності на транспортний засіб та укладання договору купівлі-продажу.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 20.09.12 (суддя Коваль Л.А.) відмовлено у задоволенні позову. Господарський суд виходив з того, що за умовами спірного договору викуп орендованого майна оформляється договором купівлі-продажу, а відтак відсутні підстави для визнання за позивачем права власності на спірне майно.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.11.12 (судді: Євстигнеєва О.С., Лотоцька Л.О., Бахмат Р.М.) перевірене рішення господарського суду залишено без змін з тих же підстав.

До Вищого господарського суду України з касаційною скаргою звернулось Приватне підприємство "Адоніс", в якій просить судові рішення у справі скасувати, а справу направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник вказує на порушення судами приписів статті 635 Цивільного кодексу України, статей 4-3, 22, 43 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник наголошує на тому, що умови спірного договору передбачають перехід у власність транспортного засобу у разі сплати позивачем його вартості. На думку скаржника, господарськими судами не була надана оцінка правовій природі спірного договору. Крім того, підприємство вказує і на наявність двох договорів оренди спірного транспортного засобу, які різняться між собою.

Від позивача відзиву на касаційну скаргу судом не отримано.

Заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., пояснення представника відповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет повноти встановлення обставин справи та правильності застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України, відзначає наступне.

Як убачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимога Приватного підприємства "Адоніс" заявлена до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер Тракс" про визнання за позивачем права власності на автомобіль вантажний, сідловий тягач - Е, марки (моделі) KENWORTH T2000 2002 року випуску, об'єм двигуна 15000 куб. см, шасі №1ХКТDВ9Х53J886199, реєстраційний номер АА7372ВК. Як на підставу позову, позивач посилався на те, що ним у відповідності до умов договору оренди транспортного засобу з правом викупу №4 від 23.02.10 достроково було сплачено відповідачеві вартість спірного автомобіля, проте відповідач ухиляється від переоформлення на позивача права власності на транспортний засіб.

Ухвалюючи судові акти у справі, господарський суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, дійшли висновку про необґрунтованість позовних вимог. Втім, такі висновки господарських судів визнаються передчасними через не з'ясування усіх обставини, що мають значення для справи.

Відповідно до пункту 2 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Статтею 16 цього ж Кодексу унормовано, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права. Главою 24 Цивільного кодексу України (435-15) унормовано набуття права власності. Відповідно до приписів статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Приписами статті 328 Цивільного кодексу України унормовано, що право власності набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Позов про визнання права власності є речово-правовим, вимоги котрого звернені до суду який повинен підтвердити наявність у позивача права власності на спірне майно. Об'єктом цього позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача щодо індивідуально визначеного майна.

Підставою ж позову, є обставини, що підтверджують право власності позивача на майно. Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачеві спірного майна. Відтак, до предмету доказування за позовом про визнання права власності входить встановлення цивільно-правових підстав набуття позивачем права власності на спірне майно.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Між тим, розглядаючи спір, господарські суди не досліджували усіх обставин, з якими закон пов'язує визнання права власності на майно, з наданням оцінки усім зібраним у справі доказам та доводам сторін, що є суттєвим для правильного вирішення даного спору.

Так, господарськими судами не було надано оцінки доводам позивача про те, що доказами на підтвердження набуття позивачем права власності на спірне майно є договір оренди транспортного засобу з правом викупу №4 від 23.02.10, котрим, як зазначав позивач, передбачений наступний перехід права власності на об'єкт оренди за умови сплати його вартості, та інші документи у справі; що позивач (як то передбачено умовами договору) достроково сплатив повну вартість спірного транспортного засобу; що він звертався до відповідача з пропозиціями про оформлення та передачу у власність спірного майна, які останнім були залишені без задоволення. На дослідженні цих обставин відповідач наголошував упродовж розгляду усього спору, проте, ці доводи у повному обсязі судами не оцінювалися. Окрім того, позивач посилався і наявність іншого договору оренди транспортного засобу з правом викупу (що засвідчений нотаріально).

Таким чином, для правильного вирішення даного спору судові необхідно встановити усі обставини, що входять до предмета доведення такого позову, з'ясувати дійсні правовідносини, які склались між сторонами, та виходячи з установленого, застосувати ті норми права, якими вони регулюються. Враховуючи викладене, визнається передчасним висновок господарських судів попередніх інстанцій про обґрунтованість позову.

За приписами статті 84 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин тощо.

Судові рішення у справі наведеним вимогам не відповідають. Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням матеріалів справи на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.11.12 у справі №7/5005/6395/2012 і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.09.12 скасувати. Справу скерувати на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.