розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу дочірнього підприємства "Укрнафтогазкомплект" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на ухвалу господарського суду м. Києва від 17 жовтня 2012 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 6 грудня 2012 року за скаргою дочірнього підприємства "Укрнафтогазкомплект" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на дії відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві у справі № 37/276 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерхім-БТВ" до дочірнього підприємства "Укрнафтогазкомплект" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про визнання недійсним пункту договору та стягнення суми, -

У червні 2009 року товариство з обмеженою відповідальністю "Інтерхім-БТВ" звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до дочірнього підприємства "Укрнафтогазкомплект" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про стягнення 293759,13 грн. основного боргу, 17818,70 грн. відсотків річних, 144235,73 грн. інфляційних нарахувань та визнання пункту 3.5 договору № 88-05 від 17 травня 2005 року недійсним, посилаючись на те, що оспорюваний пункт договору, яким встановлено строк оплати продукції, не відповідає вимогам ч. 6 ст. 3, ст. 530 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193, 207 Господарського кодексу України.

Рішенням господарського суду м. Києва від 26 серпня 2009 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23 листопада 2009 року та постановою Вищого господарського суду України від 25 серпня 2010 року, позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 293759,13 грн. основного боргу. В решті позову відмовлено.

18 січня 2012 року господарським судом м. Києва видано наказ про примусове виконання судового рішення.

У червні 2012 року відповідач подав до суду скаргу на дії відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві, в якій просив визнати вимогу державного виконавця № 2(39)/8 від 31 травня 2012 року незаконною та заборонити вказаному відділу державної виконавчої служби вчиняти дії, направлені на відчуження майна відповідача.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 17 жовтня 2012 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 6 грудня 2012 року, в задоволенні скарги відповідача відмовлено.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу у справі скасувати та прийняти рішення про визнання вимоги державного виконавця відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві № 2(39)/8 від 31 травня 2012 року незаконною.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено місцевим господарським судом і вбачається з матеріалів справи, 20 грудня 2012 року на виконання наказу господарського суду м. Києва № 37/276 від 18 січня 2010 року державним виконавцем описано й арештовано чотири транспортні засоби, що належать скаржнику, а саме: автомобіль Volkswagen, державний номер АА2178АІ; автомобіль Nissan, державний номер АА3397МІ; автомобіль Toyota, державний номер АА53017КА, автомобіль Mercedes, державний номер АА3395МІ, що підтверджується актом опису та арешту майна АВ № 364332. Вказане майно в порядку ст. 57 Закону України "Про виконавче провадження" передано на зберігання відповідачу.

31 травня 2012 року відділом державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві на виконання вимог Закону України "Про виконавче провадження" (606-14) направлено відповідачу вимогу № 2(39)/8 про зобов'язання надати зазначені транспортні засоби з технічними паспортами та ключами запалення для подальшого виконання рішення суду.

Посилаючись на те, що відповідно до норм п.п. 6, 7 ст. 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт" майно дочірнього підприємства "Укрнафтогазкомплект" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" відчуженню не підлягає, відповідач звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця з вимогою визнати їх незаконними.

Відмовляючи в задоволенні скарги, господарський суд першої інстанції, керуючись нормами ст.ст. 52, 65, 66 Закону України "Про виконавче провадження", положеннями п.п. 6, 7 ст. 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт", виходив з того, що скаржником не надано доказів, що описані та арештовані державним виконавцем автомобілі використовуються в процесі провадження діяльності відповідача з транспортування магістральними трубопроводами і зберігання у підземних газосховищах. При цьому, судом зауважено, що для проведення самої процедури реалізації описаного та арештованого майна відповідача державному виконавцю слід звернутися за погодженням до Кабінету Міністрів України.

З такою ухвалою господарського суду першої інстанції погодився й апеляційний господарський суд, залишивши її без змін.

Висновок попередніх судових інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення скарги відповідача щодо визнання незаконною вимоги державного виконавця про зобов'язання відповідача надати арештовані транспортні засоби для подальшого виконання судового рішення є законним, обґрунтованим, відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам і наявним матеріалам справи, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановлених у справі судових рішень не вбачається.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

Касаційну скаргу дочірнього підприємства "Укрнафтогазкомплект" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" залишити без задоволення, а ухвалу господарського суду м. Києва від 17 жовтня 2012 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 6 грудня 2012 року у справі № 37/276 - без змін.