Полякова Б.М. - головуючого, Коваленка В.М. (доповідач у справі), Короткевича О.Є., розглянувши касаційну скаргу Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової службина постанову від 27.12.2012 р. Дніпропетровського апеляційного господарського судуу справі № 38/5005/9234/2012 господарського суду Дніпропетровської області

за заявою товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро Інсайд", м. Дніпропетровськ до боржника приватного підприємства "РОМСАН", м. Дніпропетровськ про визнання банкрутом ліквідатор ТОВ "Дніпро Інсайд"

представники сторін в судове засідання не з'явилися

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 29.10.2012 року порушено провадження у справі 38/5005/9234/2012 про банкрутство приватного підприємства "РОМСАН" (далі - Боржник, Підприємство) за заявою товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро Інсайд" (далі - Кредитор, Товариство) в порядку норм ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до набрання чинності з 19.01.2013 р. внесених змін, далі - Закон про банкрутство).

Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 08.11.2012 року (суддя - Е.М. Бондарєв) Товариство визнано банкрутом, відносно нього відкрито ліквідаційну процедуру строком на шість місяців - до 08 травня 2013 року, а ліквідатором Товариства призначено ініціюючого кредитора - товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпро Інсайд".

Не погодившись із цією постановою суду, Лівобережна міжрайонна державна податкова інспекція м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби (далі-Інспекція, ДПІ) звернулася до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати постанову господарського суду Дніпропетровської області від 08.11.2012 року.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.12.2012 року (головуючий суддя - Джихур О.В., судді: Виноградник О.М., Лисенко О.М.) апеляційну скаргу залишено без задоволення, постанову господарського суду Дніпропетровської області від 08.11.2012 року-без змін.

Не погоджуючись з вказаними судовим рішенням апеляційного суду, Лівобережна міжрайонна державна податкова інспекція м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.12.2012 року та прийняти нове рішення, яким направити справу до суду першої інстанції на стадію порушення провадження.

Касаційна скарга мотивована порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, зокрема, ст.ст. 41, 78 Податкового кодексу України, а також норм процесуального права.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Нормами ст. 91 ГПК України передбачено, що сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили.

Провадження у справах про банкрутство здійснюється в порядку, передбаченому ГПК України (1798-12) , з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство (ч. 2 ст. 4-1 ГПК України).

Учасниками провадження у справі про банкрутство, згідно зі ст. 1 Закону про банкрутство, є сторони - зокрема, кредитори (представник комітету кредиторів) та боржник, арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган уповноважений управляти майном) боржника, а також у випадках передбачених цим Законом, інші особи, які беруть участь у проваджені у справі про банкрутство, Фонд державного майна України, державний орган з питань банкрутства, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа акціонерів або учасників товариств з обмеженою чи додатковою відповідальністю.

Також, ст. 1 Закону про банкрутство передбачає, що кредитор - це юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Пункт 1 ст. 14 Закону про банкрутство встановлює порядок пред'явлення кредиторами своїх вимог до боржника, який (порядок) включає також подання до господарського суду письмових заяв із вимогами до боржника, а також документів, що їх підтверджують.

При цьому слід врахувати, що особливості та порядок заявлення кредиторами претензій до відсутнього боржника, що ліквідується в порядку ст. 52 Закону про банкрутство, визначені положеннями ч. 5 вказаної статті та передбачають направлення кредиторами ліквідатору заяв із вимогами до банкрута в місячний термін після отримання від ліквідатора відсутнього боржника повідомлення про визнання банкрутом.

Отже, у справі про банкрутство відсутнього боржника особа (що не є ініціюючим кредитором) може набути статусу кредитора - сторони у справі про банкрутство після прийняття постанови про визнання банкрутом та у разі звернення із кредиторськими вимогами до боржника.

У зв'язку із викладеним суд касаційної інстанції також наголошує, що визначені законом органи справляння податків, зборів (обов'язкових платежів) користуються правами кредиторів щодо неплатоспроможних боржників. Ця норма міститься в ст. 210 Господарського кодексу України (в редакції на момент винесення оскаржуваних судових рішень). Однак, вказана норма не встановлює автоматичного визнання цих органів кредиторами у всіх справах про банкрутство. Статус кредитора щодо неплатоспроможного боржника набувається, у тому числі і цими органами, через вказані вище певні процедури, які визначені спеціальною нормою законодавства - Законом про банкрутство (2343-12) .

В апеляційній скарзі (та в касаційній скарзі також) Інспекція жодним чином не посилається на наявність у Підприємства заборгованості по сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), та відповідно, будь-яких майнових (грошових) претензій до Боржника, розмір таких претензій (суму вимог), характер вимог (майнові або грошові).

При цьому, як вбачається та звернув увагу апеляційний суд, досліджуючи обставини щодо підстав внесення в Єдиний державний реєстр інформації щодо відсутності керівних органів Боржника за його місцезнаходженням, підставою внесення такої інформації стало відповідне повідомлення Інспекції № 173 віл 06.03.2012 року (а.с. 55).

Поряд з викладеним слід додати, що виходячи з положень ч. 5 ст. 52 Закону про банкрутство, яким встановлений місячний термін для направлення кредиторами ліквідатору заяв із вимогами до банкрута з дня отримання від ліквідатора повідомлення про визнання боржника банкрутом, орган державної податкової служби у ліквідаційній процедурі боржника не позбавлений та має право здійснити податкову перевірку і після прийняття постанови про визнання боржника банкрутом. А у разі виявлення порушень вимог податкового законодавства та заборгованості Боржника по сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів) податковий орган має право заявити свої претензії до такого боржника шляхом подачі заяви із кредиторськими вимогами. Також, Інспекція, у разі незгоди з відмовою ліквідатора Підприємства надати документи для перевірки, не позбавлена права оскаржити відповідні дії у встановленому законом порядку (в порядку адміністративного судочинства або у межах справи про банкрутство).

Отже, враховуючи викладені обставини та аналіз норм законодавства -щодо порядку визначення та визнання кредитором у справі про банкрутство, передбачений ст.ст. 1, 14, 15, а також ст. 52 Закону про банкрутство, касаційна інстанція дійшла висновку, що Інспекція не є кредитором Боржника, оскільки не має підтверджені належними доказами кредиторські вимоги до нього, у зв'язку з чим Інспекція не має статусу сторони, учасника чи іншої особи у справі про банкрутство, а оскаржувана нею в апеляційному порядку постанова про визнання Підприємства банкрутом не стосується її прав та обов'язків, тому Інспекція не мала права подавати апеляційну скаргу на оскаржувану постанову суду першої інстанції саме в порядку, передбаченому положеннями ст. 91 ГПК України.

Однак, встановивши обставини ненабуття ДПІ правового статусу кредитора та прав учасника провадження у справі про банкрутство Боржника, апеляційний суд, між тим, прийняв невірне судове рішення, переглянувши за скаргою Інспекції по суті постанову про визнання Підприємства банкрутом (та залишивши її без змін).

Згідно ж до норм п. 1 частини першої ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Враховуючи наведене та виходячи із системного аналізу норм ГПК України (1798-12) , колегія суддів вважає, що спір згідно поданої Інспекцією апеляційної скарги на постанову господарського суду Дніпропетровської області від 08.11.2012 року не підлягав вирішенню в господарському суді в порядку апеляційного провадження.

За таких обставин, суд касаційної інстанції зазначає, що здійснивши апеляційне провадження та розглянувши по суті апеляційну скаргу ДПІ на постанову господарського суду Дніпропетровської області від 08.11.2012 року, суд апеляційної інстанції припустився порушень, зокрема, вимог ст. 91 ГПК України, у зв'язку з чим оскаржувана постанова апеляційної інстанції підлягає скасуванню, як незаконна, а апеляційне провадження за скаргою Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби на згадану постанову господарського суду Дніпропетровської області підлягає припиненню.

Дійшовши вказаного висновку, касаційні вимоги про направлення справи до суду першої інстанції на стадію порушення провадження у справі задоволенню не підлягають.

З урахуванням викладеного та керуючись нормами ст.ст. 1, 14, 15, 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до набрання чинності з 19.01.2013 р. внесених змін), ст. 210 Господарського кодексу України та п. 1 ст. 80, ст.ст. 91, 111-5, 111-7, 111-9- 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

1. Касаційну скаргу Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби задовольнити частково.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.12.2012 р. у справі № 38/5005/9234/2012 скасувати.

3. Прийняти нове рішення (ухвалу): "Припинити апеляційне провадження за апеляційною скаргою Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби на постанову господарського суду Дніпропетровської області від 08.11.2012 р.".