Товариство з обмеженою відповідальністю "Буревісник майбутнього" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Солстрой" про стягнення основного боргу в сумі 122 620,11 грн. за виконані третьою особою роботи за контрактом № 258 від 26.01.2007р., право стягнення якого позивач набув за укладеним з виробничо-комерційною приватною фірмою "ОСС Плюс" договором відступлення права вимоги (цесії) №2 від 25.03.2010р.

Рішенням господарського суду міста Києва від 11 вересня 2012 року (суддя Кирилюк Т.Ю.) у справі №5011-23/10265-2012, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13 грудня 2012 року позов товариства з обмеженою відповідальністю "Буревісник майбутнього" задоволено.

Не погоджуючись з вищезазначеними рішенням та постановою, товариство з обмеженою відповідальністю "Солстрой" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.122012 р. та рішення господарського суду міста Києва від 11.09.2012 р. скасувати та припинити провадження у справі №5011-23/10265-2012.

В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 26.01.2007р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Солстрой" як Генпідрядником та ВКПФ "ОСС Плюс" як Підрядником укладено контракт № 258, предметом якого є будівництво розподільчого центру Дочірнього підприємства "Кондитерська корпорація "Rochen" за адресою: вул. Філатова, 112 в м. Яготин Київської області.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов Контракту №258 третя особа виконала роботи та поставила обладнання на загальну суму 12140032,71 грн. Проте відповідач розрахувався частково, з огляду на що вартість неоплачених робіт та обладнання становить 122620,11 грн., стягнення якої і є предметом спору у даній справі.

25.03.2010р. позивач та третя особа уклали договір відступлення права вимоги (цесії) № 2, за умовами якого позивач набув право вимагати від відповідача як боржника, належного виконання обов'язків за Контрактом № 258 в обсязі та на умовах, що існували на момент укладення цього договору, а саме, сплати боргу за виконані будівельні роботи у розмірі 122620,11 грн.

Про укладення Договору відступлення права вимоги (цесії) № 2 від 25.03.2010р. та відступлення права вимоги позивачу третя особа повідомила відповідача повідомленням про відступлення права вимоги від 20.04.2010р.

Для отримання від відповідача заборгованості за виконані згідно Контакту № 258 роботи в сумі 122620,11 грн. позивач звертався до відповідача з відповідною вимогою, проте останній спірні кошти не перерахував, що і стало підставою для звернення позивача до суду із зазначеним позовом.

При цьому, як вірно зазначили суди, спір про стягнення з відповідача на користь позивача зазначеної суми вже був предметом розгляду у судовому порядку. Так, за результатами розгляду справи № 33/349 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Буревісник майбутнього" до товариства з обмеженою відповідальністю "Солстрой" про стягнення 491259,50 грн. та за зустрічним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Солстрой" до товариства з обмеженою відповідальністю "Буревісник майбутнього" про визнання договорів відступлення права вимоги недійсними, рішенням господарського суду міста Києва від 01.11.2010р. задоволено первісний позов та стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Солстрой" на користь позивача 491259,50 грн. боргу, утому числі спірні 122620,11 грн. за Контрактом № 258.

Проте постановою Київського апеляційного суду від 16.03.2011р., залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 12.05.2011р., у справі № 33/349 рішення суду першої інстанції змінено в частині задоволення первісного позову та відмовлено товариству з обмеженою відповідальністю "Буревісник майбутнього" у задоволенні позовних вимог.

При цьому, у ході розгляду судової справи №33/349 господарськими судами встановлено наявність права у позивача на отримання 122620,11 грн. вартості виконаних третьою особою робіт у порядку, встановленому договором №258 від 26.01.2007р. Водночас, відмовляючи у задоволенні первісного позову у зазначеній справі суд апеляційної інстанції керувався тим, що на час прийняття відповідного рішення у Відповідача (у даній справі) не виник обов'язок розрахуватись у повному обсязі, оскільки останній не отримав відповідної оплати робіт від замовника. Зважаючи на наведені обставини справи, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що строк виконання відповідачем за первісним позовом своїх зобов'язань з оплати вартості виконаних робіт на час винесення постанови ще не настав, оскільки на той час було відсутнє прострочення виконання Відповідачем грошових зобов'язань у тому числі за договором №258 від 26.01.2007 р. Тобто, встановивши наявність права на отримання винагороди Позивачем у повному обсязі господарський суд встановив відсутність порушення цього права до розрахунку замовника будівництва з Відповідачем, а відтак, господарський суд дійшов висновку про передчасність подання позову.

Частиною 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову під час вирішення інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Водночас, залишаючи без змін рішення господарського суду міста Києва від 11.09.2012р. у даній справі, суд попередньої інстанції зазначив, що Київський апеляційний господарський суд у постанові від 16.03.2011р. зі справи №33/349 висловив помилковий висновок, що кошти гарантійного фонду за Контрактом № 258 перераховуються підряднику за умови перерахування коштів гарантійного фонду замовником будівництва, враховуючи, що в дійсності таку умову сторони Контракту №258 не погоджували, адже згідно з п. 4.4 Контракту № 258, кошти Гарантійного фонду перераховуються Генпідрядником Підряднику при умові перерахування коштів Гарантійного фонду Генпідрядником будівництва (а не його Замовником). Таким чином, апеляційний господарський суд зазначив, що факти, встановлені у зазначеній постанові від 16.03.2011р. не мають преюдиціального значення, оскільки встановлені судом помилково.

Проте колегія суддів касаційної інстанції не погоджується із зазначеними твердженнями суду попередньої інстанції, оскільки вважає їх помилковими та такими, що здійснені внаслідок невірного застосування норм процесуального права.

З аналізу положень чинного в Україні законодавства вбачається, що преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, позаяк їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку (в тому числі в їх мотивувальних частинах), і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність та стабільність судового акту, який вступив у законну силу.

Факти, встановлені господарськими судами, а також їх правова оцінка у справі №33/349 були перевірені Вищим господарським судом України у постанові від 12.05.2011р., згідно якої суд касаційної інстанції, який є єдиним судовим органом, що наділений повноваженнями перевіряти правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, зазначив про обґрунтованість та правильність висновків Київського апеляційного господарського суду у постанові від 16.03.2011р.

Таким чином, висновок апеляційного господарського суду, здійснений останнім в оскаржуваній постанові від 13.12.2012р. про помилковість позиції апеляційного суду у справі №33/349 є таким, що не ґрунтується на нормах права та здійснений з перевищенням наданих йому Господарським процесуальним кодексом України (1798-12) повноважень.

Разом з тим, задовольняючи позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Буревісник майбутнього" як суд першої інстанції, так і апеляційний господарський суд дійшли висновку, що замовник будівництва - Дочірнє підприємство "Кондитерська компанія "Рошен" у повному обсязі розрахувалось з генпідрядником - товариством з обмеженою відповідальністю "Солстрой", а відтак, невиконання останнім зобов'язань за Контрактом №258 від 26.01.2007р. є неправомірним. Проте колегія суддів касаційної інстанції вважає зазначені висновки судів передчасними, оскільки здійснені внаслідок неповного з'ясування усіх фактичних обставин справи з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що листами вих. №484/11 від 10.11.2011 р. та №485/11 від 20.11.2012р. ДП "Кондитерська компанія "Рошен" зазначило про відсутність заборгованості перед товариством з обмеженою відповідальністю "Солстрой" за договором підряду №08/11 від 08.11.2006р., що і стало підставою для задоволення позову.

Проте колегія суддів зазначає, що згідно з частиною другою статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України та статтею 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали (пункти 3, 4, 6, 8 і 11 статті 65 Господарського процесуального кодексу України), притому не лише від учасників судового процесу, а й від інших підприємств, установ, організацій, державних органів.

При цьому, відповідно до вимог чинного процесуального законодавства будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет їх належності та допустимості.

Зважаючи на те, що правова позиція відповідача грунтується на запереченні належності доказової сили листів Дочірнього підприємства "Кондитерська корпорація "Рошен", судова колегія вважає, що судами попередніх інстанцій було порушено вищезазначені норми процесуального права.

Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 1 Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, судам попередніх інстанцій слід було перевірити чи відповідають зазначені листи вимогам, встановленим для первинного документу та чи є вони належним доказом у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів також відзначає, що Господарський процесуальний кодекс України (1798-12) передбачає можливість участі в судовому процесі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, якщо рішення господарського суду зі спору може вплинути на права та обов'язки цієї особи щодо однієї із сторін (стаття 27). Така третя особа виступає в процесі на стороні позивача або відповідача - у залежності від того, з ким із них у неї існують (або існували) певні правові відносини.

За таких обставин місцевому та апеляційному господарським судам слід було обговорити необхідність та можливість залучення до участі у справі Дочірнього підприємства "Кондитерська корпорація "Рошен", правовідносини якого з відповідачем і стали підставою для задоволення позовних вимог.

Таким чином, суди не забезпечили всебічний, повний і об'єктивний розгляд всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, припустились порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та стали наслідком порушення норм матеріального права.

Метою касаційного перегляду справи є перевірка застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. З урахуванням вищезазначеного, а також зважаючи на те, що касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази, а також враховуючи те, що прийняті у справі рішення та постанова не відповідають нормам чинного законодавства, вони підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід прийняти до уваги викладене у цій постанові, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.