Рішенням господарського суду Запорізької області від 01 жовтня 2012 року (суддя Кутішева-Арнет Н.С.) у справі № 5009/2899/12, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 13 листопада 2012 року (судді: Ломовцева Н.В., Принцевська Н.М., Скакун О.А.) відмовлено Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 у задоволенні позову.

Не погоджуючись з вищезазначеними рішенням та постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить рішення господарського суду Запорізької області від 01 жовтня 2012 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 13 листопада 2012 року скасувати, а справу №5009/2899/12 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неповне з'ясування судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи, що стало наслідком неправильного застосування норм матеріального та процесуального права та неп.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.01.2011р. між ФОП ОСОБА_4 та ТОВ «Конка-Оріхів» укладено договір поставки №297, згідно якого ФОП ОСОБА_4 зобов'язується поставляти, а ТОВ «Конка-Оріхів» - приймати та оплачувати товар в асортименті, кількості і строки, передбачені договором.

Відповідно до п. 1.2. договору асортимент, кількість та вартість товару, що поставляється, зазначається у видаткових накладних, які визнаються сторонами специфікацією і оформлюються постачальником відповідно до замовлення покупця та є невід'ємною частиною даного договору.

Поставка товарів здійснюється постачальником окремими партіями, в межах наявного у нього асортименту, протягом строку дії договору на підставі замовлень покупця. Замовлення передається по факсу, електронній пошті, через торгового представника постачальника, або у іншій спосіб, прийнятний для сторін. Згідно з п. 2.2. договору, поставка товарів покупцю здійснюється автотранспортом і за рахунок постачальника. Адреса доставки узгоджується сторонами під час узгодження замовлення покупця. У п. 2.4. договору сторони погодили, що приймання-передача товару здійснюється у місці поставки повноважними, представниками сторін.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

Відповідно до ч.1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Цими ж статтями також визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Відповідно до ст.612 боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Предметом спору у даній справі є вимоги позивача про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Конка-Оріхів" заборгованості за договором поставки №297 від 01.01.2011р., а також штрафних санкцій за несвоєчасне виконання зобов'язань за ним.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій зазначили, що позивачем не надано узгоджене сторонами замовлення, з визначенням у ньому кількості, асортименту та дати поставки товару за договором №297, натомість, надані позивачем видаткові накладні, не містять посилання на укладений сторонами договір поставки від 01.01.2011р., у зв'язку з чим, суди дійшли висновку, що поставка товарів за договором №297 позивачем не здійснювалась.

Проте колегія суддів касаційної інстанції вважає зазначені висновки передчасними та такими, що здійснені внаслідок неповного з'ясування усіх фактичних обставин справи з огляду на наступне.

Як вже було зазначено вище, у п.2.1. договору від 01.01.2011р. сторони погодили, що поставка товарів здійснюється на підставі замовлень покупця, які передаються по факсу, електронній пошті, через торгового представника постачальника, або у інший спосіб, прийнятний для сторін. З аналізу зазначеного пункту вбачається, що сторонами погоджено невичерпний перелік способів та форм замовлення на підставі якого здійснюється поставка товарів за договором, в тому числі можливість здійснення замовлення в усний спосіб. Тобто, висновок судів про обов'язкову наявність письмового підтвердження здійсненого товариством з обмеженою відповідальністю "Конка-Оріхів" замовлення є необгрунтованим, оскільки суперечить положенням договору, укладеного між сторонами. Натомість, саме видаткові накладні згідно п.1.2. договору є його невід'ємними частинами та визнаються сторонами як специфікації, оскільки ними погоджено асортимент, кількість та вартість поставленого товару на підставі здійсненого замовлення.

З матеріалів справи вбачається, що ФОП ОСОБА_4 протягом лютого - травня 2012 року була здійснена поставка товарів товариству з обмеженою відповідальністю "Конка-Оріхів", що підтверджується спірними видатковими накладними. Проте, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарські суди дійшли висновку, що зазначені видаткові накладні не містять підпису особи, уповноваженої відповідачем на отримання товару, у зв'язку з чим не доводять факту поставки товару. При цьому судами зазначено, що Кільцева довіреність до договору поставки всупереч вимогам п.2.7 договору не підписана головним бухгалтером підприємства, але вона містить інформацію про матеріально відповідальну особу, а також зразок її підпису, який повинен міститись на документах про одержання товару.

Колегія суддів касаційної інстанції не погоджується з такими висновками судів, оскільки також вважає їх передчасними з огляду на наступне.

Зі змісту видаткових накладних наявних у матеріалах справи вбачається, що товар поставлений ФОП ОСОБА_4 прийнятий представником товариства з обмеженою відповідальністю "Конка-Оріхів", про що свідчить підпис на накладних, завірений печаткою відповідача.

Відповідно до пункту 64 Постанови Кабінету Міністрів України від 27 листопада 1998 року № 1893 "Про затвердження Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять службову інформацію" (1893-98-п) , яка є обов'язковою для усіх підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, порядок обліку, зберігання і використання печаток, штампів і бланків суворої звітності визначається відповідними відомчими інструкціями. Контроль за їх виготовленням, зберіганням та використанням покладається на канцелярії організацій та осіб, відповідальних за діловодство. Згідно пункту 65 вищезазначеної постанови, особи, що персонально відповідають за облік і зберігання печаток, штампів і бланків, призначаються наказами керівників організацій. Виходячи з вищезазначеного, особи які мають право зберігати та використовувати печатки підприємства призначаються наказом керівника організації та несуть персональну відповідальність за неналежне зберігання та використання печатки.

Оскільки відповідач не заперечує проти автентичності відтиску печатки, здійсненого на видаткових накладних позивача, а матеріали справи не містять документів, які б свідчили про втрату зазначеної печатки, її підробку чи інше незаконне використання третіми особами всупереч волі ТОВ "Конка-Оріхів", а також зважаючи на те, що у матеріалах справи відсутня інформація про недійсність договору поставки №276 від 01.01.2011р. чи закінчення терміну його дії, або існування між сторонами інших договірних відносин з постачання товарів та враховуючи, що поставка була здійснена у період дії договору № 276, колегія суддів касаційної інстанції вважає такими, що здійснені внаслідок неповного з'ясування усіх фактичних обставин справи висновки судів про відмову у задоволенні позову.

При цьому, судами не надано належної правової оцінки п.2.7 договору, яким сторони погодили, що у разі, якщо підписи матеріально-відповідальних осіб або відбитки печатки/штампу на документах не будуть співпадати зі зразками зазначеними у кільцевій довіреності, а покупець фактично прийняв товарно-матеріальні цінності, що підтверджується розміщенням товару в торговій точці покупця повна або часткова оплата вартості отриманих товарно-матеріальних цінностей, підписання актів звірки, в яких відображена вартість отриманих товарно-матеріальних цінностей, то такі товарно-матеріальні цінності вважаються переданими постачальником та отримані покупцем з додержанням вимог Інструкції «Про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей», затвердженої наказом Мінфіну України №99 від 16.05.1996р. (z0293-96) Разом з тим, обгрунтованими є доводи заявника касаційної скарги стосовно того, що норми Цивільного кодексу України (435-15) не містять застережень, які б звільняли покупця від обов'язку оплатити отриманий товар у зв'язку з неналежним оформленням господарських операцій первинними документами.

Крім того, у матеріалах справи наявний акт звіряння взаєморозрахунків станом на 31 травня 2012 року, підписаний головним бухгалтером ТОВ "Конка - Оріхів" та скріплений печаткою товариства, зі змісту якого вбачається що сторони погодили період виникнення та суму заборгованості, яка є предметом спору у даній справі. Дійсність зазначеного акту, як і часткова оплата спірної накладної №027164 від 29.02.2012р. у розмірі 5000,00 грн. відповідачем не заперечується. Проте зазначені обставини також не були оцінені господарськими судами у відповідності до вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України.

Водночас, колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне відзначити, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: - чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; - чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; - яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Таким чином, суди не забезпечили всебічний, повний і об'єктивний розгляд всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, припустились порушень норм матеріального та процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та стали наслідком порушення норм матеріального права.

Метою касаційного перегляду справи є перевірка застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. З урахуванням вищезазначеного, а також зважаючи на те, що касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази, а також враховуючи те, що прийняті у справі рішення та постанова не відповідають нормам чинного законодавства, вони підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до господарського суду Запорізької області.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід прийняти до уваги викладене у цій постанові, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.