( Додатково див. рішення господарського суду міста Києва (rs26311100) ) ( Додатково див. постанову Київського апеляційного господарського суду (rs28229946) )

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді суддівКота О.В. Кролевець О.А. (доповідач у справі) Попікової О.В.

розглянувши касаційну скаргу Приватного підприємства "Мілекс"

на рішення господарського суду міста Києва від 24.09.2012 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.12.2012 р. у справі № 5011-51/10505-2012 за позовом Приватного підприємства "Мілекс" до Публічного акціонерного товариства "Ковчег і Ко" про стягнення 463 377,98 грн. за участю представників:

позивача: Мітюненко С.О.

відповідача: не з'явився

Приватне підприємство Фірма "Мілекс" (надалі - ПП "Мілекс") звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Ковчег і Ко" (надалі - ПАТ "Ковчег і Ко") про стягнення 463 377,98 грн., що складаються з 239 699,06 грн. основного боргу, 7 158,11 грн. пені та 216 520,81 грн. штрафу. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань з оплати поставленого за укладеним між сторонами договором товару, що зумовлює застосування до спірних правовідносин норм ст.ст. 526, 530, 549, 550, 610 - 612 ЦК України та ст. 193 ГК України.

Рішенням господарського суду міста Києва від 24.09.2012 р. (суддя Пригунова А.Б.) позов задоволено частково; стягнуто з ПАТ "Ковчег і Ко" на користь ПП "Мілекс" 223 583,13 грн. основного боргу, 6 619,60 грн. пені та судові витрати. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду в частині задоволення позовних вимог мотивоване порушенням відповідачем своїх зобов'язань за договором. Частково відмовляючи в задоволенні вимог про стягнення основного боргу в сумі 18 115,93 грн. та пені в сумі 538,51 грн., судом не прийнято в якості належного доказу передачі відповідачу товару за видатковою накладною № 120 від 24.04.2012 р. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення штрафу в сумі 216 520,81 грн., суд першої інстанції послався на те, що за своєю правовою природою зазначена санкція є пенею, а тому заявлені вимоги в цій частині не відповідають ст. 61 Конституції України.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.12.2012 р. (судді Калатай Н.Ф., Баранець О.М., Пашкіна С.А.) рішення місцевого господарського суду змінено; позов задоволено частково, стягнуто з ПАТ "Ковчег і Ко" на користь ПП "Мілекс" основний борг в сумі 180 699,06 грн., пеню в сумі 7 158,11 грн. та судові витрати; провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 22 000,00 грн. припинено; в решті позову відмовлено.

Підставою для зміни рішення господарського суду першої інстанції стало неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, ПП "Мілекс" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 24.09.2011 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.12.2012 р. в частині відмови в стягненні штрафу і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовну заяву в частині стягнення штрафу в сумі 203 840,31 грн.

Вимоги касаційної скарги обґрунтовані неправильним застосуванням судами норм ст. 549 ЦК України при прийнятті рішень про відмову у стягненні штрафу в сумі 203 840,31 грн.

Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши, згідно ч. 1 ст. 111-7 ГПК України, наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 111-7 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 03.01.2011 р. між ПП "Мілекс" (продавець) та ПАТ "Ковчег і Ко" (покупець) укладено договір купівлі-продажу товару № 30 (надалі - Договір), за умовами якого продавець зобов'язався передавати у власність покупця товар партіями згідно накладних у відповідності до замовлень покупця, а покупець зобов'язався проводити оплату за товар та приймати його на умовах Договору.

Купівля-продаж кожної партії товару, відповідно до п. 1.2 Договору, здійснюється на підставі накладної згідно замовлення покупця.

Згідно з п. 3.1 Договору асортимент, кількість товару погоджується сторонами в замовленні і зазначаються в накладних, які є невід'ємною частиною Договору.

Ціна товару погоджується сторонами та зазначається в накладних, які є невід'ємною частиною Договору (п. 5.1 Договору).

При укладенні договору сторони дійшли згоди (п. 5.6 Договору), що суму в розмірі 100% від вартості кожної поставленої товарної партії покупець перераховує на банківський рахунок продавця протягом 14-ти календарних днів з моменту підписання накладної покупцем.

Згідно зі ст. 193 ГК України, приписи якої кореспондуються з приписами ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 665 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Нормами ч. 1 ст. 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем на виконання своїх зобов'язань за Договором поставлено відповідачу товар згідно з заявленими позивачем накладними на загальну суму 241 699,06 грн.

Також апеляційним господарським судом встановлено неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором, наявність у нього заборгованості перед позивачем на дату винесення рішення в сумі 180 699,06 грн., яку правомірно задоволено до стягнення.

При цьому судом враховано факт часткової оплати відповідачем товару в сумі 2 000,00 грн. до звернення позивача з позовом до суду, взято до уваги додаткові докази, якими підтверджено оплату відповідачем товару в сумі 37 000,00 грн. до звернення позивача з позовом до суду. У зв'язку із сплатою відповідачем після порушення провадження у справі 22 000,00 грн. в рахунок погашення заборгованості перед позивачем, апеляційним судом в порядку п. 1-1 ст. 80 ГПК України правомірно припинено провадження в частині стягнення 22 000,00 грн.

Статтями 610, 611 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Дані наслідки порушення зобов'язання передбачені і ч. 1 ст. 230 ГК України. Згідно норм зазначених статей у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Судами встановлено, що в 7.5 Договору сторони передбачили відповідальність покупця за несвоєчасне проведення розрахунків у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу. Пеня нараховується за весь період прострочення по день проведення розрахунків у відповідності з умовами Договору.

Водночас, п. 7.6 Договору закріплює відповідальність покупця за порушення умов п. 5.6 Договору у вигляді штрафу в розмірі 1% на всю суму заборгованості за кожний день прострочення.

Законодавцем у ст. 549 ЦК України визначено неустойку (штраф, пеню), як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

З огляду на дані норми, колегія суддів оцінює як правомірний висновок суду апеляційної інстанції про те, що і в пункті 7.5, і в пункті 7.6. Договору передбачена відповідальність одного виду, яка підпадає під визначення пені, що містить ч. 3 ст. 549 ЦК України.

Згідно з ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

З огляду на дане та ст. 61 Конституції України, колегія суддів оцінює як правомірний висновок судів попередніх інстанцій, що позивач має правові підстави для стягнення з відповідача лише пені в розмірі не вище за подвійну облікову ставку Національного банку України і лише одноразово, що унеможливлює задоволення позовних вимог про стягнення штрафу в сумі 216 520,81 грн.

Також колегією суддів визнається вірним зроблений судом апеляційної інстанції перерахунок суми пені за несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором, а, відтак, і задоволення позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 7 158,11 грн.

Викладене дає підстави стверджувати про правомірність зміни судом апеляційної інстанції рішення місцевого господарського суду в порядку п. 4 ч. 1 ст. 104 ГПК України, а також про правомірність часткового задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 180 699,06 грн., пені в сумі 7 158,11 грн., припинення провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 22 000,00 грн., а також відмови в задоволенні позовних про стягнення штрафу в сумі 216 520,81 грн.

Твердження, викладені в касаційній скарзі даного висновку не спростовують.

Отже, перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 111-5 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого та постанові апеляційного господарських судів, колегія суддів дійшла висновку, що судом апеляційної інстанції в порядку ст.ст. 43, 10, 103, 104 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи в їх сукупності, досліджено подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази, належним чином проаналізовано права та обов'язки сторін, враховано положення ст.ст. 32, 33, 34 ГПК України.