головуючого судді Кота О.В.суддів: Кролевець О.А. Попікової О.В. за участю представників: від позивача: не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином) від відповідача:не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином) розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на рішення господарського суду Хмельницької області від 01.10.2012р.та на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 28.11.2012р. у справі № 18/5025/711/12 господарського суду Хмельницької області за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 про стягнення 14 194,30 грн. заборгованості.

У відповідності до розпорядження секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 04.02.2013р. № 02-05/30 для розгляду справи № 18/5025/711/12 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Кот О.В., судді Кролевець О.А., Попікова О.В.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_4) звернулася до господарського суду Хмельницької області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 (далі - відповідач, ФОП ОСОБА_5) про стягнення 14 194,30 грн. заборгованості з оплати витрат на утримання цілісного майнового комплексу магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" (з урахуванням збільшення позовних вимог).

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 01.10.2012р. (головуючий суддя Заярнюк І.В., судді Розізнана І.В., Шпак В.О.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 28.11.2012р. (головуючий суддя Сініцина Л.М., судді Гудак А.В., Олексюк Г.Є.), у позові відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду обґрунтовані приписами статей 11, 355, 356, 358, 360, 509, 525, 526, 530, 610, 612, 627 Цивільного кодексу України, статей 173 - 175, 193 Господарського кодексу України, з огляду на те, що позивачем не доведено належним чином існування у відповідача боргу в розмірі 14 194,30 грн.

Не погодившись з рішенням місцевого суду та постановою апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, зокрема приписів статті 360 Цивільного кодексу України, статей 32, 33 Господарського процесуального кодексу України. При цьому скаржник наголошує на тому, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується наявність у відповідача заборгованості з витрат на утримання майна. Також скаржник зауважує на безпідставності неприйняття судом апеляційної інстанції в якості доказу висновку № 3 експертного економічного дослідження.

Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 21.09.2000р. між ОСОБА_4 (покупець) та Регіональним відділенням Фонду державного майна України в Хмельницькій області (продавець) укладено договір № 269 купівлі-продажу комунального майна - цілісного майнового комплексу магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" за адресою: АДРЕСА_1, а саме: майна та будівлі площею забудови 1765,5 кв.м, в т.ч. площа магазину 1486,4 кв.м, технічний під'їзд 79,5 кв.м, бетонована площадка 199,6 кв.м, що знаходилось на балансі торгово-виробничого підприємства "Міськторг".

28.12.2000р. між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) укладено договір купівлі-продажу 11/500 частини приміщення магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" загальною площею 1765,5 кв.м, що знаходиться в АДРЕСА_1, на другому поверсі магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" та на плані зазначена під № 2-а.

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 28.03.2012р. у справі № 15/5025/2118/11 (за позовом ФОП ОСОБА_5 до ФОП ОСОБА_4 про внесення змін до договору) внесено зміни до договору купівлі-продажу частини приміщення магазину від 28.12.2000р., укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_6, з викладенням пункту 1 договору в наступній редакції: "Продавець продав, а Покупець купив 11/500 (одинадцять п'ятисотих) частини приміщення магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" загальною площею 2 289,7 (дві тисячі двісті вісімдесят дев'ять цілих сім десятих) кв.м, що знаходиться в місті Нетішин по проспекту Незалежності під номером двадцять. Частина переданої за цим Договором частини магазину знаходиться на першому поверсі магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" та на плані зазначена під № 2-а".

01.01.2001р. між ФОП ОСОБА_4 (власник) та ФОП ОСОБА_5 (співвласник) укладено договір № 04 про участь у витратах на утримання будівлі магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" та його території (далі - договір), у відповідності до якого власник передає співвласнику у постійне користування частину приміщення, згідно договору купівлі-продажу від 28.12.2000р. у магазині "ІНФОРМАЦІЯ_1" площею 39,1 кв.м у АДРЕСА_1.

В пункті 4.6. договору передбачено, що згідно даного договору та договору купівлі-продажу частини приміщення власник звільняє співвласника від орендної плати, крім плати за комунальні послуги, електроенергію та плати за землю.

Співвласник зобов'язаний своєчасно здійснювати комунальні платежі (пункт 5.1. договору).

Згідно пунктів 6.2. - 6.4. договору співвласник сплачує власнику платежі за комунальні послуги, електроенергію, землю та інші послуги. Плата за узгодженням сторін може вноситися в натуральній формі або на розрахунковий рахунок власника щомісячно до 10 числа поточного місяця. Розмір плати за комунальні послуги може бути переглянутий у випадках зміни методики розрахунків, ціни та тарифів.

Сторонами було підписано акт (додаток № 2 до договору від 01.01.2001р. № 04), згідно з яким займана площа придбаної відповідачем частини становить: торгівельна площа - 39,1 кв.м, площа проходів - 14,07 кв.м., загальна площа - 53,17 кв.м.

Предмет спору у даній справі становить вимога про стягнення 14 194,30 грн. заборгованості по витратах на утримання будівлі магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" і його території, яка виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору від 01.01.2001р. № 04 про участь у витратах на утримання будівлі, магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" та його території.

Зобов'язанням, згідно статті 509 Цивільного кодексу України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

В силу положень статей 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Вказані норми кореспондуються з положеннями статті 193 Господарського кодексу України.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

У відповідності до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов'язання, згідно статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Згідно статті 627 Цивільного кодексу України встановлено свободу договору, тобто відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як встановлено місцевим та апеляційним судами, у відповідності до умов укладеного між сторонами договору від 01.01.2001р. № 04 про участь у витратах на утримання будівлі, магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" та його території (пункти 6.2., 6.3.) відповідач зобов'язаний сплачувати саме позивачу платежі за комунальні послуги, електроенергію, землю та інші послуги до 10 числа поточного місяця.

За приписами статті 358 Цивільного кодексу України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 322 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 360 Цивільного кодексу України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.

Отже, зобов'язання співвласника відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів) виникає в силу прямої вказівки закону.

З норми статті 360 Цивільного кодексу України вбачається, що якщо один із співвласників ухиляється від участі у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, а інший співвласник здійснив у повному обсязі відповідні платежі, то останній вправі стягнути з співвласника, який ухиляється, ці витрати пропорційно його частці у праві спільної часткової власності.

В свою чергу вказані платежі повинні бути обґрунтовані позивачем, оскільки відповідач зобов'язаний сплачувати витрати лише в межах належної йому частки і лише за фактично надані та оплачені позивачем комунальні послуги, обов'язкові платежі (плата за землю, тощо), інші послуги, пов'язані з управлінням, утриманням і збереженням спільного майна.

Із встановлених судами першої та апеляційної інстанції обставин вбачається, що в договорі від 01.01.2001р. № 04 про участь у витратах на утримання будівлі магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" та його території, на який позивач посилається як на підставу позову, сторони не визначили чіткого механізму здійснення співвласниками витрат на утримання спільного майна та компенсації цих витрат, в тому числі порядку розрахунків платежів, які необхідно сплачувати співвласнику, а також не визначили, в якому саме розмірі відповідачу необхідно сплачувати ці платежі.

Окрім цього судами попередніх інстанцій з'ясовано, що додаток № 3 до договору від 01.01.2001р. № 04 "Розрахунки на утримання площ, які перебувають у власності співвласника та площ загального користування по кожному виду комунальних послуг, оренди землі, обслуговуючого персоналу та інших витрат та послуг", з урахуванням якого позивачем виставлялись відповідачу рахунки до сплати за утримання спільного майна, не погоджений відповідачем і не підписаний сторонами.

Місцевим та апеляційним судами на підставі наявних в матеріалах справи доказів встановлено, що позивачем не доведено виконання ним договору від 12.09.2007р. № 3014 про постачання електричної енергії, а також не доведено обсяги і суми сплати вартості використаної електричної енергії у спірний період. Крім того договір від 13.01.2011 р. на централізовану охорону майна підрозділом Державної служби охорони не підтверджує того факту, що надавалися послуги охорони саме магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" по проспекту Незалежності, 20. Також позивачем не доведено належним чином розмір оплати наданих послуг (по кожному заявленому до стягненню місяцю) згідно договору від 01.11.2010р. № 134-С, укладеного між позивачем та Комунальним підприємством Нетішинської міської ради "Житлово-комунальне об'єднання".

Окрім цього, як з'ясовано судами попередніх інстанцій, з договору про надання послуг від 01.01.2011р. № 560 з централізованого водопостачання та водовідведення та договору від 01.01.2011р. № 562 про надання послуг з централізованого теплопостачання, не вбачається факту сплати позивачем отриманих послуг по кожному місяцю окремо. При цьому, за договором № 562, загальна опалювальна площа становить 2 755 кв.м, тоді як загальна площа магазину - 2 289,7 кв.м.

Під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій позивачем не було надано доказів оплати послуг згідно трудових договорів, укладених між ним та найманими працівниками (прибиральник, двірник, сантехнік, електрик), як і не доведено факту виконання даними працівниками робіт саме в магазині "ІНФОРМАЦІЯ_1" та факту вплати їм заробітної плати саме в тому розмірі, від якого розраховується борг відповідачу.

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що наявні в справі рахунки-фактури за період з грудня 2011р. по липень 2012р., які виставлені Управлінням державної служби охорони при УМВС України в Хмельницькій області, Державним підприємством національної атомної енергогенеруючої компанії "Енергоатом", Славутським РЕМ ПАТ "Хмельницькобленерго", ТОВ "Хмельницький - пожежне спостереження", КП НМР "Житлово-комунальне об'єднання", акти виконання робіт по технічному обслуговуванню установки пожежної сигналізації за січень-червень 2012р. не можуть слугувати підставою для задоволення позовних вимог.

Як з'ясовано судами першої та апеляційної інстанцій, при розподілі витрат на утримання магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" позивачем взята до уваги різна площа будівлі залежно від виду отриманих послуг, тоді як площа будівлі магазину становить 2 289,7 кв.м.

З огляду на встановлені обставини, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами як розміру суми витрат на утримання відповідачем спільного майна за спірний період, так і не доведено існування боргу у відповідача за період з жовтня 2009р. по липень 2012р. згідно договору від 01.01.2001р. № 04.

За приписами статей 4-3, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає правомірним висновок судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог через їх необґрунтованість та недоведеність належними доказами.

Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Посилання скаржника на безпідставне неприйняття до уваги апеляційним судом висновку № 3 експертного економічного дослідження за запитом ОСОБА_4, зробленого Міжнародним інститутом судових експертиз, визнається необгрунтованим, оскільки ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили, а висновок експерта для суду не є обов'язковим і оцінюється ним за правилами, встановленими статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Окрім цього не може вважатися актом судової експертизи висновок спеціаліста, наданий заявникові (юридичній чи фізичній особі) на підставі його заяви, - навіть якщо відповідний документ має назву "висновок судового експерта" або подібну до неї, оскільки особа набуває прав та несе обов'язки судового експерта тільки після одержання нею ухвали про призначення експертизи.

В свою чергу судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені заявником у касаційній скарзі, не спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позову і фактично зводяться до переоцінки доказів та встановлених судами обставин, що в силу положень статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України не відноситься до повноважень касаційної інстанції.

При цьому, перевіривши у відповідності до частини другої статті 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи, повноту їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів дійшла висновку, що судами в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи, їм дана належна юридична оцінка, порушень норм чинного законодавства не вбачається, у зв'язку з чим підстави для задоволення касаційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Хмельницької області від 01.10.2012р. та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 28.11.2012. у справі № 18/5025/711/12 залишити без змін.