розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України (далі - ВРУ) про визнання бездіяльності та рішення протиправними, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,

У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернулася до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовом, у якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність ВРУ щодо несвоєчасного розгляду подання Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) про звільнення її з посади судді апеляційного суду Луганської області у зв'язку з поданням заяви про відставку;

- скасувати постанову ВРУ про повернення її заяви про звільнення у відставку з посади судді апеляційного суду Луганської області;

- зобов'язати ВРУ негайно розглянути подання ВРЮ про звільнення її з посади судді апеляційного суду Луганської області у зв'язку з поданням заяви про звільнення за власним бажанням у відставку.

На обґрунтування позову зазначила, що її заява про звільнення, яка була подана до ВРЮ у листопаді 2014 року, надійшла до ВРУ разом із поданням ВРЮ про її звільнення у вересні 2015 року. Проте ВРУ на пленарному засіданні 12 листопада 2015 року протиправно вирішила повернути її заяву про звільнення у відставку до ВРЮ для уточнення підстав звільнення.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 15 лютого 2016 року позовну заяву ОСОБА_1 залишив без руху та встановив позивачу строк для усунення її недоліків до 10 березня 2016 року, а ухвалою від 15 березня 2016 року повернув зазначену заяву позивачу.

Не погоджуючись із ухвалою про повернення позовної заяви, ОСОБА_1 з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС (2747-15) ), звернулась із заявою про її перегляд Верховним Судом України, у якій просить скасувати зазначене судове рішення, а справу передати на розгляд до Вищого адміністративного суду України.

У заяві ОСОБА_1 наводить доводи щодо незаконності дій відповідача через невирішення ним питання про її звільнення з посади, чим порушується її право на вільний вибір праці.

Вказує, що суд незаконно не взяв до уваги її вимоги витребувати у відповідача необхідні документи для підтвердження її доводів та визнати поважними причини пропуску нею строку на звернення до суду, адже вона перебуває на території проведення антитерористичної операції.

Стверджує, що подана нею позовна заява повністю відповідає вимогам статті 106 КАС (2747-15) .

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що вона не підлягає задоволенню з таких підстав.

Положеннями статей 105, 106 КАС (2747-15) визначено форму та зміст адміністративного позову, встановлено вимоги до позовної заяви. Зокрема, у позовній заяві зазначаються зміст позовних вимог згідно з частинами четвертою і п'ятою статті 105 цього Кодексу (2747-15) і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

На підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, позивач надає докази, а в разі неможливості - зазначає докази, які не може самостійно надати, із зазначенням причин неможливості подання таких доказів.

Відповідно до статті 108 КАС (2747-15) суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, визначених статтею 106 цього Кодексу (2747-15) , постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, у якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб їх усунення і встановлюється строк, достатній для усунення недоліків. Копія ухвали про залишення позовної заяви без руху невідкладно надсилається особі, що звернулась із позовною заявою.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 108 КАС (2747-15) позовна заява повертається позивачеві, якщо останній не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху.

Вищий адміністративний суд України, повертаючи позовну заяву ОСОБА_1, виходив із того, що позивач не усунула недоліки позовної заяви, яку залишено без руху.

Мотивуючи таке своє рішення, суд зазначив, що ухвалою судді Вищого адміністративного суду України від 15 лютого 2016 року позовну заяву було залишено без руху як таку, що не відповідає вимогам статті 106 КАС (2747-15) , та надано строк для усунення недоліків.

Як убачається з ухвали Вищого адміністративного суду України від 15 лютого 2016 року про залишення позовної заяви без руху, в ній, зокрема, йшлося про такі недоліки: в позовній заяві відсутні доводи стосовно допущення суб'єктом владних повноважень порушень законів під час здійснення владних управлінських функцій та не наведено належного правового обґрунтування протиправності бездіяльності стосовно позивача, не зазначено, в чому полягає порушення його прав, свобод та інтересів відповідачем, не наведено доказів на підтвердження викладених у позовній заяві обставин.

Зверталася увага позивача на те, що в клопотанні про витребування доказів, а саме документів про час надходження подання та матеріалів про звільнення і постанови про повернення заяви про звільнення, позивач не зазначила ані реквізитів, ані дати прийняття документів, які слід витребувати у відповідача.

Зазначалося також, що з позовної заяви вбачається, що позивач обізнана про розгляд її заяви про звільнення на пленарному засіданні ВРУ 12 листопада 2015 року, проте позов до Вищого адміністративного суду України подала лише 9 лютого 2016 року без зазначення поважних причин неможливості звернення у встановлений частиною третьою статті 99 КАС (2747-15) строк.

На виконання вимог цієї ухвали ОСОБА_1 4 березня 2016 року надіслала до Вищого адміністративного суду України адміністративний позов.

Проте, як визнав Вищий адміністративний суд України, в ньому ОСОБА_1 на обґрунтування своїх вимог зазначила ті ж самі обставини, що й у поданому 9 лютого 2016 року адміністративному позові.

З огляду на це суддя Вищого адміністративного суду України, вважаючи, що недоліки позовної заяви не усунуто, відповідно до пункту 1 частини третьої статті 108 КАС (2747-15) оскаржуваною ухвалою повернув позовну заяву ОСОБА_1.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що ухвала Вищого адміністративного суду України від 15 березня 2016 року про повернення ОСОБА_1 позову через неусунення недоліків позовної заяви ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права, у зв'язку з чим заява задоволенню не підлягає.

Керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) , статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

У задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.