головуючого судді Дерепи В.І. суддів Бондар С.В. (доповідач), Палія В.В. розглянувши матеріали касаційних скарг за участю представників : Заступника прокурора Дніпропетровської області та Кабінету Міністрів України в особі Міністерства юстиції України в особі Головного управління юстиції у Дніпропетровській області від позивача: 1. Нестеренко О.І. 2. Шевчук О.М. 3,4 не з'явились від відповідача: Полторацька О.В. від прокуратури: Зузак І.О. на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.11.2012 рокуу справі № Д12/106 (2/2) за позовом Прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі: 1. Кабінету Міністрів України; 2. Фонду державного майна України; 3. Академії Аграрних наук України; 4. Дніпропетровської науково -виробничої агрофірми "Наукова"; до Комерційного Банку "Приват Банк" про визнання недійсним договору застави

В грудні 2000 року прокурор Дніпропетровської області (далі Прокурор) звернувся до Вищого арбітражного суду України, в інтересах Кабінету Міністрів України (позивач 1); Фонду державного майна України (позивач 2); Академії Аграрних наук України (далі позивач 3); Дніпропетровської науково -виробничої фірми "Наукова" (далі позивач 4) з позовом до Комерційного Банку "Приват Банк" (далі відповідач) про визнання недійсним договору застави № 1/Н від 02.04.1998 року та додаткової угоди № 1 від 16.06.1999 року (далі Договір), якій був укладений між позивачем 4 та відповідачем.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 11.07.2001 року дана справа була передана за підсудністю до Господарського суду Дніпропетровської області в зв'язку із змінами, які були внесені до АПК ( ГПК) України (1798-12) Законом України від 21.06.2001 року "Про внесення змін до Арбітражно - процесуального кодексу України" (2539-14)

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 20.08.2012 року позовні вимоги були задоволені в повному обсязі.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач 4 не був наділений правом передавати в заставу цілісний майновий комплекс, який належав йому на праві оперативного управління та посилався при цьому на діюче, на момент укладання оспорюваного договору законодавства ( Закон України "Про заставу" (2654-12) , Закон України "Про власність" (697-12) , Закон України "Про підприємства" (698-12) ).

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.11.2012 року апеляційну скаргу відповідача було задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

постанова апеляційної інстанції мотивована тим, що судом першої інстанції необґрунтовано прийнято до уваги наказ позивача 2 від 10.10.1996 року №28-ДП (щодо приватизації позивача 4), оскільки діючим законодавством було передбачено інший порядок прийняття такого рішення, іншу форму цього рішення та іншу особу, що уповноважена це рішення приймати. Зазначений наказ скасований позивачем 2, наказом від 13.10.1998 року № 1958. Суд прийшов до висновку, що позивачем 3 правомірно надано дозвіл на укладання оспорюваного договору.

Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції Прокурор та позивач 1 звернулись до Вищого господарського суду України з касаційними скаргами, в яких просять скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.11.2012 року та залишити в силі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.08.2012 року.

В своїх касаційних скаргах Прокурор та позивач 1 звертають увагу судової колегії на те, що при прийнятті постанови апеляційною інстанцією було невірно застосовано діюче законодавство, яке регулює спірні правовідносини.

Заслухавши суддю доповідача, пояснення представників сторін та прокуратури, обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційні скарги підлягають задоволенню виходячи з наступного.

02.04.1998 року між позивачем 4 та відповідачем було укладено Договір, предметом якого було забезпечення своєчасного виконання зобов'язань по кредитним договорам № 152 від 12.12.1996 року № 23 від 14.03.1997 року; № 24 від 17.03.1997 року (згідно договору переведення боргу від 24.03.1998 року); № 95 від 30.10.1997 року (згідно договору переводу боргу) по кредитному договору № 59 від 18.07.1997 року (згідно договору переводу боргу).

В забезпечення своєчасного виконання зобов'язань по зазначеним вище кредитним договорам позивач 4 передав в заставу належне йому на праві оперативного управління майно, а саме: цілісний майновий комплекс Дніпродзержинського молокозаводу, який знаходиться за адресою: Дніпропетровська область місто Дніпродзержинськ, Білоруський проїзд, 1.

В подальшому між позивачем 4 та відповідачем, 16.06.1999 року була укладена додаткова угода до Договору. Предмет застави також забезпечував виконання зобов'язань відповідача 4 по кредитному договору № 52 від 08.06.1999 року, кредит за яким склав 9 675 646 грн.

Всього Договір забезпечив виконання зобов'язань позивача 4 на загальну суму 27 685 646 грн. та 1 066 667 дол. США, як зазначено в Договорі та в додатковій угоді до нього.

Відповідно до п.13 Договору вартість предмету застави складає 6 520 164 грн.

З договору застави (т.2 а.с. 76 -77) вбачається, що він був узгоджений з президентом Української Академії Аграрних наук -М.В. Зубець.

До матеріалів справи залучено копію Статуту позивача 4, зареєстрованого Дніпропетровською державною райдержадміністрацією Дніпропетровської області від 23.09.1997 року за № 725/2.

Відповідно до ст. 25 ЦК УРСР, якій діяв на момент укладання Договору, юридичні особи діють на підставі Статуту (Положення).

Відповідно до п.1.1 Статуту позивач 4 безпосередньо підпорядкований власнику майна та землі -Академії Аграрних наук України. Він є самостійним господарюючим суб'єктом з правами юридичної особи, здійснює виробничу комерційну діяльність з метою одержання прибутку.

Пунктом 4.2. Статуту передбачено, що майно позивача 4 є державною власністю, воно закріплюється за ним на праві оперативного управління.

Пунктом 6.1 Статуту передбачено, що управління Агрофірмою (позивач 4) здійснюється відповідно до Статуту на основі поєднання прав Академії (позивач 3) щодо господарського використання державного майна переданого агрофірмі, та принципів самовпорядкування трудового колективу.

10.10.1996 року позивачем 2 видано Наказ № 28-ДП про прийняття рішення щодо приватизації об'єкта, згідно до якого було прийнято рішення про приватизацію об'єкту, що знаходиться у загальнодержавній власності, а с аме: Науково -виробнича фірма "Наукова" (позивач 4).

13.10.1998 року наказом позивача 2 за № 1958 було скасовано наказ Фонду державного майна України № 28-ДП від 10.10.1996 року.

У п. 2 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України № 02-5/111 від 12.03.1999 року (v_111800-99) "Про деякі питання вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" зазначено, що у процесі вирішення спору сторони можуть самі усунути у встановленому порядку порушення, які б могли потягти за собою визнання договору недійсним, зокрема, шляхом укладання нового договору, внесення змін до договору, якій не відповідає закону, якій не відповідає закону у певній частині; погодження його з відповідним державним органом, якщо це необхідно для даного договору, а таке погодження раніше не було здійснено тощо.

Аналіз приписів зазначених вище роз'яснень дає підстави вважати, що укладення договору, якій потребує отримання відповідного дозволу і отримання такого дозвілу, може не співпадати у часі, оскільки дозвіл може бути отриманий пізніше.

Оскільки наказ позивача 2 від 10.10.1996 року № 28 -ДП було скасовано, він не може вплинути на взаємовідносини між позивачем 4 та відповідачем щодо необхідності отримання дозволу на укладання договору застави та бути підставою для визнання його недійсним.

Постановою Президії Верховної Ради Української РСР "Про статус Української академії аграрних наук" від 29.07.1991 року (1370-12) був визначений спеціальний статус позивача 3.

Пунктом 2 зазначеної постанови Президії передбачено: "закріпити за Українською академією аграрних наук землю, всі основні фонди та інше державне майно, що знаходяться в розпорядженні її установ. Порядок володіння та використання їх визначається виключно Президією Академії.

В матеріалах справи відсутні докази того, що Президія Академії Аграрних наук України делегувала право Президенту Академії давати згоду на укладання угод, які стосуються володіння та використання майна Академії.

В матеріалах справи також відсутні докази того, що Президія Академії Аграрних наук України вирішувала питання про можливість надання в заставу майна Академії, яке знаходиться в оперативному управлінні позивача 4.

Відповідно до ч.2 ст. 4 Закону України "Про заставу" (в редакції яка діяла на момент укладання оспорюваного договору) предметом застави може бути майно, яке відповідно до законодавства України може бути відчужене заставодавцем, та на яке може бути звернено стягнення.

Оскільки позивачем 4 майно, яке є предметом застави не може бути відчужено самостійно, відповідний дозвіл Президії Академії в матеріалах справи відсутній, судова колегія приходить до висновку, що предметом застави за оспорюваним договором не міг бути цілісний майнових комплекс Дніпродзержинського молочного заводу.

Частиною 1 ст. 48 ЦК УРСР передбачено, що недійсною є угода, яка не відповідає вимогам закону.

Частиною 1 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави та суспільства його моральним засадам.

Частиною першою ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 -3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України

Враховуючи те, що при укладенні оспорюваного договору була порушена ст. 4 Закону України "Про заставу" суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги.

За таких обставин, судова колегія приходить до висновку про те, що касаційні скарги Заступника прокурора Дніпропетровської області та Кабінету Міністрів України в особі Міністерства юстиції України в особі Головного управління юстиції у Дніпропетровській області підлягають задоволенню, постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.11.2012 року у справі № Д12/106 (2/2) скасуванню, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.08.2012 у справі № Д12/106 (2/2) повинно бути залишено без змін.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

1. Касаційні скарги Заступника прокурора Дніпропетровської області та Кабінету Міністрів України в особі Міністерства юстиції України в особі Головного управління юстиції у Дніпропетровській області задовольнити.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.11.2012 року у справі № Д12/106 (2/2) скасувати. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.08.2012 року у справі № Д12/106 (2/2) залишити без змін.

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приват Банк" (49094, місто Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, (ЄДРПОУ 14360570)) в дохід державного бюджету України, за подання касаційної скарги Прокуратурою Дніпропетровської області, судовий збір у розмірі 751, 10 (сімсот п'ятдесят одну) грн. Господарському суду Дніпропетровської області видати відповідний наказ та направити його відповідному податковому органу.

4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приват Банк" (49094, місто Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, (ЄДРПОУ 14360570)) на користь Головного управління юстиції у Дніпропетровської області (49027 місто Дніпропетровськ, пр-т К.Маркса, 21 а (ЄДРПОУ 34984907)) 751, 10 (сімсот п'ятдесят одну) грн. судового збору сплаченого за подання касаційної скарги.