головуючого судді: Мирошниченка С.В., суддів: Барицької Т.Л., Губенко Н.М., розглянувши касаційну скаргу Заступника прокурора Дніпропетровської області на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04.09.2012 у справі № Д12/108(2/4) господарського суду Дніпропетровської області за позовом Прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі: 1. Кабінету Міністрів України; 2. Фонду державного майна України; 3. Академії Аграрних Наук України; 4. Державного підприємства "Науково-виробнича дослідна агрофірма "Наукова" Національної академії аграрних наук України; до Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" про визнання недійсним договору застави і додаткової угоди

в судовому засіданні взяли участь представники: - Кабінету Міністрів України Нестеренко О.І., - Фонду державного майна України Легендзевич О.Ю., - Академії Аграрних Наук України повідомлений, але не з'явився; - ДП "Науково-виробнича дослідна агрофірма "Наукова" Національної ААН України повідомлений, але не з'явився; - відповідача Чичва О.С., - прокуратури Томчук М.О. (прокурор відділу ГПУ),Розпорядженням секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 25.12.2012 №03.07-05/1002 сформовано наступний склад суддів для розгляду даної справи, а саме: головуючий суддя Мирошниченко С.В., судді: Барицька Т.Л., Губенко Н.М.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 27.07.2012 у справі №Д12/108(2/4) (суддя Петрова В.І.) позов прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі: Кабінету Міністрів України (далі -позивач-1), Фонду державного майна України (далі -позивач-2), Академії Аграрних Наук України (далі -позивач-3), Державного підприємства "Науково-виробнича дослідна агрофірма "Наукова" Національної академії аграрних наук України (далі -позивач-4) до Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" (далі -відповідач) про визнання недійсним договору застави і додаткової угоди задоволено; визнано недійсним договір застави №3/Н від 01.04.1998, укладений між прозивачем-4 та відповідачем, і додаткову угоду №1 від 16.06.1999, укладену між зазначеними особами.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04.09.2012 у справі № Д12/108(2/4) (судді: О.С. Євстигнеєв, О.В. Джихур, Т.А. Верхогляд) зазначене рішення скасовано та прийнято нове рішення про відмову у позові.

Заступник прокурора Дніпропетровської області, не погоджуючись із прийнятою у даній справі постановою суду апеляційної інстанції, звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04.09.2012 у справі № Д12/108(2/4) скасувати, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 27.07.2012 залишити без змін.

Учасники судового процесу належним чином повідомлялися про час та місце розгляду даної справи згідно з вимогами Інструкції з діловодства у Вищому господарському суді України, затвердженої наказом в.о. керівника апарату Вищого господарського суду України від 21.04.2011 № 56.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, 01.04.1998 між Дніпропетровською науково-виробничою дослідницькою агрофірмою "Наукова" (заставодавець), правонаступником якого єпозивач, в забезпечення виконання зобов'язань за кредитними договорами: № 152 від 12.12.1996; № 23 від 14.03.1997; № 24 від 17.03.1997; № 95 від 30.10.1997, № 59 від 18.07.1997 і згідно з договором переводу боргу від 24.03.1998 та КБ "Приватбанк" (заставодержатель), правонаступником якого є відповідач, було укладено договір застави № 3/Н цілісного майнового комплексу Дніпропетровського лікеро-горілчаного заводу, розташованого в м. Дніпропетровськ по вул. Шмідта, 17, який знаходиться у заставодавця на праві оперативного управління на підставі наказу Міністерства сільського господарства і продовольства №77/297 від 23.09.1996.

16.06.1999 сторонами укладено додаткову угоду №1 до договору застави №3/Н (яка 17.06.1999 посвідчена приватним нотаріусом), відповідно до якої сторонами п. 2 договору застави викладено в новій редакції та визначено, що договором застави також забезпечується виконання зобов'язань позивача-4 за кредитним договором від 08.06.1999 № 52; п. 13 договору застави викладений в новій редакції та визначений еквівалент вартості предмету застави в сумі 8 264 155,00 грн., що є еквівалентним 4 071 012,00 дол. США; договір застави доповнений пунктами 19, 20, якими врегульовано питання перевірки предмету застави та гарантій надання документів.

З матеріалів справи вбачається, що прокурор Дніпропетровської області звернувся в інтересах держави в особі: Кабінету Міністрів України, Фонду державного майна України, Академії Аграрних Наук України, Дніпропетровської науково-виробничої агрофірми "Наукова" з позовом до відповідача про визнання вказаного договору застави від 01.04.1998 №3/Н та додаткової угоди до нього недійсними на підставі ст. 48 ЦК УРСР.

Обґрунтовуючи підстави позову, прокурор посилався на те, що: 10.10.1996 Фондом державного майна України затверджено наказ № 28-ДП, яким було прийнято рішення про приватизацію позивача-4, проте в порушення ст. 11 Закону України "Про заставу", п. 1 Декрету Кабінету Міністрів України від 15.12.1992 №8-92 "Про управління майном, що є у загальнодержавній власності" (8-92) договір застави та додаткова угода до нього укладені без дозволу відповідного органу приватизації - Фонду державного майна України; погодження укладення договору з Українською Академією аграрних наук є неправомірним, оскільки остання не є органом державної виконавчої влади та не має повноважень щодо управління зазначеним майном в частині надання дозволів на заставу цілісних майнових комплексів та структурних підрозділів державних підприємств.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що на момент укладення спірного договору застави позивач-4 знаходився у процесі приватизації, з огляду на що, застава цього майна повинна була здійснюватись лише з дозволу органу приватизації, який Фондом державного майна України не надавався, що суперечить вимогам закону, а отже спірний договір та додаткову угоду до нього слід визнати недійсними.

Скасовуючи вказане рішення та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції встановив, що наказ Фонду державного майна України від 10.10.1996 № 28-ДП не є належним доказом про прийняття рішення про приватизацію майна позивача-4, з огляду на що у задоволенні позову необхідно відмовити.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками апеляційного господарського суду, враховуючи наступне.

Відповідно до приписів ст. 11 Закону України "Про заставу майна" (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору) сторонами договору застави (заставодавцем і заставодержателем) можуть бути фізичні, юридичні особи та держава. Заставодавцем при заставі майна може бути його власник, який має право відчужувати заставлене майно на підставах, передбачених законом, а також особа, якій власник у встановленому порядку передав майно і право застави на це майно.

Державне підприємство, за яким майно закріплено на праві повного господарського відання, самостійно здійснює заставу цього майна, за винятком цілісного майнового комплексу підприємства, його структурних підрозділів, будівель і споруд, застава яких здійснюється з дозволу та на умовах, погоджених з органом, уповноваженим управляти відповідним державним майном. Відкрите акціонерне товариство, створене у процесі корпоратизації, всі акції якого перебувають у державній власності, здійснює заставу належного йому майна за погодженням із засновником цього товариства у порядку, передбаченому для державних підприємств.

З моменту прийняття рішення про приватизацію майна державного підприємства або відкритого акціонерного товариства, створеного в процесі корпоратизації, застава їх майна здійснюється з дозволу відповідного органу приватизації.

Посилаючись на вищевказані норми законодавства, наявність рішення про приватизацію майна і те, що спірний договір було укладено без отримання дозволу Фонду державного майна України, скаржник зазначає про наявність підстав для визнання вказаного договору та додаткової угоди до нього недійсними.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до положень вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову. Вимоги, що пред'являються до доказів, визначені ст. 34 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, як на доказ прийняття рішення про приватизацію позивача-4, скаржник посилається на наказ Фонду державного майна України від 10.10.1996 № 28-ДП, (який 13.10.1998 скасовано наказом Фонду державного майна України №1958).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що вказаний наказ Фонду державного майна України від 10.10.1996 № 28-ДП не може бути належним доказом наведених обставин.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі" (в редакції, чинній на момент прийняття ФДМУ наказу) приватизація майна в агропромисловому комплексі здійснюється відповідно до законодавства України з питань приватизації з урахуванням особливостей, визначених цим Законом; згідно з цим Законом здійснюється приватизація майна підприємств, що перебувають у загальнодержавній, республіканській (Автономної Республіки Крим) та комунальній власності, для яких основними видами діяльності є виробництво сільськогосподарської продукції, продукції рибного та лісового господарства, їх переробка і реалізація, виконання робіт і надання послуг сільськогосподарським товаровиробникам.

Згідно зі ст. 5 Закону України "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі" приватизація майна радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється шляхом перетворення їх у колективні сільськогосподарські підприємства або у відкриті акціонерні товариства за рішенням загальних зборів (зборів уповноважених).

Як встановлено ст. 11 Закону України "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі", приватизація майна дослідних господарств, експериментальних виробництв, проектно-конструкторських та інших підприємств, підпорядкованих навчальним та науково-дослідним установам, радгоспів-технікумів здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України шляхом перетворення їх у акціонерні товариства.

Враховуючи зазначене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками апеляційного господарського суду про те, що рішення про приватизацію сільськогосподарських підприємств, яким є позивач-4, приймається загальними зборами (зборами уповноважених) за погодженням з Кабінетом Міністрів України. Державні органи приватизації не наділені правом прийняття рішень про приватизацію сільськогосподарських державних підприємств в порядку передбаченому ст. 12 Закону України "Про приватизацію державних підприємств" в редакції на момент прийняття наказу від 10.10.1996 № 28-ДП; вказаний наказ та приватизація позивача-4 не були погоджені Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, враховуючи, що апеляційним господарським судом встановлено, що наказ Фонду Державного майна України від 10.10.1996 №28-ДП не є належним доказом прийняття рішення про приватизацію позивача-4, (оскільки діючим на той час законодавством передбачено інший порядок прийняття такого рішення, іншу форму цього рішення та іншу особу, яка уповноважена це рішення приймати), та інших доказів перебування позивача-4 у процесі приватизації під час передання його майна в заставу за спірним договором не надано, колегія суддів касаційної погоджується з висновками апеляційного господарського суду про відсутність підстав для задоволення позову.

Щодо посилань скаржника на помилковість висновків апеляційного господарського суду про правомірність надання дозволу Українською академією аграрних наук України на укладення позивачем-4 спірного договору застави, варто зазначити наступне.

Відповідно до п.п. 1.1, 1.2 статуту науково-виробничої агрофірми "Наукова" від 23.09.1997 агрофірма є самостійним господарюючим суб'єктом з правами юридичної особи, здійснює виробничу, науково-дослідну та комерційну діяльність з метою одержання прибутку; агрофірма безпосередньо підпорядкована власнику майна та землі -Академії аграрних наук України. Одними із головних завдань агрофірми є виробництво, переробка, зберігання та реалізація сільськогосподарської продукції, надання сільськогосподарських послуг за межами агрофірми, вирощування та реалізація племінного молодняка великої рогатої худоби (п.п.2.1, 2.3 статуту).

Пунктом 4.2 статуту встановлено, що майно агрофірми є державною власністю та закріплюється за агрофірмою Академією на правах оперативного управління. Здійснюючи право оперативного управління та користування агрофірма розпоряджається зазначеним майном відповідно до статутних та господарських завдань своєї діяльності, згідно з чинним законодавством та цим статутом (п.4.3 статуту).

Відповідно до постанови Президії Верховної Ради Української РСР від 29 липня 1991 року №1370-XII (1370-12) "Про статус Української академії аграрних наук", Українська академія аграрних наук є самоврядною організацією, яка входить до складу агропромислового комплексу республіки. Академія діє на основі законів Української РСР та власного Статуту і разом з Академією наук Української РСР забезпечує розвиток фундаментальних досліджень, здійснює підготовку наукових кадрів та спеціалістів вищої кваліфікації. За Українською академією аграрних наук закріплено землю, всі основні фонди та інше державне майно, що знаходяться в розпорядженні її установ. Порядок володіння та використання їх визначається виключно президією Академії. Українська академія аграрних наук самостійно вирішує всі питання внутрішнього життя, зв'язків і взаємовідносин з іншими органами, організаціями, товариствами, в тому числі і зарубіжними, відповідно до чинного законодавства.

Враховуючи зазначене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, про те, що суб'єктом уповноваженим управляти майном позивача-4 на момент укладання спірного договору застави була Українська академія агарних наук, що спростовує протилежні доводи скаржника.

Враховуючи, що позивачем не доведено наявність підстав для визнання спірного договору та додаткової угоди до нього недійсними, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позову.

Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 111-5 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судом апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновків про те, що апеляційний господарський суд в порядку ст. ст. 47, 43 ГПК України (1798-12) всебічно, повно і об'єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізував відносини сторін. На підставі встановлених фактичних обставин судом апеляційної інстанції з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосовано матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, мотивовано відмовлено у задоволенні позову.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують правомірних висновків суду апеляційної інстанції, що покладені в основу прийнятої у даній справі постанови, а тому не є підставою для її скасування.