Т. Дроботової - головуючого Н. Волковицької Л. Рогач за участю представників:скаржників Російський І.К. -довіреність від 03.03.2011 р. та від 17.02.2011 р. позивача Гейко В.І. -директор наказ № 14/к від 27.08.2012 р. Російський І.К. -довіреність від 10.09.2012 р. відповідачане з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно) розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги - Товариства з додатковою відповідальністю "Електропівденмонтаж-3"; - ОСОБА_6; - ОСОБА_7 на постанову від 12.04.2012 р. Дніпропетровського апеляційного господарського судуу справі № 18/5005/12936/2011 господарського суду Дніпропетровської області за позовом Публічного акціонерного товариства "Електропівденмонтаж-3" до Дніпропетровської міської ради про розірвання договору оренди земельної ділянки та зобов'язання відповідача прийняти орендовану земельну ділянку

У березні 2011 року ВАТ "Електропівденмоннтаж-3" (в подальшому ТДВ"Електропівденмоннтаж-3") звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Дніпропетровської міської ради про розірвання договору оренди земельної ділянки від 19.08.2003 р. з додатками до нього та зобов'язання міськраду прийняти земельну ділянку, посилаючись на приписи статей 188 Господарського кодексу України, статті 16, 377, 654 Цивільного кодексу України та статті 31, 32 Закону України "Про оренду землі".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між сторонами 19.08.2003 р. було укладено договір оренди земельної ділянки під фактичне розміщення виробничої бази, а у 2008 році за договорами купівлі - продажу більша частина приміщень виробничої бази були позивачем відчужені.

Згідно пункту 7.4.5 договору оренди земельної ділянки після відчуження частини або всього нерухомого майна, що розташоване на орендованій земельній ділянці орендар повинен звернутися до орендодавця з клопотанням про внесення відповідних змін до правовстановлюючих документів та Державного земельного кадастру.

Позивач зазначав, що він неодноразово звертався до орендодавця з проханнями про внесення змін до договору у зв'язку з продажем більшої частини майна, які залишені міською радою без задоволення, що стало підставою для звернення до суду.

У відзиві на позовну заяву Дніпропетровська міська рада просила відмовити у її задоволенні вказуючи, зокрема на недоведеність позивачем належного звернення до міської ради з клопотанням про розірвання договору оренди землі.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 12.05.2011 р., залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.06.2011 р., у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 06.09.2011 р. судові рішення скасовані, а справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи позивач подав пояснення до позовної заяви, у яких посилаючись на приписи статті 652 Цивільного кодексу України, статтю 31 Закону України "Про оренду землі" та статтю 120 Земельного кодексу України наполягало на наявність підстав для розірвання укладеного між сторонами 19.08.2003 р. договору оренди землі у зв'язку з відчуженням більшої частини нерухомого майна, про що позивачем належним чином було повідомлено міську раду, при цьому, вказуючи на перехід до покупців нерухомого майна права на земельні ділянки, на яких таке майно розташоване.

Дніпропетровська міська рада заперечуючи проти задоволення позовних вимог вказувала на відсутність таких підстав для розірвання договору оренди землі, як перехід права власності на нерухоме майно до інших осіб.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 24.11.2011 р. (суддя Петрова В.І.) позовні вимоги задоволені, розірвано договір оренди земельної ділянки (кадастровий номер 1210100000:09:089:0009) від 19.08.2003 року, укладений між Дніпропетровською міською радою та ВАТ "Електропівденмоннтаж-3". Зобов'язано Дніпропетровську міську раду прийняти орендовану земельну ділянку.

Мотивуючи рішення суд першої інстанції дійшов висновку щодо доведеності та обґрунтованості позовних вимог встановивши, що на підставі статті 188 Господарського кодексу України неодноразово звертався до відповідача з вимогою припинити договір оренди землі від 19.08.2003 року, оскільки більша частина орендованої земельної ділянки перейшла в користування інших осіб у зв'язку із зміною власника об'єктів нерухомості, проте рішення щодо визначення земельної ділянки фактичним користувачем земельної ділянки, відповідач до цього часу не вирішує, на звернення позивача не реагує, а також зазначивши, що чинним законодавством передбачена можливість дострокового розірвання договору оренди за рішенням суду на вимогу однієї із сторін договору.

За апеляційною скаргою Дніпропетровської міської ради Дніпропетровський апеляційний господарський суд (судді: Бахмат Р.М., Лотоцька Л.О., Євстигнєєв О.С.) переглянувши рішення господарського суду Дніпропетровської області від 24.11.2011 р. в апеляційному порядку, постановою від 12.04.2012 р. скасував його, прийняв нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив.

Суд апеляційної інстанції зазначив про залишення судом першої інстанції поза увагою приписів Закону України "Про оренду землі" (161-14) та умов договору щодо наявності підстав для розірвання договору оренди землі, а також норм статті 120 Земельного кодексу України і статті 377 Цивільного кодексу України, оскільки у законі не йдеться про автоматичний перехід до набувача майна права користування земельною ділянкою на умовах оренди від відчужувача майна, а виникнення такого права у набувача можливо лише за рішенням власника землі, що перебуває у державній або комунальній власності, яким є Дніпропетровська міська рада.

ТДВ "Електропівденмоннтаж-3" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.04.2012 р. у даній справі скасувати, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 24.11.2011 р. залишити без змін, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального права.

Скаржник зазначає про залишення поза увагою суду, що фактична зміна орендованої земельної ділянки, яка сталась внаслідок продажу позивачем більшої частини будівель та споруд, означає зміну індивідуальних, притаманних тільки цій земельній ділянці ознак, що є зміною істотних складових частин предмету спірного договору оренди землі. При цьому, після продажу частини споруд фактично відбулась зміна цільового використання орендованої земельної ділянки, адже інші фактичні землекористувачі використовують частини земельної ділянки, на яких розташовані придбані ними будівлі та споруди на власний розсуд в різних комерційних цілях.

Заявник касаційної скарги зазначає, що у зв'язку з тим, що з моменту укладення спірного договору змінились істотні обставини, якими позивач керувався при укладенні цього договору, а саме розмір фактичного користування землею, обсяг грошових коштів, які позивач вимушений сплачувати за третіх осіб -фактичних землекористувачів, суд першої інстанції з урахуванням статей 651, 652 Цивільного кодексу України правомірно дійшов висновку щодо наявності підстав для розірвання договору оренди землі, проте, судом апеляційної інстанції вказані норми та обставини залишені поза увагою.

До Вищого господарського суду України в порядку статті 107 Господарського процесуального кодексу України також подали касаційні скарги, які є ідентичними за своїм змістом, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, в яких скаржники просять постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.04.2012 р. у даній справі скасувати, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 24.11.2011 р. залишити без змін, вказуючи на порушення постановою апеляційного суду їх прав як нових власників нерухомого майна, придбаного у позивача у даній справі, на сплату податку на землю та отримання права на постійне користування земельною ділянкою для законного ведення господарської діяльності.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх в судовому засіданні представників позивача та скаржників, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга ТДВ "Електропівденмонтаж-3" підлягає задоволенню, а касаційне провадження, порушене за касаційними скаргами ОСОБА_6 та ОСОБА_7 підлягає припиненню, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами під час розгляду справи, 19.08.2003 р. між Дніпропетровською міською радою (орендодавець) та ВАТ "Електропівденмоннтаж-3" (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки, площею 2,2533га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 для фактичного розміщення виробничої бази, строком на 15 років.

Згідно договорів купівлі -продажу. Укладених з різними фізичними особами позивачем було продано частину приміщень, що входили до складу виробничої бази та розташовані на земельній ділянці, переданої позивачу за договором оренди від 19.08.2003 р.

Предметом спору у даній справі є вимога ТДВ "Електропівденмоннтаж-3" (який правонаступником ВАТ "Електропівденмоннтаж-3") про розірвання договору оренди земельної ділянки від 19.08.2003 р., з огляду на продаж частини об'єктів нерухомого майна, що розташовані на земельній ділянці, посилаючись, зокрема, на приписи статей 377, 651, 652 Цивільного кодексу України, статтю 120 Земельного кодексу України, статтю 188 Господарського кодексу України та норми Закону України "Про оренду землі" (161-14) .

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За приписами пункту 2 статті 20 Господарського суду України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається Цивільним кодексом України (435-15) , Господарським кодексом України (436-15) , іншими законами.

За приписами статей 1 та 2 Господарського процесуального кодексу України звертаючись з позовами до господарських судів, підприємства, установи, організації реалізують надане їм право захищати в судовому порядку свої порушені або оспорюванні права та охоронювані законом інтереси у спосіб, передбачений, зокрема, статтею 16 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 93 Земельного кодексу України та статті 1 Закону України "Про оренду землі" право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Статтею 651 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Згідно частини 1 статті 652 Цивільного кодексу України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.

При цьому, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Пунктами "а", "е" частини 1 статті 141 Земельного кодексу України визначено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є, між іншим, добровільна відмова від права користування земельною ділянкою та набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Договір оренди землі припиняється в разі, між іншим, набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом (частини 1, 3 статті 31 Закону України "Про оренду землі").

Разом із тим, статтею 32 Закону України "Про оренду землі" передбачено такий спосіб припинення договору оренди землі як його дострокове розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін договору.

Крім того, згідно частини другої статті 120 Земельного кодексу України якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Частиною першої статті 377 Цивільного кодексу України також передбачено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Отже, виходячи із вищенаведених норм законодавства, у разі переходу права власності на об'єкт нерухомого майна до набувача цього майна відбувається перехід тих прав на відповідну земельну ділянку, на яких вона належала відчужувачу - права власності або права користування.

Статтею 188 Господарського кодексу України також встановлено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Здійснюючи судовий розгляд справи судом першої інстанції було встановлено, що фактичне користування земельною ділянкою, переданої позивачу за спірним договором, на якій зведені будівлі та споруди, відчужені позивачем, здійснюють нові власники, позивач добровільно відмовляється від права користування земельною ділянкою, наданою йому за договором від 19.08.2003 року, плату за землю, якою він фактично користується, зобов'язується сплачувати відповідно до чинного законодавства.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогою припинити договір оренди землі від 19.08.2003 року, оскільки більша частина орендованої земельної ділянки перейшла в користування інших осіб у зв'язку із зміною власника об'єктів нерухомості, проте рішення щодо визначення земельної ділянки фактичним користувачем земельної ділянки, відповідач не вирішив, на звернення позивача не реагував.

Разом з цим, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що за приписами частин 1, 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Вимоги щодо змісту постанови встановлені у статті 105 вказаного Кодексу, якою передбачено, що в постанові мають бути зазначені, зокрема, обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів, а у разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду - доводи, за якими апеляційна інстанція не погодилась з висновками суду першої інстанції.

Проте, постанова суду апеляційної інстанції вказаним вимогам закону не відповідає.

Враховуючи викладене колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог про розірвання договору оренди землі з урахуванням визначення чинним законодавством можливості дострокового розірвання договору оренди за рішенням суду на вимогу однієї із сторін договору, з огляду на встановлені судом обставини справи, у зв'язку з чим вважає, що рішення господарського суду Дніпропетровської області від 24.11.2011 р. у даній справі підлягає залишенню без змін, а постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню.

Стосовно касаційних скарг ОСОБА_6 та ОСОБА_7 колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до статті 107 Господарського процесуального кодексу України, сторони, прокурор, треті особи, особи, які не брали участі у справі, але щодо яких суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати касаційну скаргу, зокрема, на рішення місцевого господарського суду після їх перегляду в апеляційному порядку та постанови апеляційного господарського суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду.

Згідно зі статтями 1119, 11110 цього Кодексу касаційна інстанція має право скасувати рішення у справі, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо господарський суд припустився такого порушення процесуальних норм як прийняття рішення, що стосується прав і обов'язків осіб, які не були залучені до участі у справі.

Зі змісту наведених вище норм випливає, що обов'язковою умовою задоволення касаційної скарги особи, яку не було залучено до участі у справі шляхом скасування рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення прийнятим рішенням прав та обов'язків такої особи.

Рішення, оскаржуване такою особою повинно безпосередньо стосуватися прав та обов'язків цієї особи, тобто в рішенні суду безпосередньо розглядається й вирішується спір про право у правовідносинах, учасником яких є скаржник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Рішення можна вважати таким, що прийнято про права та обов'язки осіб, яких не було залучено до участі у справі, якщо: в описовій чи мотивувальній частині рішення містяться висновки або судження суду про права та обов'язки цих осіб; у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки цих осіб. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не приймається до уваги.

Беручи до уваги викладене та підстави виникнення спірних правовідносин, а саме розірвання договору оренди землі, укладеного між Дніпропетровською міською радою та ВАТ "Електропівденмоннтаж-3", а також зміст судових рішень у даній справі, колегія суддів вважає за необхідне припинити касаційне провадження у справі, порушене за касаційними скаргами ОСОБА_6 та ОСОБА_7, оскільки в межах даної справи питання стосовно прав будь -яких інших осіб, крім сторін договору не вирішувалось.

Керуючись статтями 107, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.04.2012 р. у справі № 18/5005/12936/2011 господарського суду Дніпропетровської області скасувати, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 24.11.2011 р. залишити без змін.

Касаційну скаргу ТДВ "Електропівденмоннтаж-3" задовольнити.

Касаційне провадження, порушене за касаційними скаргами ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.04.2012 р. у даній справі, припинити.