головуючого -судді Дерепи В.І., суддів : Грека Б.М., -(доповідача у справі), Палія В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Хмельницькгаз" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.10.12 у справі № 5011-69/7138-2012 господарського суду міста Києва за позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Хмельницькгаз" до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про стягнення суми за участю представників від: позивача Доценко О.І. (дов. від 03.01.12) відповідача Пац В.О. (дов. від 16.03.12)

ПАТ "Хмельницькгаз" звернулось до господарського суду м. Києва з позовом про стягнення із ПАТ "Нафтогаз України" про стягнення 7024809,72 грн. основного боргу, 281133,90 грн. 3% річних, 800491,10 грн. інфляційних втрат та 342046,30 грн. пені.

Рішенням господарського суду м. Києва від 13.08.12 (суддя Стасюк С.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.10.12 (колегія суддів у складі: головуючого-судді Дикунської С.Я., суддів:

Сітайло Л.Г., Черногуза М.Г.), провадження по справі в частині стягнення 7024809,72 грн. основного боргу припинено, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із судовими актами, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати в частині відмови в позові, позов у цій частині задовольнити. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що судами не взято до уваги, що рахунки-фактури відповідачу надсилались разом з актами приймання-здачі послуг і податковими накладними, відповідач не заперечував проти нарахованих штрафних санкцій тощо.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги щодо дотримання судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, припиняючи провадження по справі в частині стягнення основного боргу, суди послалися на платіжне доручення № 4531 від 28.05.12 на суму 1 652 703,56 грн. та платіжне доручення № 5473 від 26.06.12 на суму 5 372 106,16 грн., які підтверджують сплату ПАТ "Нафтогаз України" основного боргу в повному обсязі. Враховуючи вищевикладене, судами правомірно припинено провадження у справі в цій частині на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

При цьому, суди не вирішили питання про розподіл судових витрат. Разом з тим, відповідно до ст. 88 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд має право за заявою сторони, прокурора, який брав участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою прийняти додаткове рішення, ухвалу, якщо: 1) з якоїсь позовної вимоги, яку було розглянуто в засіданні господарського суду, не прийнято рішення; 2) не вирішено питання про розподіл господарських витрат або про повернення судового збору з бюджету. Тому доводи про не розподіл судових витрат не може бути підставою для скасування судових актів, а може бути підставою для винесення додаткового рішення судом першої інстанції.

Відмовляючи в іншій частині позову, суди встановили, що п. 4.1. Договору сторони погодили, що оплата за послуги, що були надані виконавцем у звітному місяці, здійснюється у безготівковій формі шляхом зарахування відповідних сум на поточний рахунок виконавця. Оплата здійснюється на підставі отриманого рахунку-фактури протягом 20 банківських днів з дати підписання акту приймання-передачі наданих послуг, який виконавець надає замовнику для підписання до 12-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Враховуючи, що позивачем не надано суду жодних доказів на підтвердження факту надіслання відповідачу рахунків-фактур за Договором на суму, що є предметом спору у даній справі, то судами зроблено висновок, що визначити фактичний період прострочення відповідачем зобов'язань за Договором (що є необхідною умовою для здійснення розрахунку штрафних санкцій до стягненню з відповідача) не вбачається за можливе. Відтак суди дійшли висновку про необґрунтованість вимог ПАТ "Хмельницькгаз" про стягнення з ПАТ "Нафтогаз України" 281 133,90 грн. 3% річних, 800491,10 грн. втрат від інфляції та 342 046,30 грн. пені тощо.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з такими висновками, оскільки з врахуванням вимог ст. ст. 530, 610, 611, 625 Цивільного кодексу України, суди зробили вірний висновок, що для визначення періоду нарахування штрафних санкцій необхідним є встановлення моменту порушення зобов'язання відповідачем. Пункт 4.1 договору пов'язує момент виникнення зобов'язання оплати з фактом підписання акту приймання-передачі. Тому, з врахуванням вимог ст. 33 ГПК України, позивач повинен надати докази, які б підтверджували момент виникнення у відповідача зобов'язання платити, так як саме він вимагає стягнення штрафних санкцій.

Посилання скаржника на те, що судами не досліджено п.4.3 договору спростовується змістом судових актів. Так, відповідно до п. 4.3 договору, до рахунку-фактури додаються акт приймання-передачі наданих послуг та податкова накладна. Але зі змісту цього пункту не вбачається, що акти приймання-передачі, які додаються до рахунку фактури мають бути не підписаними (проектами), а відтак, що позивач направляє комплект документів, до якого входить не лише рахунок-фактура, а й акт приймання-передачі та податкова накладна. З врахуванням змісту п. 4.1, до рахунку-фактури (як це передбачено п.4.3) додаються підписані акти приймання-передачі на підтвердження обґрунтованості вимоги про оплату.

Судами неодноразово витребовувалися докази надіслання відповідачу рахунків-фактур, позивач їх не надав, проте наполягав на тому, що суди мають взяти до уваги докази надсилання актів приймання-передачі. За таких обставин, доводи скаржника про неналежність висновків суду не свідчать про невиконання судами вимог процесуального законодавства, а є спробою переоцінки доказів у справі.

Відповідно до ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України, у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням. Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Отже, доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі, зводяться до намагань переоцінити докази, тлумачити законодавство виключно на свою користь, тому до уваги судом не беруться, при тому, що вони вже були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій та обґрунтовано ним відхилені, а тому, постанову апеляційного господарського суду слід залишити без змін, так як вона ухвалена при повному з'ясуванні всіх обставин справи та при вірному правозастосуванні.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Хмельницькгаз" залишити без задоволення, постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.10.12 у справі №5011-69/7138-2012 залишити без змін.